5/163 Про визнання права користування незавершеною будівництвом будівлею та усунення перешкод у користуванні - 10.06.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.12.2006 року у справі № 5/163 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 року зазначене рішення скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2007 року рішення та постанову, відповідно, судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

В результаті нового розгляду рішенням Господарського суду Чернівецької області (суддя А.А. Бутирський) від 12.10.2007 року у справі № 5/163 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, оскільки вважає рішення таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, та за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. При цьому покликається на те, що рішення IV сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року № 22/4, яким право добудови та користування новою будівлею церкви, а також право користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля, закріплено за позивачем, є правовстановлюючим і підлягає судовому захисту, тому позивач має право на користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви, проте фактично не може вступити у володіння та користування нею через незаконні дії відповідача. Вважає висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не заявляється вимога про визнання права користування та усунення перешкод у користуванні матеріалами, обладнанням тощо, а заявляється вимога про визнання права користування незавершеною будівництвом будівлею нової церкви таким, що не відповідає обставинам справи та приписам чинного законодавства, оскільки, на думку позивача, матеріали, обладнання тощо, які були використані для будівництва перебувають на даний час у вигляді незавершеної будівництвом будівлі нової церкви. Крім того, посилається на те, що незавершена будівництвом будівля церкви, яка фактично розташована на земельній ділянці комунальної власності та будівництво якої здійснюється на замовлення і за безпосередньої участі Ошихлібської сільської ради, є комунальною власністю територіальної громади в особі Ошихлібської сільської ради, а тому факт залучення під час будівництва цільових пожертв та добровільної фізичної праці громадян не впливає на право комунальної власності і не створює права власності на будівлю для відповідача.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року № 23/4, чинним на даний час та на день розгляду даної справи, церковній громаді села надано земельну ділянку площею 0,25 га під будівництво нової церкви, і так як на той момент поділу між релігійною організацією не було, зазначена земельна ділянка була виділена відповідачу. Крім того, вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що не Ошихлібська сільська рада будувала дану культову будівлю, а сама релігійна організація і на даний час збудована церква є об’єктом незавершеного будівництва, не здана в експлуатацію, право власності на неї не закріплене, а тому позовна вимога про усунення перешкод у користуванні цією будівлею безпідставна. На підставі наведеного відповідач просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2007 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Апеляційне провадження у справі № 5/163 зупинялося з підстав, наведених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року; в судовому засіданні 04.12.2007 року оголошувалась перерва до 18.12.2007 року; справа слуханням відкладалася згідно ухвал суду від 18.12.2007 року та 20.05.2008 року.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

20.05.2008 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшла заява № 101 від 19.05.2008 року від Ошихлібської сільської ради про залучення у справу Ошихлібської сільської ради в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Проте, колегія не вбачає підстав для задоволення цього клопотання, оскільки Ошихлібська сільська рада не була стороною у справі і рішення у даній справі не впливає на її права або обов'язки.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2007 року залишити без змін.

При цьому колегія виходила з наступного:

Рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року № 23/4 церковній громаді села Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області надано земельну ділянку площею 0,25 га, в т.ч. 0,13 га територія пам’ятного знаку, 0,12 га територія церкви, під будівництво церкви, дозвіл на проектування церкви та її будівництво.

Розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.08.2002 року № 520-р єдина на той час культова будівля села Ошихліби –Церква Св. Олени та Костянтина (стара церква) була передана безоплатно у власність Релігійній організації Української Православної Свято-Констянтинівської Церкви, зареєстрованій на підставі рішення виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів від 20.11.1991 року № 298, яка до 21.02.2006 року була єдиною релігійною організацією с. Ошихліби. Прийняття-передача культової будівлі разом з церковним інвентарем відбулася за актом від 05.09.2002 року комісією, створеною відповідно до розпорядження першого заступника голови Кіцманської райдержадміністрації від 23.10.2001 року № 475.

21.02.2006 року розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації у с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області була зареєстрована Релігійна організація Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії.

Рішенням ІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 05.06.2006 року №18/3 за результатами опитування громадян села дано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади села, на баланс Ошихлібської сільської ради, незавершену будівництвом будівлю нової церкви та вирішено передати Релігійній організація Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату Чернівецької єпархії будівлю нової церкви для подальшого завершення будівництва та використання за призначенням.

Рішенням ІV сесії V скликання Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року №22/4, враховуючи підсумки опитування та вимоги громадян села, вирішено визнати за віруючими громадянами Релігійної організації Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату право добудови та користування будівлею нової церкви в с.Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, а також закріпити нову будівлю церкви за позивачем.

