10/361 Про визнання недійсними установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю - 10.06.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.03.08 по даній справі позов ВАТ"Львівське заводоуправління будівельних матеріалів"задоволено частково. Визнано недійсним установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" (юридична адреса: м.Львів, вул. В. Стуса, 57, код ЄДРПОУ 32408830). Визнано недійсним статут товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" (юридична адреса: м.Львів, вул. В. Стуса, 57, код ЄДРПОУ 32408830). Скасовано державну реєстрацію ТзОВ "Будівельна кераміка Львова". Призначено ліквідаційну комісію ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" в складі голови ліквідаційної комісії- Генташ Оксани Анатоліївни та членів ліквідаційної комісії - Фурика Андрія Ярославовича, Гулик Оксани Богданівна. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" в особі чинного генерального директора підприємства передати голові ліквідаційної комісії печатки та штампи, установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про включення до ЄДРПОУ, бухгалтерську та фінансово-господарську документацію, усе рухоме і нерухоме майно, ключі від приміщень та сейфів ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" та допустити голову ліквідаційної комісії до виконання обов'язків по ліквідації ТзОВ "Будівельна кераміка Львова". Відновлено становище, яке існувало до державної реєстрації ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" (юридична адреса: м. Львів, вул. В.Стуса, 57, код ЄДРПОУ 32408830) щодо майна, внесеного до статутного фонду ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів", а саме - визнати, що таке майно є власністю відкритого акціонерного товариства "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів". Зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" нерухоме майно та відновити державну реєстрацію права власності відкритого акціонерного товариства "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" на вказане майно. Визнано право ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" виступати в усіх питаннях від імені ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" протягом процедури ліквідації останнього, зокрема визнати право розпоряджатись будь-яким майном та коштами, набутими товариством обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова" в процесі діяльності, укладати договори з охоронними організаціями щодо охорони майна ТзОВ "Будівельна кераміка Львова".

Визнано недійсними рішення Виконавчого комітету Винниківської міської ради від 21.10.2003 року №284 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Винники, вул. Галицька, 3" та Свідоцтво від 19.11.2003 року про право власності на нерухоме майно за адресою: Львівська область, м. Винники, вул. Галицька 3, видане Виконавчим комітетом Винниківської міської ради; Визнано недійсними розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.08.2003 року №594 "Про оформлення ТОВ "Будівельна кераміка Львов" права колективної власності на нежитлові приміщення будівлі на вул. Зеленій, 269" та Свідоцтво від 04.08.2003 року №С-00215 про право власності на нежитлові будівлі за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 269, видане Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради. Визнано недійсними розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №833 "Про оформлення ТОВ "Будівельна кераміка Львова" права колективної власності на нежитлові приміщення будівлі на вул. Дж. Вашингтона,4А в м. Львові" та свідоцтво №С-00270 від 15.10.2003 року про право власності на нежитлові приміщення будівлі на вул. Дж. Вашингтона, 4А в м. Львові, видане Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради. Визнано недійсними розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25.09.2003 року №1258 "Про оформлення права власності на приміщення на вул. Стрийській, 108" та свідоцтво від 25.09.2003 року про право власності на нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, вул. Стрийська,108, видане Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку в користь ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" 170,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТзОВ""Будівельна кераміка Львова" подало апеляційну скаргу з проханням скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, не повного з"ясування обставин справи. Зокрема, апелянт зазначає, що ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" пропустило трьохрічний строк для звернення до суду за захистом свого порушеного права. Крім цього, вважає, що відсутні підстави для скасування державної реєстрації ТОВ "Будівельна кераміка Львова", які встановлені Законом України "Про підприємства в Україні" (698-12) , Законом України "Про підприємництво" (698-12) , Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету міністрів України №276 від 29.04.1994 року (276-94-п) , які були чинними на час створення ТОВ "Будівельна кераміка Львова", а також Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) . На думку апелянта, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не передбачено можливості або обов'язку скасування державної реєстрації підприємства, утвореного в ході виконання плану санації. Також апелянт звертає увагу на те, що відповідно до Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність і воно може бути предметом поділу між ними при ліквідації товариства. При виході учасника, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі.

На думку апелянта, судом не враховано та порушено вимоги ст. 110 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на ці установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створені юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбаченим її установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особі через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках встановлених законом. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію а також учасником юридичної особи.

Судом не перевірено та не встановлене право позивача в справі на звернення в суд вказаною позовною заявою, оскільки відповідно до Договору купівлі продажу, позивач самостійно відчужив належній йому корпоративні права.

Судом не враховано вимоги ч.2 ст. 89 Цивільного кодексу України, відповідно до якої лише порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається. Крім того, судом порушено та не враховано ту обставину, що оскільки між сторонами виник цивільно-правовий спір, то відповідно до ст. 71 ЦК (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, права якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно зі ст. 80 ЦПК (1963 року) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. А тому, з огляду на зміст ст. ст. 71, 80 ЦК (1963 року) їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення.

Також, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до статті 16 ЦК України (аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Враховуючи вимоги цієї норми закону, суд не дослідив, чи предмет позову відповідає встановленим законом способам захисту цивільних прав та інтересів. Крім того відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. З огляду на наведені обставини, апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. В судове засідання 10.06.08 представник позивача не з"явився, але подав клопотання ( згідно штемпеля канцелярії Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.08 № 3741 та № 3748) про відкладення розгляду справи та витребування від апелянта доказів сплати державного мита за подання апеляційної скарги, однак подані клопотання колегія суддів залишає без задоволення з підстав неналежного обґрунтування.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, додаткові пояснення до апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши обставини справи, колегія суддів встановила:

10 березня 2003 року між Дочірнім підприємством "Добромиль-Київ" ЗАТ "УПК "Добромиль" та ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" укладено установчий договір, яким створено ТОВ "Будівельна кераміка Львова".

Згідно п.3.2 вищевказаного установчого договору вкладом ВАТ Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" в статутний фонд ТОВ "Будівельна кераміка Львова" є майно на загальну суму 346875 грн., що становить 37,5% статутного фонду. Перелік майна, що становить вклад ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів", міститься у Додатку №1 до Установчого договору, затвердженому протоколом №1 від 10 березня 2003 року і становить невід'ємну частину Установчого договору.

Позивач по справі згідно матеріалів справи зазначає, що створення ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" було передбачено Планом санації ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" як один із заходів по відновленню його платоспроможності. Відповідно до п.5.1.1 плану санації ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" установча угода та статут ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" перед реєстрацією підлягають затвердженню комітетом кредиторів позивача. Разом з тим, комітет кредиторів ВАТ "ЛЗУБМ" не затверджувало установчих документів ТзОВ "Будівельна кераміка Львова". Крім цього, П.5.1.1 плану санації ВАТ "ЛЗУБМ" передбачено, що інвестиційні зобов'язання ДП "Добромиль-Київ" подано і проекті установчої угоди цього товариства, яка є Додатком 5.1.1.4 Плану санації. Однак План-санації ВАТ "ЛЗУБМ" не містить Додатку № 5.1.1.4.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедура санації боржника обмежена визначеним Законом строком. Відповідно до умов плану санації боржника є обов'язковими до виконання та діють лише в часових межах процедури санації. Оскільки ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" створювалось на виконання плану санації "ВАТ "ЛЗУБМ" з метою направлення доходів від його діяльності та відчуження його майна на погашення кредиторських вимог ВАТ "ЛЗУБМ", тому з припиненням процедури санації та відкриття процедури ліквідації ВАТ "ЛЗУБМ" відпала мета діяльності даного товариства, а в силу вимог ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" майно ВАТ "ЛЗУБМ" передане в статутний фонд ТзОВ "Будівельна кераміка Львова" повинно бути включене в ліквідаційний баланс ВАТ "ЛЗУБМ". Крім цього, в період створення ТзОВ "Будівельна кераміка Львова", активи ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів" перебували в податковій заставі, що стверджується довідкою ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 08.11.2006 року №24008/24-020.

