16/171-ПД-08 Про зобов’язання поновити договір оренди земель водного фонду (ставка) - 24.10.2008 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Весна" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Білозерської райдержадміністрації про поновлення договору оренди земель водного фонду (ставка) площею 93,1 га, розташованого на території Олександрівської сільської ради Білозерського району Херсонської області, що був укладений 15.01.2003р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.05.2008р. у справі №16/171-ПД-08 (суддя Немченко Л.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду, із посиланням на положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", обґрунтовано тим, що договір оренди земельної ділянки припинив свою дію у зв’язку із наявністю письмових заперечення відповідача, направлених позивачу протягом місяця з дня закінчення строку договору, як це передбачено ст. 33 вказаного Закону.

Не погоджуючись із прийнятим судовим актом, ТОВ "Весна", позивач у справі, звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, із посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що від відповідача протягом місяця після закінчення строку дії договору не надходило заперечення щодо поновлення договору, такий лист позивачем був отриманий лише 19.02.2008р., тобто після спливу місячного строку, встановленого ст. 33 ЗУ "Про оренду землі". В свою чергу, позивач звертався до райдержадміністрації напередодні закінчення строку дії договору із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки. За таких обставин, позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки має бути поновлено на підставі статті 33 вказаного Закону. Також, заявник вказує, що позивач звертався до суду в порядку адміністративного провадження, оскільки відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, однак, справу господарським судом було розглянуто за нормами ГПК (1798-12) , що, на його думку, є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскарженого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення господарського суду є законним. Твердження позивача, що райдержадміністрація вчасно не направила заперечення проти поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, не відповідає дійсності і спростовується відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи. Також відповідач вважає, що спір правомірно розглянутий в порядку господарського судочинства.

Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №1761 від 17.09.2008 року справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Шевченко Т.М. (доповідач), судді – Колодій Н.А., Коробка Н.Д.

Від позивача (заявника скарги) 17.09.2008р. надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою представника та неможливістю направлення іншого представника в судове засідання.

18.09.2008р. в судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну каргу.

За клопотанням позивача розгляд справи було відкладено.

На підставі розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду №2034 від 24.10.2008 року справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Шевченко Т.М. (доповідач), судді – Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В. Зазначеною колегією справа прийнята до свого провадження.

В поясненнях до апеляційної скарги позивач зазначає, що, оскільки земельні ділянки передаються в оренду лише за рішенням відповідних органів (ст. 116 ЗК України),то і відмова у поновленні договору оренди також має бути оформлена відповідним рішенням, в даному випадку - розпорядженням райдержадміністрації, але такого рішення у місячний термін, відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", прийнято не було. Крім того, заявник вважає безпідставним посилання відповідача на необхідність вирішення з Херсонською обласною радою питання щодо укладення договору оренди ставка, обґрунтовуючи наступним: чинним законодавством не встановлено такого обов’язку; ставок, що знаходиться на орендованій за спірним договором земельній ділянці, не належить до державного майна, його власником був КСП "12-річчя Жовтня", правонаступником якого є позивач. На думку, заявника скарги, вказані обставини не були з’ясовані судом першої інстанції.

В судовому засіданні 24.10.2008р. представник позивача (заявника) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та поясненнях до неї.

За клопотанням представників сторін судові засідання проводилось без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 24.10.2008 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, так як земля є об’єктом цивільних правовідносин і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. Тому спори, що виникають з земельних відносин, розглядаються за правилами ГПК України (1798-12) незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або користування. Зазначене відповідає позиції Вищого господарського суду, яка викладена у рекомендаціях від 27.06.2007р. №04-5/120 (va120600-07) та інформаційному листі від 18.03.2008р. №01-8/164 (v_164600-08) .

