3/12 Про стягнення заборгованості за договором поставки - 29.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.02.08 по даній справі позов ТзОВ"КАФИ" задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 97451 грн.01 коп. припинено. Стягнуто з Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об’єднання" обласної спілки споживчих товариств на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАФИ" 4 190 грн. 40 коп. інфляційного збільшення заборгованості; 4 180 грн. 64 коп. пені; 779 грн. 60 коп. відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 91 грн. 48 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу з проханням скасувати рішення суду першої інстанції . Апелянт зазначає, що п. 10.3 договору поставки від 31.12.07 № 0220/01 суперечить ст.. 517 ч. 2 ЦКУ, якою передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язання. Первинним кредитором не представлено доказів переходу права вимоги до боржника щодо виконання зобов"язань до нового кредитора, а тому відповідач не зобов"язаний виконувати зобов"язання щодо сплати штрафних санкцій перед новим кредитором.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав викладених у відзиві, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.

При цьому колегія виходила з наступного.

20.02.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ ТРЕЙД" (далі –Постачальник) та Кооперативним підприємством "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" обласної спілки споживчих товариств (далі –Покупець) укладено договір поставки № 0220/01 .

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар. Ціна, розгорнутий асортимент та кількість товару на кожну окрему поставку визначалися згідно замовлення Покупця у накладних на товар, що поставлявся.

Згідно п.5.1. Договору оплата Покупцем поставленої партії товару повинна була здійснюватись протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання такої партії товару.

Протягом лютого - серпня 2007 року Постачальником відповідачу було поставлено товару на загальну суму 1977000, 00 грн., за цей же період було оплачено Постачальнику товару на загальну суму 1879548, 99 грн.. Остання поставка товару була здійснена Постачальником 19.09.2007 р., що підтверджується видатковою накладною РН № 24301 від 19.09.2007 р., товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв (серія 01АААН №717959 від 19.09.2007 року), товар отримано відповідачем згідно Довіреності (серія НБД №111951 від 19.09.2007 року.

Заборгованість Боржника за Договором №0220/01 від 20.02.2007 року склала 97 451грн. 01 коп., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків № 000001 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ ТРЕЙД" та Кооперативним підприємством "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" обласної спілки споживчих товариств від 27.11.2007 року.

Однак, суму боргу у розмірі 97451,00 грн. відповідачем сплачено, що підтверджується копією платіжного доручення №268 від 04.02.2008 року, а тому на підставі ч.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ. ТРЕЙД"(далі –цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафи"(далі –цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №27/10/03 (далі –Договір цесії).

Згідно п.1 Договору цесії цедент відступив цесіонарієві, а цесіонарій набув право вимоги, належне цедентові та став кредитором за Договором поставки №0220/01 від 20.02.2007 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ.ТРЕЙД"та Кооперативним підприємством "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання"обласної спілки споживчих товариств.

Пунктом 2 Договору цесії передбачено, що цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання всіх його обов’язків, як тих, що безпосередньо передбачені договором поставки, так і тих, що виникають у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов’язків за договором поставки. До таких обов’язків зокрема відносяться обов’язки боржника щодо:

а) оплати товару поставленого на умовах договору поставки цементом божнику та неоплаченого останнім;

б) сплати пені та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару;

в) сплати відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань;

г) відшкодування збитків, заподіяних невиконання або несвоєчасним виконання боржником своїх обов’язків за договором поставки.

Розмір пені, відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань та збитків заподіяних несвоєчасним виконанням своїх зобов’язань боржником розраховується цесіонарієм самостійно.

Згідно з п.8 цедент зобов’язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом трьох робочих днів з дня набрання чинності договору цесії.

Представник позивача звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №7130050 від 31.10.2007 року, що підтверджує надіслання Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ.ТРЕЙД" повідомлення КП "Рівненське гуртово-роздрібне об’єднання ОСС" про відступлення права вимоги за договором поставки №0220/01 від 20.02.2007 року.

Представник відповідача зазначає, що повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом, так як із нього не вбачається, які саме документи були направлені відповідачу.

Однак, доводи апелянта є безпідставними так як, нормами Цивільного кодексу (435-15) не встановлено особливого порядку повідомлення боржника про заміну кредитора.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що поштове повідомлення про вручення поштового відправлення є належним доказом, що підтверджує повідомлення боржника про заміну кредитора в зобов’язанні за Договором №0220/01 від 10.02.2007 року.

Відповідно до ч.2 ст. 517 Цивільного кодексу боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, первісним кредитором було передано позивачу- новому кредитору усі необхідні документи для пред"явлення вимог до боржника.

Відповідно до ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Аналогічна норма міститься в Господарському кодексі України (436-15) . Так, в ч. 1 ст. 193 ГК України зазначає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пункт 7.1 договору поставки № 0220/01 від 20.02.2007 року передбачає, що у випадку порушення покупцем умов оплати, передбачених п. 5.1 даного договору, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Пунктом 5.1. визначено, що покупець оплачує в повному розмірі вартість партії товару протягом 21 календарного дня з моменту отримання партії товару.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 1 статті 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із уточненого розрахунку позивачем на суму боргу в розмірі 97451 грн.01коп. за період прострочення з 22.10.2007 року по 29.01.2008 року нараховано пеню, що становить 4190 грн. 40 коп..

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з уточненим розрахунком позивачем на суму боргу в розмірі 97451 грн. 01 коп. нараховано інфляційні втрати від прострочення виконання зобов’язання відповідачем за період з 22.10.2007 року по 29.01.2008 року в сумі 4190 грн.40 коп. та три відсотки річних в сумі 779 грн.60 коп..

Оскільки відповідачем прострочено оплату вартості товару, що не заперечюється самим відповідачем, нарахування штрафних санкцій, інфляційних, пені є правомірним.

Враховуючи вище досліджені обставини справи, останніми спростовуються доводи апелянта, а тому керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –