6/110-42/39-37/1 Про визнання договору на постачання електричної енергії укладеним - 25.06.2008 Прийняття

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №40345 від 07.12.2005р. на постачання електричної енергії укладеним з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, а також зобов'язання відповідача підписати зазначений протокол.

В процесі розгляду справи позивач змінив предмет позову та просив суд визнати укладеним договір №40345 від 07.12.2005р. про постачання електричної енергії між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Комунальним підприємством "ЖЕО-109" Голосіївської районної в місті Києві з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не може погодити преамбулу спірного договору, а також п.1, п.2.2.4, п.4.4.2, п.7.6, п.9.2, абзац 1 п.5 Додатку до договору в редакції, запропонованій відповідачем, у зв'язку з невідповідністю останніх нормам чинного законодавства. Натомість, договір в редакції, запропонованій позивачем, відповідає змісту типового договору, затвердженого постановою0 Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.08.2002р. за №928 (z0903-02) .

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що сторони не можуть погодити між собою істотні умови договору, у зв’язку з чим, за відсутності згоди сторін щодо остаточної редакції договору, останній не може вважатись укладеним.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №6/110-42/39-37/1 від 11.04.2008р. в задоволенні позову Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва у справі №6/110-42/39-37/1 від 11.04.2008р. скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.06.2008р.

У судовому засіданні 25.06.2008р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №6/110-42/39-37/1 від 11.04.2008р., прийнявши нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.06.2008р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони не дійшли згоди з питань щодо порядку розрахунків за поставлену електричну енергію, застосування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії та визначення предмету договору.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Згідно з абзацом 4 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дана норма кореспондується зі ст. 11 Цивільного кодексу України, якою визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Загалом, правовідносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським кодексом України (436-15) , Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та іншими нормативними актами, відповідно до яких Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (позивач), як виробник та постачальник енергії, укладає договори на постачання електричної енергії з усіма споживачами, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Зокрема, у відповідності до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

22.08.2002р. Національною комісією регулювання електроенергетики України (далі за текстом – НКРЕ) було прийнято Постанову №928 (z0903-02) , якою затверджено типовий договір на постачання електричної енергії.

29.09.2005р. Голосіївською районною в місті Києві радою було прийнято рішення №38/31 "Про управителів будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва та окремі права у взаєминах з виробниками, виконавцями та споживачами послуг", в якому визначено відповідача управителем будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва, які передані йому на обслуговування в частині укладення договорів з виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг. При укладенні договорів відповідач повинен дотримуватися норм чинного законодавства (п.1, п.2 рішення).

На виконання вказаного рішення відповідач звернувся до позивача з пропозицією укласти договір на постачання електричної енергії і 21.11.2005р. надіслав йому підписаний з боку Комунального підприємства "ЖЕО-109" договір на постачання електричної енергії з додатками та протокол розбіжностей до договору. При цьому, проект договору в редакції, запропонованій відповідачем, відповідає змісту Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 22.08.2002р. №928 (z0903-02) .

07.12.2005р. позивач за результатами розгляду пропозицій відповідача, надіслав останньому Договір про постачання електричної енергії №40345 та Протокол узгодження розбіжностей до договору, згідно з яким позивач погодився з пропозиціями відповідача щодо викладення абзац. 1 п.2, п.2.2.3 договору в редакції відповідача, але неврегульованими залишились питання щодо:

- визначення відповідача як споживача чи як управителя (преамбула договору);

- предмету договору (п.1); порядку розрахунків за електроенергію (п.2.2.4 договору);

- нарахування штрафних санкцій за порушення термінів, визначених додатками "Порядку розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів" (п.4.2.2 договору);

- складання графіку погашення заборгованості (п.7.6 договору);

- оплати послуг постачальником з передачі електричної енергії мережами споживача (п.9.2 договору);

- порядку розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів (абзац 1 п. 5 додатку 2 Д).

Протокол узгодження розбіжностей до договору, надісланий позивачем, не підписаний відповідачем до цього часу.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як свідчать матеріали справи, пропозиція позивача не була прийнята відповідачем, що свідчить як про відсутність між сторонами згоди щодо умов договору, так і про відсутність між ними самого договору як правовстановлюючого документу. При цьому, відповідь про згоду укласти договір, але на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Винятком з цього правила є порядок укладення договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Оскільки в даних випадках укладення договору є обов'язковим, незалежно від згоди другої сторони спір, що виникає при укладені договору, вирішується судом.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначені Законом "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

У відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику", споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач не має права власності на будинки, що ним обслуговуються, оскільки будинки належать до комунальної власності і належать територіальній громаді Голосіївського району міста Києва в особі Голосіївської районної в місті Києві ради, відповідно до рішення Голосіївської районної ради №8/09 від 14.03.2008р. Балансоутримувачем житлового фонду є Голосіївська районна в місті Києві рада. При цьому, позивач лише частково використовує для власних потреб електроенергію, постачаєму згідно договору №40345 від 07.12.2005р., що підтверджується договором від №35 від 12.04.2005р., згідно з умовами якого відповідачу для забезпечення його виробничої діяльності надано в користування 25 приміщень (додаток №2 до Договору).

Предметом спірного договору є електроенергія на освітлення сходових клітин у допоміжних приміщеннях житлових та нежитлових будинків (сходові клітини, коридори тощо), силова електроенергія для забезпечення роботи ліфтів у будинках, а також електроенергія, яка надається у квартири мешканців 15 житлових будинків (колишні відомчі будинки Академії Наук України).

Згідно Правил користування електричною енергією для населення, які затверджені постановою кабінету Міністрів України від 26.07.1999р. №1357 (1357-99-п) (із змінами і доповненнями), договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається. А також вищевказаними правилами визначено особливості користування електричною енергією населенням, зокрема укладення договорів енергопостачальником з кожним наймачем (власником) квартири у багатоквартирному будинку.

Згідно з ч.6 ст. 179 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Натомість, квартири вищезгаданих 15 житлових будинків не передані на поквартирний облік до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" і фактично їх мешканці не мають ніяких правовідносин з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (позивачем).

Окрім того, в відповідності до статті 13 Закону України "Про електроенергетику", діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії.

Проте, як було встановлено судом, відповідач не має ані ліцензії на виробництво та передачу електроенергії іншим споживачам, ані електролічильників для підрахунку спожитої населенням електроенергії.

В ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Правочин за змістом являє собою дії, спрямовані на досягнення цивільно-правових результатів, тобто на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, на встановлення, зміну та припинення цивільно-правових відносин.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи з системного аналізу норм законодавства, а також враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що договір №40345, запропонований в редакції позивача, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки відповідач не може бути покупцем та споживачем електричної енергії, яка споживається населенням, зокрема, мешканцями 15 житлових будинків, не переданих на поквартирний облік до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго", у зв’язку з чим спірний договір №40345 не може бути визнаний укладеним. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні у справі, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва у справі №6/110-42/39-37/1 від 11.04.2008р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються позивача (апелянта).