30/276-07-7558 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсними акту прийняття-передачі майна та свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі - 16.10.2008 Прийняття

У вересні 2007р. комунальне автотранспортне підприємство №152801 Одеського міськвиконкому /далі –КАТП №152801/ звернулося до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням доповнення та уточнення до позовної заяви, а.с.84-87) до товариства з обмеженою відповідальністю /далі –ТОВ/ "Промтоварний ринок" та Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради /далі –Представництво/ за участю третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Одеської міської ради про:

- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу №27 від 02.03.2001р., укладеного між Одеською міською радою в особі Представництва та ТОВ "Промтоварний ринок";

- визнання недійсним акту приймання-передачі №23 від 02.03.2001р., що укладений Представництвом з ТОВ "Промтоварний ринок";

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на не житлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км Овідіопольської дороги) № 012801, видане 15.03.2001р. Представництвом ТОВ "Промтоварний ринок".

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу №27 від 02.03.2001р. був укладений завідомо в супереч інтересам держави і суспільства, у зв’язку з чим має бути визнаний недійсним одночасно на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.) та ст. 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону. Крім того, позивач зазначає про порушення при укладанні зазначеного договору №27 положень ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) і законами України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.09.2008р. (головуючий суддя Рога Н.В., судді Д’яченко Т.Г., Щавинська Ю.В.) провадження у справі № 30/276-07-7558 щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі №23 від 02.03.2001р., що укладений Представництвом з ТОВ "Промтоварний ринок" припинено у відповідності до п.1 ст. 80 ГПК України, а щодо решти позовних вимог, то в їх задоволені відмовлено, з посиланням на сплив строку позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутись до суду для захисту свого порушеного права чи інтересу у відповідності до приписів ст.ст. 256, 257, ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з означеним вище рішенням господарського суду, КАТП №152801 звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, яким його позов задовольнити повністю.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції:

- не застосував положення п. 5 ст. 267 ЦК України, згідно якого якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Скаржник посилається на важливість означеної справи для всіх працівників КАТП №152801, оскільки останнє перебуває в процесі банкрутства, а також на резонанс цієї справи. В якості причини пропуску строку позовної давності заявник апеляційної інстанції називає те, що про порушення прав КАТП №152801 укладанням оспорюваної угоди №23 від 02.03.2001р. арбітражному керуючому стало відомо лише у жовтні 2006р. після призначення його ліквідатором;

- не прийняв до уваги ту обставину, що всупереч ст. 37 Закону України "Про власність", ст. 136 Господарського кодексу України, на думку апелянта, Представництво, укладаючи договір купівлі-продажу №23 від 02.03.2001р. з ТОВ "Промтоварний ринок", здійснило втручання в оперативно-господарську діяльність КАТП №152801;

- не взяв до уваги при прийнятті рішення те, що міський голова м. Одеси, приймаючи розпорядження №184-01р "Про відчуження будівель та споруд комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км. Овідіопольської дороги)", керувався ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" (щодо відчуження об’єктів комунальної власності), однак таке право відповідно до п. 30 ст. 26 того ж Закону є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад;

- проігнорував вимоги ст. 10 Закону України "Про підприємства" (в редакції від 19.10.2000р.) та положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , які як зазначає скаржник, були порушені при укладанні договору купівлі-продажу №23 від 02.03.2001р.

У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ "Промтоварний ринок" просить залишити рішення господарського суду Одеської області від 03.09.2008р. по справі № 30/276-07-7558 без змін, а апеляційну скаргу комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому –без задоволення.

Представники ОМР та Представництва підтримують позицію скаржника, хоча стверджують, що діяли в рамках правового поля.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виходячи з такого.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.03.2001р. Одеським міським головою на виконання рішень Одеської міської ради № 1963-ХХШ та № 1954-ХХШ від 26.01.01р. видано розпорядження №184-01р "Про відчуження будівель та споруд комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км. Овідіопольської дороги)", згідно якого Представництву доручено укласти з ТОВ "Промтоварний ринок" договір купівлі-продажу будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 за ціною 2700578 грн. (з ПДВ) згідно з експертною оцінкою та здійснити передачу об’єкта з моменту нотаріального посвідчення договору.

02.03.2001р. між Одеською міською радою (Продавець) та ТОВ "Промтоварний ринок" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №27, згідно умов якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових будівель та споруд (у тому числі обладнання, що не підлягає демонтажу, відображене у експертній оцінці), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км Овідіопольської дороги). Характеристика нежитлових будівель та споруд міститься у технічному паспорті, який видано КП "ОМБТІ та РОН" 31.01.2001р..

Того ж дня, 02.03.2001р., сторони підписали акт приймання-передачі №23, який є невід’ємною частиною договору.

15.03.2001р. Представництвом видано свідоцтво про право власності за №012801, згідно якого ТОВ "Промтоварний ринок" на праві колективної власності належать нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базова,19 (7 км Овідіопольської дороги).

Вважаючи, що договір №23 від 02.03.2001р. порушує права та інтереси КАТП №152801, останнє звернулось з вищезазначеним позовом, в задоволенні якого частково відмовлено.

Судова колегія Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновками, викладеними в рішенні місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР (що діяв на час укладання спірного договору), якщо угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Згідно зі статтею 49 ЦК УРСР угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, визнається недійсною.