Цим же рішенням внесено зміни до рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року № 23/4 та викладено його в такій редакції: "залишити в користуванні земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га Релігійній організації Української Православної Свято-Констянтинівської Церкви для обслуговування будівлі старої церкви, якою вона раніше користувалася; залишити в комунальній власності територіальної громади села земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви; закріпити земельну ділянку орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви за релігійною організацією Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату."

Зазначені рішення Ошихлібської сільської ради оскаржувались відповідачем, але постановою Господарського суду Чернівецької області від 28.03.2007 року у справі № 9/94, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2007 року та постановою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2008 року, у задоволенні вимог про скасування та визнання нечинними рішення Ошихлібської сільської ради від 05.06.2006 року № 18/3 та рішення Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року №22/4 відмовлено, а тому на даний час ці рішення є чинними.

Покликаючись на вимоги ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що, зокрема, акти сільської ради є обов'язковими для виконання та на те, що парафіяни відповідача, всупереч вищенаведеним рішенням, чинять перешкоди у користуванні позивачем приміщенням новозбудованої церкви, право добудови та користування якою згідно рішенням Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року №22/4 визнано за віруючими громадянами Релігійної організації Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату, позивач звернувся до Господарського суду Чернівецької області з вимогою (враховуючи заяву від 25.06.2007 року про уточнення позовних вимог) про визнання права користування незавершеною будівництвом будівлею нової церкви, права користування закріпленою прилеглою до будівлі територією (орієнтовною площею 0,13 га) та усунення перешкод у користуванні цією будівлею. Однак, місцевий господарський суд відмовив у задоволення позовних вимог. З таким висновком суду погоджується і колегія Львівського апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що новозбудована церква, право користування якою вимагає позивач, на даний час є незавершеним будівництвом, не здана в експлуатацію і право власності на неї не зареєстровано відповідно до закону. Даного факту не заперечують і представники позивача та відповідача.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, право власності на будівлю нової церкви може виникнути лише з моменту завершення будівництва. При цьому право користування як одна із правомочностей права власності є похідним від нього і виникає у власника з виникненням права власності. Оскільки право власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви, як випливає із вимог чинного законодавства, по суті на даний час не може бути встановлене, тому, відповідно, не виникає і право користування такою будівлею.

Водночас, частиною 3 ст. 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем не заявлено вимогу про визнання права користування та усунення перешкод у користуванні матеріалами, доводи апеляційної скарги в цій частині є голослівними та спростовуються документальними доказами (уточнення позовних вимог –а.с. 4-5 Т. IV). Доказів, які би засвідчували право власності на матеріали позивач не представив. При цьому вбачається, що у будівництві нової церкви брала участь Ошихлібська сільська рада та підприємства, які знаходяться на території села, будівництво церкви здійснювалось за матеріальною допомогою колишнього колгоспу "Маяк" с. Ошихліби, консервного заводу села, а також за рахунок пожертвувань парафіян, у тому числі при безпосередньому виконанню окремих видів будівельних робіт мешканцями села, що дає підставу зробити висновок, що церква будувалась загальними зусиллями для всієї територіальної громади села. Даний факт встановлено постановою Господарського суду Чернівецької області від 28.03.2007 року, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2007 року та постановою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2008 року у справі № 9/94.

Відтак, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач, якщо він вважає себе власником незавершеної будівництвом будівлі нової церкви, повинен був зареєструвати право власності на незавершене будівництво, уклавши договір з Ошихлібською сільською радою щодо об'єкта незавершеного будівництва, як того вимагає частина 3 статті 331 Цивільного кодексу України, на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Таких доказів позивач колегії не надав.

Не підлягає задоволенню і вимога позивача про визнання права користування територією, закріпленою прилеглою до будівлі нової церкви.

Земельна ділянка орієнтовною площею 0,13 га, яка знаходиться під будівлею нової церкви, перебуває у комунальній власності територіальної громади села Ошихліби і закріплена за релігійною організацією Свято-Миколаївської Української Православної Церкви Київського Патріархату згідно рішення Ошихлібської сільської ради від 07.07.2006 року №22/4.

Однак, згідно вимог ст. ст. 125- 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Позивачем не надано колегії доказів, які б свідчили про наявність у нього документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,13 га під будівлею нової церкви. Прийняті Ошихлібською сільською радою рішення не породжують права власності для сторін спору і, відповідно, не породжують права користування позивачем незавершеною будівництвом будівлею нової церкви у с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, а тому вимога позивача про визнання за ним права користування зазначеною будівлею та закріпленою прилеглою до будівлі територією не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, що регулює дані правовідносини.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, його право власності або право користування незавершеною будівництвом будівлею нової церкви у с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, а тому не підлягає задоволенню і вимога позивача про усунення перешкод у користуванні зазначеною будівлею.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2007 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.