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм чинного законодавства при винесенні рішення, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

У статті 13 Конституції України закріплено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2003 року між Білозерською районною державною адміністрацією та ТОВ "Весна" укладено договір оренди земель водного фонду (ставка), з урахуванням угоди про зміну договору оренди земельної ділянки від 04.10.2004р. (а.с.15) в частині розміру земельної ділянки з 156 га на 93,1 га, розташованого на території Олександрівської сільської ради Білозерського району Херсонської області, строком на п'ять років з дати державної реєстрації цього договору. Договір зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів 15.01.2003р.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються законом (стаття 93 ЗК України).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін. В силу частини першої статті 31 цього ж закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 4 договору підставою для припинення дії договору є закінчення його дії.

Відповідно до п.2.2 договору оренди земельної ділянки договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати державної реєстрації цього договору. По закінченні терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач листом від 11.02.2008р. №1-19/161 (а.с.51) повідомив позивача про те, що заперечує проти поновлення договору оренди земельної ділянки.

Доводи позивача стосовно того, що відповідач вчасно не направив свої заперечення проти поновлення дії договору оренди земельної ділянки, спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно поштового повідомлення про вручення, позивач (уповноважена особа Кириченко О.П.) отримав лист 19.02.2008р. З пояснень Херсонської дирекції поштамту № 686 від 06.03.08р. вбачається, що на адресу ТОВ "Весна" в с. Олександрівку Білозерського району рекомендований лист на поштове відділення зв'язку надійшов 13.02.08 (середа), однак, лист був вручений тільки 19.02.08, оскільки 13-17.02.08 у ТОВ "Весна" були неробочі дні, 18.02.08 - вихідний день у відділенні зв'язку (а.с.82).

Таким чином, господарським судом правильно встановлено, що письмове заперечення, оформлене саме листом-повідомленням, було направлено в строк, відповідно до вимог ст. 33 Закону України "Про оренду землі", та отримано позивачем.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" не містить положення щодо обов’язкового поновлення договору оренди земельної ділянки, а лише визначає, що за відсутності з боку орендодавця заперечень протягом місяця після закінчення строку, на який його було укладено, договір підлягає поновленню.

Заперечення орендодавця (відповідача), як було встановлено, позивачу направлялось.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачає прийняття відповідного рішення у разі наявності з боку орендодавця заперечень щодо продовження орендних відносин з орендарем.

Так, договір оренди укладається на обумовлений сторонами строк і в силу статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір припиняє свою дію у разі закінчення строку, на який його було укладено; прийняття з боку відповідних органів рішення щодо констатації факту закінчення строку договору земельне законодавство не вимагає. Отже, доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та до уваги не приймаються.

За наведених обставин господарський суд правомірного відмовив у задоволенні позовних вимог.

Позивач також вважає безпідставними посилання відповідача у листі від 11.02.2008р. на те, що позивачу до вирішення питання про укладення договору оренди земельної ділянки необхідно звернутись до Херсонської обласної ради для укладення договору оренди водного об’єкту.

Однак, слід звернути увагу на положення Водного Кодексу України (213/95-ВР) . Так, відповідно до ст. 51 Водного Кодексу України орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт) (стаття 1 Водного Кодексу України).

До водних об'єктів місцевого значення належать, відповідно до ст.5 цього ж Кодексу, поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на те, що він є правонаступником КСП, який був власником ставка. Чинним законодавством не передбачено перехід права (власності чи користування, оренди) на землю чи водні об’єкти в порядку правонаступництва, це право набувається юридичними особами у відповідності до норм водного та земельного законодавства України.

Стосовно доводів заявника про розгляд господарським судом даного спору за правилами ГПК (1798-12) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Також, відповідно до вказаної статті порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, так як земля є об’єктом цивільних правовідносин і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. Тому спори, що виникають з земельних відносин, розглядаються за правилами ГПК України (1798-12) незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування.

Колегія суддів вважає, що прийняття господарським судом позову, поданого за правилами КАСУ, не призвело до прийняття неправильного рішення по даній справі, оскільки спір підлягає розгляду в господарських судах та по суті вирішено вірно, а тому в апеляційної інстанції відсутні законні підстави, визначені статтею 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.