420/12209/22 Про визнання протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг міської ради у реєстрації місця проживання неповнолітньої особи без згоди батька;зобов`язання Департаменту надання адміністративних послуг міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої особи за відповідною адресою без згоди батька - 28.06.2023 Прийняття

за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року (суддя Скупінська О. В.) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року (судді: Лук`янчук О. В., Бітов А. І., Ступакова І. Г.) та

в с т а н о в и в:

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до адміністративного суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якому просила:

- визнати протиправною відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 17 серпня 2022 року у реєстрації місця проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, без згоди батька;

- зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою АДРЕСА_1, без згоди батька.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4, неповнолітній дочці ОСОБА_1, відмовили у реєстрації місця проживання за названою вище адресою - місцем проживання ОСОБА_1, матері позивачки - через те, що на це не було згоди її батька, ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 зазначила, що розірвала шлюб з ОСОБА_6 (батьком ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 і з того часу їхня дочка проживає з нею (матір`ю). Переконувала, що позаяк ОСОБА_4 на час звернення до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання виповнилося 16 років, то згоди батька на здійснення реєстрації не потрібно.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2, вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 ; відомо також, що позивачка є уродженкою м. Тирасполь, Республіка Молдова, а її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 шлюб розірваний 4 червня 2008 року.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 19 жовтня 2021 року є: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира за названою адресою належить на праві приватної власності ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції з`ясував також, що офіційної інформації про те, що ОСОБА_7, 1981 р.н. проживає/перебуває у місті Одесі та/чи Одеській області немає.

За довідкою Головного управління Державної митної служби України № 5115-000009665 від 4 липня 2022 року про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_10 набула громадянство України (з 6 травня 2006 року) на підставі частини першої статті 7 Закону України "Про громадянство України", на основі чого їй 3 серпня 2022 року виданий паспорт громадянина України.

17 серпня 2022 року ОСОБА_10 звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 (первинна реєстрація).

Законними представниками у заяві зазначені: батько ОСОБА_7 ; мати ОСОБА_1 : ПГУ № НОМЕР_1, 17.08.2021, 5112, 17.08.2031 з відміткою "даю згоду на реєстрацію".

Заява від 17 серпня 2022 року містить дані про витяг № 250036457 від 26 березня 2021 року, Інформацію з Державного реєстру №307588456 від 17 серпня 2022 року та згоду власника житла [за названою адресою] ОСОБА_11 .

На заяві від 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 є запис адміністратора Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради [за наслідками розгляду цієї заяви]: "Особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (відсутня згода батька на реєстрацію місця проживання дитини)".

Цей запис означає, що заявниці відмовили у реєстрації місця проживання, у зв`язку з чим вона, позаяк не погодилася з цією відмовою, звернулася за посередництва свого законного представника до суду з цим позовом.

Судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій

3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 16 листопада 2022 року задовольнив позовні вимоги; визнав протиправним та скасував рішення Департаменту надання адмiнiстративних послуг Одеської міської ради від 17 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_12 у реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1, відповідно до заяви від від 17 серпня 2022 року; зобов`язав Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1, без згоди батька.

Аналізуючи приписи законодавства, яке регулює спірні відносини, зокрема Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) (далі - Закон № 1382-IV (1382-15) ), Закону України від 5 листопада 2021 року № 1871-ІХ "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (1871-20) (далі - Закон № 1871-ІХ (1871-20) ), Цивільного кодексу України (435-15) , цей суд зазначив, що дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право самостійно визначити своє місце проживання і звертатися за його реєстрацією.

Наголосив також на тому, що Закон № 1871-ІХ (1871-20) не передбачає необхідності отримати згоду батька для реєстрації місця проживання дитини, яка досягла 14 років.

Щодо покликання відповідача на пункт 32 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" (далі - Порядок № 265), суд першої інстанції зазначив, що приписи названого пункту обмежують право дитини віком від 14 до 18 років на реєстрацію місця свого проживання. Таке обмеження, з погляду цього суду, суперечить вимогам згаданих вище законів України й позаяк міститься в підзаконному нормативному акті, який при вирішенні цієї справи не може мати перевагу у застосуванні над законами України як актами вищої юридичної сили.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками суду першої інстанції про помилковість посилання відповідача на приписи Порядку № 265 як на підставу правомірності відмови дитині, яка досягла 14 років, у реєстрації місця її проживання [за місцем проживання матері] без згоди батька.

Зауважив також, що з уваги на приписи Цивільного кодексу України (435-15) та Сімейного кодексу України (2947-14) , немає вагомих підстав вважати, що за описаних обставин цієї справи реєстрація місця проживання позивачки може негативно вплинути на права ОСОБА_5 як батька.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), у зв`язку з чим пояснив, що наразі немає висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 32 Порядку № 265.