Відповідно до п.п. 8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, активи якого перебувають в податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження нерухомого чи рухомого майна. Оскільки при передачі в статутний фонд майна, право власності на нього переходить до новоствореного підприємства, тому укладення установчого договору від 10.03.2003 року відбулось в порушення норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача та задоволив його вимогу про визнання недійсними установчих документів. Однак, із висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, з наступних підстав:

Як вбачається із оскаржуваного рішення, при постановленні рішення суд виходив з приписів п. 1. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334 (v_334800-96) від 12.09.1996 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств", ст. 48 ЦК УРСР, п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , ст. 17.18 Закону України "Про відновлення платоспроможності підприємств..."та невиконання вимог п. 5 Плану санації. Суд першої інстанції вважає, що укладення установчого договору та затвердження статуту товариства, створеного в порядку відновлення платоспроможності боржника (позивача в справі) за планом санації, затвердженим судом у не відповідності із таким планом, є порушенням вказаних в ст. 17,18 приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Крім того при передачі майна майно боржника -позивача в справі перебувало в податковій заставі, в зв'язку з чим сторонами порушено вимоги п. 8.6.1. п. 8.6. ст.. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Однак, колегія суддів вважає, що посилання на вказані норми Законів та відповідно актів судового роз'яснення не можуть слугувати підставою для визнання недійсним установчих документів ТзОВ "Будівельна кераміка Львова", оскільки жодна з норм вка заних нормативних актів не передбачає обов'язкові вимоги до укладення установчих договорів господарських товариств та порядку створення та реєстрації товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 18 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (нормативного акту, що діяв під час спірних правовідносин), який кореспондується з п. 25 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" N 276 від 29.04.94 (276-94-п) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України N 125 від 25.01.96 (125-96-п) ) та п. 33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (затверджено постановою КМУ "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" N 740 від 25.05.98 (740-98-п) ), скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності- фізичної особи може здійснюватись на підставі рішення суду (господарського суду) у разі: неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Відповідно до частини п'ятнадцятої ст. 58 ГК України, скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється підставі рішення суду у випадках: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою ст. 216, 247 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. (далі - ГК України (436-15) ) учасники господарських відносин можуть нести господарсько-правову відповідальність, в тому числі скасування державної реєстрації, за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

На думку колегії, судом не враховано, що скасування державної реєстрації можливе лише виключно у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, (ст.. 247 ГК України (436-15) ).

В матеріалах справи відсутні будь- які докази, що свідчать про здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, а також докази, які підтверджують недійсність установчого договору та статуту підприємства, а відповідно ту норму закону, що тягне за собою застосування такої адміністративно-господарської санкції, як скасування державної реєстрації підприємства.

ЯК встановлено колегією суддів, на сьогоднішній день План санації ЗАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів"є чинним та таким, що не визнаний в установленому законом порядку недійсним, а також є чинним Протокол зборів комітету кредиторів № 2від 27.01.2003 року, Протокол зборів Учасників ТзОВ "Будівельна кераміка Львова"від 10.03.2003 року.

Відповідно до частини другої ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р., підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи з вказаним її місцезнаходженням.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, жодна з цих підстав не підтверджена належними доказами позивачем, що свідчить про помилковий висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення юридичної особи.

Також, судом першої інстанції не враховано вимоги ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого підставами для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності є наявність рішення суду в разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом у випадках, передбачених законодавством; неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством (ст. 8).

Як вже зазначалось такі підстави для скасування державної реєстрації ТзОВ "Будівельна кераміка Львова"відсутні на сьогодні, а також як встановлено колегією, були відсутні на момент первинної реєстрації підприємства.

