Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів:

За участю представників:

від прокуратури - Бондарева А.М.

від позивача - Чоповський П.А.

від відповідача - Тхорик С.М.

від третьої особи - 1 - Суворова К.С.

від третьої особи-2 - Бялковський В.В.

від третьої особи-3 - Калюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верховної Ради України

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2007

у справі № 32/454

за позовом Верховної Ради України

до Київської міської ради

треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК"

Акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд"

Управління справами апарату Верховної ради України

про визнання недійсним рішення, заборону вчиняти дії, визнання права користування

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Верховної Ради України до Київської міської ради, треті особи – Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", Акціонерне товариство холдингова компанія "Київміськбуд", Управління справами Верховної Ради України про визнання повністю недійсним рішення IV сесії V скликання Київської міської ради № 429/1090 (ra0429023-07) від 29.03.2007 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", визнання повністю недійсним рішення IV сесії V скликання Київської міської ради № 430/1091 (ra0430023-07) від 29.03.2007 "Про передачу Акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд" земельної ділянки для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва", визнання права користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій. 79-97 за Верховною Радою України згідно з рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", зобов’язання Київську міську раду прийняти рішення про відведення земельної ділянки під будівництво житлових будинків по вул. Глибочицькій. 79-97 Верховній Раді України площею 2 га згідно з проектною документацією, затвердженою містобудівною радою та іншими відповідними службами міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.12.2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Верховна Рада України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Зокрема заявник посилається на те, що в оскаржуваних рішеннях Київської міської ради взагалі відсутні посилання на норми Земельного кодексу України (2768-14) , які б передбачали припинення права користування земельною ділянкою Верховної радою України.

Відповідач просив суд рішення залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.03.2007 Київська міська рада прийняла рішення № 429/1090 (ra0429023-07) "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва" та рішення № 430/1091 (ra0430023-07) "Про передачу акціонерному товариству холдинговій компанії "Київміськбуд" земельної ділянки для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва", згідно з якими рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районні" визнано таким, що втратило чинність.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки. соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти. визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Правові засади регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель встановлюється Земельним кодексом України (2768-14) .

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір. призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку, відповідно до положень ст. 125 Земельного кодексу України, виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою (ст. 126 Земельного кодексу України) посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Твердження позивача, що земельна ділянка, відведена Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" рішенням Київської міської ради № 429/1090 (ra0429023-07) від 29.03.2007 року фактично своїми межами охоплює земельну ділянку, яка надана Президії Верховної Ради Української РСР під будівництво автобази є необґрунтованим з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.86 було вирішено відвести президії Верховної ради Української РСР земельну ділянку, площею близько 2 га для будівництва автобази, а також забудовника було зобов'язано отримати дозвіл на початок будівельних робіт після погодження та затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку.

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (ст. 16 Земельного кодексу УРСР, затвердженого 08.07.1970).

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі (ст. 20 Земельного кодексу УРСР, затвердженого 08.07.1970).

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу УРСР приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Оскільки право користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Глибочинська 77-79 не було оформлено президією Верховної Ради РСР, не було розроблено проектно-кошторисної документації, то вона не приступила до користування цією земельною ділянкою.

Враховуючи, що позивач не надав суду доказів, які б спростовували вказану обставину, а саме доказів виконання рішення про відведення земельної ділянки для будівництва автобази, посилання позивача на порушення прав землекористувача та необхідність припинення у встановленому чинним законодавством права землекористування є безпідставним.

Відповідно до п. 1 рішення Київської міської ради № 429/1091 (ra0429023-07) від 29.03.2007 визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочинській в Шевченківському районі" як таке, що не було виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів виконання рішення про відведення земельної ділянки для будівництва автобази.

Згідно статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою:

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам:

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до Конституції Української РСР, Президія Верховної ради УРСР була окремим, визначеним Конституцією органом, який припинив своє існування після затвердження Конституції України (254к/96-ВР) 28.06.1996.

Враховуючи, що будь-які права Президії Верховної ради Української РСР припинились у зв'язку з припиненням діяльності самого органу, а позивач не надав суду доказів того, що Верховна рада України є правонаступником будь-яких, в тому числі майнових, прав Президії Верховної ради УРСР, то посилання позивача на порушення порядку припинення права користування, порядку вилучення земельної ділянки з користування, порядку розпорядження майном Верховної Ради України є безпідставними та необґрунтованими.

17.07.2001 Управління справами Апарату Верховної Ради України та Акціонерне товариство холдингова компанія "Київміськбуд" уклали угоду № 25, предметом якої визначено використання земельної ділянки площею 2,0 га по вул. Глибочинській. 79-97 під будівництво житлового будинку за рахунок залучених коштів населення.

Пунктом 1.1 угоди № 25 визначено, що вказана земельна ділянка відведена Президії Верховної ради УРСР рішення Київської міської ради народних депутатів під будівництво автобази. 18.10.2006 сторони уклади додаткову угоду № 170, відповідно до якої підтвердили чинність угоди № 25 від 17.07.2001.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ст. 20 Земельного кодексу України).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочинській в Шевченківському районі" відведення земельної ділянки було здійснено з цільовим призначенням для будівництво автобази, а отже саме до виключної компетенції Київської міської ради віднесено зміна цільового призначення земельної ділянки. Укладаючи угоду № 25 від 17.07.2001 та додаткову угоду № 170 від 18.10.2006, сторони діяли на свій ризик щодо розробки проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та прийняття відповідного рішення Київською міською радою.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення угоди не може обмежувати виключне право Київської міської ради приймати рішення про передачу земельних ділянок в користування та зміну цільового призначення земельної ділянки, а доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам.

Отже, приймаючи оскаржувані рішення Київська міська рада діяла в межах наданої законодавством компетенції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, заявником всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2007 року у справі № 32/454 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Верховної Ради України підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2007 року у справі № 32/454 залишити без змін, а апеляційну скаргу Верховної Ради України - без задоволення.