Відповідач водночас висловив незгоду з позицією судів першої і апеляційної інстанцій про безумовне право дитини, яка досягла 14 років, самостійно визначати своє місце проживання, а також звертатися за його реєстрацією, адже ця позиція, переконує скаржник, суперечить приписам зазначеного пункту.

Нагадав, що Порядок № 265, який затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання вимог Закону № 1871-ІХ (1871-20) , передбачає, що реєстрація місця проживання особи, що не досягла 18 років, без надання згоди другого з батьків або інших законних представників, за виключенням у визначених законодавством випадках, є неможлива.

У вимірі обставин цієї справи відповідач звернув увагу на те, що ОСОБА_4 на дату звернення виповнилося 16 років, тому реєстрація місця її проживання має здійснюватися за згодою батьків, крім випадку реєстрації її місця проживання в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.

Матір неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, але батько ОСОБА_2 ( ОСОБА_7 ) за названою адресою не зареєстрований.

Тому, як виснував відповідач, зважаючи на положення пункту 32, 34 Порядку № 265, позаяк позивачка є неповнолітня та місце проживання її батьків не задеклароване/зареєстроване за однією адресою, то для реєстрації її (позивачки) місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 необхідна згода батька.

Спираючись на наведені міркування та приписи пунктів 32, 34 Порядку № 265 скаржник ствердив, що за встановлених обставин цієї справи і нормативного регулювання спірне рішення було правомірне й обґрунтоване.

Додав також, що за правилами частини сьомої статті 18 Закону № 1871-ІХ зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком від 14 до 18 років здійснюється за згодою її батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, передбаченого статтею 15 цього Закону. На думку відповідача, наведена норма опосередковано підтверджує його позицію про те, що реєстрація місця проживання дитини віком від 14 до 18 років має здійснюватися за згодою обох батьків, як це і передбачає пункт 32 Порядку № 265.

Наприкінці відповідач зупинився на питанні про рівні права та обов`язки батьків щодо дитини і про пріоритетність інтересів саме дитини у цих відносинах й таким чином зробив висновок, що вимога про надання згоди другим з батьків (тут - батьком) згоди на реєстрацію місця проживання дитини є одним із способів забезпечення захисту моральних засад сімейних відносин.

6. Верховний Суд ухвалою від 3 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з наведених підстав.

Копію цієї ухвали суд надіслав сторонам, зокрема представникам ОСОБА_2 - її матері ОСОБА_1 (поштою на адресу: АДРЕСА_1 ) і адвокату Дігуляру В. В. (на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Поштовий конверт, який був надісланий на поштову адресу ОСОБА_1, повернувся до суду з відміткою органу поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

У визначений строк суд не отримав відзиву на касаційну скаргу.

Нормативне регулювання

7. Відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

8. Відповідно до частин першої, другої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

9. За текстом абзаців третього, п`ятого статті 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

10. Відповідно до статті 13 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях.

За частиною другою цієї статті вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

11. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1871-IX декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

12. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

13. Відповідно до пунктів 4, 12 частини першої статті 2 Закону № 1871-IX декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

14. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1871-IX громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

За частинами третьою, четвертою статті 5 Закону № 1871-IX задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За частинами шостою, сьомою статті 5 Закону № 1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

Декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою такою особою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - електронна форма) здійснюється виключно: 1) у житлі приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) у гуртожитку, що не належить особі на праві власності, спільної власності (спільної часткової або спільної сумісної власності), за умови надання згоди уповноваженої особи з управління (утримання) гуртожитку, що належить до сфери управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності (далі - уповноважена особа житла).

15. Згідно з частинами другою, третьою статті 7 Закону № 1871-IX дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами.

Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону.

16. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).

За частиною другою цієї статті до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:

1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;

2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років;

3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);

4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);

5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;

7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

За частиною четвертою статті 9 Закону № 1871-IX під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 9 Закону № 1871-IX якщо у свідоцтві про народження дитини віком до 14 років зазначено, що батьки або один із батьків дитини є іноземцем чи особою без громадянства, для реєстрації місця проживання такої дитини вперше, крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, додатково подається довідка про реєстрацію особи громадянином України. Іноземці, особи без громадянства, які для реєстрації місця проживання подали посвідку на постійне проживання або посвідку на тимчасове проживання, додатково подають паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, або рішення про визнання особою без громадянства, видане центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері реєстрації фізичних осіб, та засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.

17. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1871-IX внесення інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи до реєстру територіальної громади здійснюється в день подання особою відповідних документів (у тому числі в електронній формі), а в разі подання документів через центр надання адміністративних послуг або отримання органом реєстрації інформації в електронній формі у неробочий час - наступного робочого дня.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

18. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо:

1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування);

2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних;

3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі;

4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;

5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;

6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;

7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла;

8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини;

9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.

19. Відповідно до пункту 31 Порядку № 265 особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування).

20. Згідно з пунктами 32, 34 Порядку № 265 у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.

У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається.

21. За текстом пункту 35 Порядку № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; .

Висновки Верховного Суду

22. В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання колегія суддів має висловити позицію щодо можливості (дозволеності) реєстрації місця проживання особою віком від 14 до 18 років [під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг)] за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) одного з її батьків за відсутності на те згоди іншого з батьків (тут - батька).

Скаржник в цьому контексті апелює до пункту 32 Порядку № 265, тоді як суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи керувалися головним чином положеннями законів №№ 1382-IV (1382-15) , 1871-IX, а також Цивільним кодексом України (435-15) і Сімейним кодексом України (2947-14) , положення яких передбачають, що особа, яка досягла 14 років, може визначати/обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З уваги на доводи відповідача треба зауважити, що порушене ним правове питання не обмежується трактуванням суто пункту 32 Порядку № 265, а вимагає висловитися щодо застосування приписів цього пункту у зіставленні з положеннями, зокрема, Закону № 1871-IX (1871-20) , які застосовні до спірних правовідносин. Позаяк формулювання правової позиції щодо застосування цих норм й таким чином відповіді на поставлене питання почасти є контекстуальним, то для кращого розуміння суті правової проблеми, яка спричинила цей спір, та власне позиції суду з цього приводу варто ще раз стисло і акцентовано окреслити обставини цієї справи.

23. Отож нагадаєм, що ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Тирасполь, Республіка Молдова. За рішенням Головного управління Державної міграційної служби від 4 липня 2022 року набула громадянство України (на підставі частини першої статті 7 Закону України "Про громадянство України"), а 3 серпня 2022 року отримала паспорт громадянина України. Відтак 17 серпня 2022 року позивачка та її мати звернулися до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про (первинну) реєстрацію місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви долучені документи, які вимагаються відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 1871-IX, зокрема згода власника житла.

Щодо останнього, то у справі встановлено також, що квартира за згаданою адресою належить на праві приватної власності іншій особі, ОСОБА_13, яка, втім, надала згоду на те, щоб позивачка зареєструвала там своє місце проживання. Крім того, за цією адресою раніше (з 19 жовтня 2021 року) зареєстрована мати ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Тож ОСОБА_10, якій на час звернення до відповідача із заявою від 17 серпня 2022 року виповнилося 16 років, виявила намір зареєструвати місце свого проживання за адресою (раніше) зареєстрованого місця проживання своєї матері ( ОСОБА_1 ), однак їй відмовили з мотивів відсутності на це згоди її батька.

З обсягу встановлених в цій справі обставин відомо, що батько позивачки ОСОБА_7 не має зареєстрованого місця проживання (перебування) в м. Одесі чи Одеській області, а також те, що з 4 червня 2008 року він розлучений зі ОСОБА_1 й з того часу вони проживають окремо. З уваги на зміст заяви про (первинну) реєстрацію місця проживання (перебування) від 17 серпня 2022 року, зокрема відмітки "первинна реєстрація", ОСОБА_10 доти не мала зареєстрованого місця проживання, принаймні в Україні, й зверталася до відповідача з таким проханням вперше.

Відповідач відмовив у задоволенні цього прохання спираючись на пункт 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX й зіслався при цьому на пункт 32 Порядку № 265, текст якого написаний вище.

Така позиція видається трохи суперечливою, якщо зважити на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX підставою для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи є подання не в повному обсязі документів або відомостей, передбачених цим Законом (а не підзаконним актом, хай і виданим на виконання цього Закону).

24. Повертаючись до Закону № 1871-IX (1871-20) , зокрема тих його положень, які стосуються реєстрації місця проживання (перебування), зауважимо, що він не містить прямої вказівки (вимоги) про те, що для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків потрібна згода другого з батьків, який проживає окремо.

Водночас за текстом статті 12 Закону № 1871-IX однією з підстав для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи є така: "дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною".

В цій самій канві слушними є також нагадування відповідача про те, що зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком від 14 до 18 років здійснюється за згодою її батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, передбаченого статтею 15 цього Закону (частина сьома статті 18 Закону № 1871-IX).

25. З уваги на таке нормативне регулювання доходимо висновку, що для правильного розуміння і застосування пункту 32 Порядку № 265 потрібно виходити передовсім з мети запровадження [ Законом № 1871-IX (1871-20) ] декларування і реєстрації місця проживання, відмінностей цих процедур та їх юридичних наслідків.