При визнанні недійсною установчої угоди, суд не врахував постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 (v0003700-78) р, згідно якої, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При задоволенні позову, суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків. У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК, суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Однак, як зазначено в оскаржуваному рішенні, "..враховуючи ту обставину, що установчий договір про створення... укладено в порушення вищенаведених норм Закону України "про відновлення платоспроможності..." та Закону України "Про порядок погашення зобов'язання платників податків, суд вважає, що такий договір підлягає визнанню недійсним". При цьому, судом не вказано чітку норм закону, яка порушена при укладенні спірного Установчого договору від 10.03.2003 року. Крім того не визначено правову природу та подальші наслідки для інших Учасників Товариства обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова".

Вимоги норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не можуть слугувати підставою для визнання недійсною Угоди про створення та діяльність підприємства, оскільки даний закон регулює виключно відносини погашення зобов'язань платників податків, застосування у випадку порушення його норм штрафних (фінансових) санкцій. Інших наслідків даний Закон не передбачає. Тому судом помилково застосовано його норми, як підставу для визнання недійсним установчого договору.

Щодо виконання плану санації ЗАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів", то останній з боку ТзОВ "Будівельна кераміка Львова", виконаний в повному обсязі, при створенні підприємства виконані всі його вимоги, зокрема: відповідно до п.5.1. Плану санації передбачалось утворення ТзОВ на базі частини майнового комплексу ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів"та інвестора ДП "Добромиль-Київ" з назвою "Будівельна кераміка Львова", Інвестиційні зобов'язання ДП "Добромиль-Київ"подано в проект установчої угоди цього товариства (Додаток № 5.1.1.4). Установча угода та статут товариства перед реєстрацією підлягали затвердженню комітетом кредиторів. Установча Угода затверджена згідно Протоколу зборів комітету кредиторів №2 від 27.01.2003 року.

В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про зворотнє, а у суду відсутні правові підстави для висновку про недійсність вказаного протоколу тільки з огляду на те, що відсутня відмітка про погодження редакції Установчої угоди на самому примірнику Установчої угоди.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Також, слід відмітити, що Статутний фонд товариства сформований у відповідності до Положень плану санації в розмірі 800000 грн. і ділиться на дві частки в розмірі пропорційному 500 тис. грн.. (62,5%) - частка ДП "Добромиль-Київ"і 300 тис. грн.. (37,5%) - ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів".

Частка ВАТ в товаристві і відповідно, розмір статутного фонду буде визначений після експертної оцінки внеску ВАТ. Якщо внесок буде оцінено в сумі, що перевищує попередньо визначену суму в 300 тис. грн. інвестор має право збільшити свій внесок щоб зберегти пропорцію 62,5%:37,5%.

Для вирішення організаційних питань на першому етапі статутний фонд може реєструватися в меншому розмірі, а пізніше збільшуватися за рахунок додаткових внесків засновників. У кожному випадку для збільшення статутного фонд необхідне рішення комітету кредиторів. Інвестор зобов'язується внести свою частку протягом шести місяців від дня реєстрації товариства. Часта ВАТ у новоствореному товаристві буде виставлятися на продаж для задоволення вимог кредиторів після закінчення строку, виділеного для санації. Від продажу цієї частки очікувалося отримати приблизно 300 тис. грн.(початковою ціною на торгах буде грошова оцінка внеску ВАТ), що і було здійснено.

Перелік основних засобів, що їх ВАТ "Львівське заводоуправління будівельник матеріалів"передає до статутного фонду наведено в Додатку 5.1.1.1. перелік об'єктів незавершеного будівництва в Додатку 5.1.1.2

Відповідно до п. 5.1.2. Плану санації продаж іншого майна ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів буде проводитися в порядку передбаченому ст.. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . Перелік майна, що буде продаватися, наведено в Додатку 5.1.3.

Відповідно з положеннями ст.18 Закону "Про відновлення платоспроможності...", яке не враховано судом, встановлено, схвалений комітетом кредиторів план санації підлягає затвердженню судом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) обов'язковими умовами плану санації є заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, строк відновлення платоспроможності боржника, за наявності інвесторів - умови участі інвесторів у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. Як вбачається із матеріалів справи, відповідні положення передбачені в плані санації.