Згідно із п.11 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. № 02-5/111 (v_111800-99) (із змінами), для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна з сторін зобов'язана довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія судів апеляційної інстанції приходить до висновку, що укладаючи договір договору №23 від 02.03.2001р., сторони не тільки не прагнули настання негативних наслідків для держави і суспільства, а й діяли в їх інтересах, що підтверджено листами Одеської міської ради №03-50-вих від 18.01.2001р., №1127/исх від 23.10.2000р., листом міського голови №332МГ-вих від 19.10.2000р. до ТОВ "Промтоварний ринок", з проханнями погасити податкову заборгованість позивача перед держбюджетом. Відтак, посилання позивача на недійсність договору №23 від 02.03.2001р. з підстав, передбачених ст. 49 ЦК України, є надуманими та суперечливими.

Щодо посилань позивача на недійсність договору купівлі-продажу №23 від 02.03.2001р. з підстав, визначених ст. 48 ЦК України, згідно якої недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, то колегія зазначає наступне.

Частиною 2 п.2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.1999р. передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Позивач вважає такою обставиною перевищення міським головою м.Одеси при прийнятті розпорядження №184-01р "Про відчуження будівель та споруд комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7 км. Овідіопольської дороги)" повноважень, встановлених ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" (щодо відчуження об’єктів комунальної власності), оскільки таке право відповідно до п. 30 ст. 26 того ж Закону є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад. Одначе таке твердження спростовується матеріалами справи, оскільки голова діяв саме на виконання рішення Одеської міської ради № 1963-ХХШ від 26.01.01р., яким проданий за спірним договором об’єкт віднесено до "Переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованих у м. Одесі, що підлягають відчуженню у 2000 році".

Щодо порушення вимог ст. 10 Закону України "Про підприємства" (в редакції від 19.10.2000р.) та положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , колегія зазначає про їх відсутність, оскільки в даному випадку не йде мова про приватизацію об’єкту, а здійснюється його відчуження власником.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції та вказує, що позивач не довів, а матеріалами справи не підтверджено, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу №23 від 02.03.2001р. не відповідає вимогам закону.

Щодо тверджень скаржника про невідповідність розпорядження 184-01р. "Про відчуження будівель та споруд комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому, розташованих за адресою: м. Одеса, вул..Базова, 19 (7 км. Овідіопольської дороги)", на підставі якого укладався оспорюваний позивачем договір №23 від 02.03.2001р., то колегія зазначає, що по-перше, предметом означеного спору по справі є визнання договору недійсним, а не недійсність нормативного акту посадової особи органу місцевого самоврядування, а по-друге, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази скасування чи визнання недійсним у встановленому порядку розпорядження №184-01р., то колегія виходить з його законності, відтак твердження скаржника про його невідповідність вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) не має значення для розгляду даного спору, оскільки воно може ставитись лише у порядку адміністративного судочинства.

Між тим, відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність –строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 цього ж Кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач є стороною спірного договору №23 від 02.03.2001р., відтак він повинен був дізнатись про порушення свого права, саме з моменту його укладання, а саме –з 02.03.2001р. починається відлік строку позовної давності для звернення з позовом про захист права, порушеного у зв'язку з укладенням цього договору, він закінчився 02.03.2004р., оскільки відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Звертаючись до суду з даним позовом, КАТП №152801 цей строк пропустило. Дослідивши обставини спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, який дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропущення строку позовної давності, оскільки той факт, що арбітражному керуючому КАТП №152801 про укладання оспорюваної угоди №23 від 02.03.2001р. стало відомо лише у жовтні 2006р. після призначення його ліквідатором, не впливає на перебіг строку позовної давності, адже позивач існував і до призначення ліквідатора і мав змогу вчасно захистити свої права, якщо вважав їх порушеними. До того ж, матеріалами справи підтверджено, що позивач в той період так не вважав, оскільки більшість коштів від реалізації майна за означеним договором були направлені на погашення заборгованості саме позивача. Додатково слід зазначити, що суд першої інстанції правильно застосував позовну давність, оскільки як вимагає ч.3 ст. 267 ЦК України в матеріалах справи міститься заява сторони про її застосування.

Таким чином, судова колегія зазначає, що господарський суд Одеської області обґрунтовано встановив відсутність обставин, з якими ЦК УРСР (1540-06) пов’язує визнання спірного договору недійсним та правильно дійшов висновку про сплив строку давності для звернення до суду за захистом порушеного права та відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу №27 від 02.03.2001р., укладеного між Одеською міською радою в особі Представництва та ТОВ "Промтоварний ринок".

Обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Базова, 19 (7-й км Овідіопольської дороги) № 012801, виданого 15.03.2001р. Представництвом ТОВ "Промтоварний ринок", оскільки за наявності чинного договору купівлі-продажу №27 від 02.03.2001р., на підставі якого видане вказане свідоцтво, у суду не було підстав для визнання такого свідоцтва недійсним.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним акту приймання-передачі №23 від 02.03.2001р., укладеного між Представництвом та ТОВ "Промтоварний ринок", то така вимога не може бути розглянута в порядку господарського судочинства, оскільки вона суперечить ст. 12 ГПК України щодо підвідомчості справ господарським судам, на що вірно звернув увагу місцевий господарський суд.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 03.09.2008 р. підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -

Рішення господарського суду Одеської області від 03.09.2008 року по справі № 30/276-07-7558 залишити без змін, а апеляційну скаргу комунального автотранспортного підприємства №152801 Одеського міськвиконкому –без задоволення.