Мета декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи закріплена у статті 3 Закону № 1871-IX, текст якої написаний вище. Щоб не повторюватися звернемо лише увагу на те, що названі процедури мають однакові цілі, здійснення яких залежить головним чином від форми власності житла і способу їх реалізації.

Нагадаємо у контексті цієї справи, що декларування місця проживання особи здійснюється в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг [з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади] і може стосуватися житла приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація місця проживання (перебування) особи полягає у внесенні за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. Ця процедура застосовна до житла будь-якої форми власності, не лише приватної.

Форми і порядок цих звернень різняться, однак, як бачимо, в підсумку інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) акумулюється в реєстрі територіальної громади для використання з єдиною метою, визначеною законом.

Згадані вище положення Цивільного кодексу України (435-15) , Сімейного кодексу України (2947-14) , а також Закону № 1382-IV (1382-15) наділяють особу, яка досягла 14 років, правом вільно обирати місце проживання, надто коли батьки проживають окремо. Утім маємо пам`ятати також, що особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має неповну цивільну дієздатність, а також те, що батьки мають певні зобов`язання щодо виховання і утримання дитини до досягнення нею повноліття. Тому реєстрація місця проживання неповнолітньої особи, як і знаття з неї, зважаючи на юридичні наслідки цієї процедури, може передбачати певні умови, яких немає для повнолітніх осіб (як-то за згодою батьків чи одного з них), що втім потрібно трактувати не як обмеження права неповнолітніх вільно обирати місце проживання, а радше як спосіб забезпечення захисту їхніх прав та інтересів, відповідальність за які покладена головно на батьків або інших законних представників дитини.

26. Колегія суддів поділяє позицію відповідача стосовно того, що реєстрація місця проживання дитини віком від 14 до 18 років за певних умов вимагає згоди батьків або інших законних представників чи одного з них й це не заперечує права неповнолітніх вільно обирати місце проживання. Але згадані в касаційній скарзі приписи статті 18 Закону № 1871-IX - у системному зв`язку з іншими положеннями законодавства, зокрема й цього Закону - не дають підстав для їх інтерпретації "навпаки" й так "розширено", як-то пропонує відповідач, переконуючи в тому, що у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку (за винятком, коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти), то для цього має бути згода обох батьків, навіть тоді, коли зареєстрованим місцем проживання ця неповнолітня особа просить визначити зареєстроване/задеклароване місце проживання одного з батьків. Запропонований підхід почасти нівелював би положення Сімейного кодексу України (2947-14) , за якими, нагадаємо, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частина третя статті 160). Це знову таки не має означати, що неповнолітня особа - у питаннях, які стосуються реєстрації місця проживання - може діяти без відома законних представників, але з уваги на вік такої особи обсяг її дієздатності усе ж наділяє її певною самостійністю й у цьому питанні теж.

27. Тож аналізуючи наведені положення законодавства - головним чином через призму мети декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи - у зіставленні зі встановленими обставинами справи колегія суддів дійшла таких висновків:

- особа (дитина) віком від 14 до 18 років може самостійно або за посередництва свого представника, зокрема одного з батьків, реєструвати місце свого проживання (перебування) у порядку, визначеному Законом № 1871-IX (1871-20) , а також постановою Кабінету Міністрів України;

- Закон № 1871-IX (1871-20) не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання - у разі реєстрації дитини віком від 14 до 18 років місця свого проживання (перебування) під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) - згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини віком від 14 до 18 років;

- відмова у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX, не може основуватися на вимогах/приписах підзаконного акта; положення пункту 32 Порядку № 265 потрібно застосовувати спираючись передовсім на положення закону й мету його регулювання відповідної сфери правовідносин;

- спір, що виник у зв`язку з відмовою органу реєстрації у реєстрації місця проживання (перебування) неповнолітньої особи - у тому контексті, який розглядається в цій справі - не охоплює відносин, що випливають із прав та обов`язків батьків щодо своїх дітей, зміст яких визначений у Сімейному кодексі України (2947-14) . Спірні правовідносини на кшталт тих, про які тут мовиться, стосуються суто правомірності дій/рішень органу реєстрації щодо реєстрації місця проживання (перебування) особи віком від 14 до 18 років, що ніяким чином не впливає на участь батьків (одного з батьків) у вихованні дитини.

З уваги на наведене колегія суддів поділяє висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що за описаних обставин справи покликання відповідача на пункт 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX є необґрунтоване, адже цей Закон не містить вимог про надання згоди обох батьків (чи інших законних представників) для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років - за зверненням такої дитини до органу реєстрації у встановленому порядку - за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.