Положеннями частин 4, 5 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Таким чином, при затвердженні плану санації господарський суд зобов'язаний з'ясувати істотні умови плану санації та надати їм правову оцінку, а також перевірити порядок проведення зборів комітету кредиторів та порядок схвалення комітетом кредиторів плану санації. Господарський суд затверджує план санації, про що виноситься ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, судом були з'ясовані умови плану санації та надана відповідна правова оцінка щодо всіх умов плану санації, передбачених ст. 18 Закону.

Відповідно до Ухвали господарського суду Львівської області в справі №2/664-24/242, останньою був затверджений відповідний план санації. Крім того згідно Ухвали суду від 13.06.2002 року призначено керуючим санацією - Фаріона В.М. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не передбачає можливості або обов'язку скасування державної реєстрації підприємства, утвореного в ході виконання плану санації. В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про зворотнє.

Крім того, судом не врахованого вимог Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334 від 12.09.1996 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств"згідно якого (п.16) позовні заяви про ліквідацію підприємств можуть подаватися до господарського суду у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, з посиланням на підстави, з яких відповідна організація-позивач вправі звертатися з відповідним позовом.

Однак, позивачем не доведено, а судом не аргументоване право позивача в справі на звернення з позовом.

Слід зазначити, що відповідно до того ж Роз'яснення, відповідно до підпункту "в" частини четвертою статті 19 Закону України "Про господарські товариства" товариство ліквідується на підстав рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. У процесі вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми, господарським судам необхідно з'ясовувати, по-перше, чи віднесено чинним законодавством до компетенції органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача і, по-друге, наявність у такого органу права на звернення з позовом до господарського суду (частина друга статті 1 Господарського процесуального кодексу України).

У розгляді справ, пов'язаних із ліквідацією підприємств, господарському суду необхідно здійснювати оцінку усіх фактичних обставин, за яких вчинено порушення, і можливі наслідки задоволення позову, у тому числі для інших юридичних осіб та громадян.

Однак, як свідчать досліджені обставини справи, судом першої інстанції не враховано та не здійснено належної оцінки всіх фактичних обставин, що могли б слугувати підставою для ліквідації підприємства.

Пункт 17 Роз'яснення передбачає, що відповідно до пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство ліквідується у випадку, якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства.

Проте, як вище зазначалося, до сьогоднішнього дня рішення про створення не скасоване, план санації не скасований, рішення про затвердження установчих документів не скасоване, чого не було враховано судом при прийнятті рішення. Не враховані судом також вимоги п. 18, 19, 20 Роз'яснення, в тому числі приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, господарському суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Крім того у разі якщо за заявою про визнання недійсними установчих документів останні визнані недійсними у певній частині і це не тягне за собою недійсності установчих документів в цілому, то у господарського суду немає правових підстав для зобов'язання власника (органу, уповноваженого створювати підприємство) здійснювати його ліквідацію.

Відповідно до п. 20 вказаного Роз'яснення, створення господарським судом ліквідаційної комісії та проведення ліквідаційної процедури, за винятком випадків, зазначених у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , і здійснення контролю за процесом ліквідації підприємства Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , не передбачено. Судом не враховано, що Законом "Про підприємства в Україні" (698-12) (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (ст. 1); підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (ст. 6); підприємство діє на підставі статуту, який затверджується власником (власниками) майна (ст. 9). Згідно Закону "Про господарські товариства" (1576-12) (далі - Закон) товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність (ст. 12), і воно може бути предметом поділу між ними при ліквідації товариства (ст. 21). При виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю абс частково в натуральній формі (ст. 54).

Оспорювані ж Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості були видані на підставі необхідних правовстановлюючих документів, зокрема у відповідності до Додатку Установчого договору про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова", згідно якого визначений перелік майна, що є внеском у Статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова"з боку ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів".

Дане майно було передане згідно Акту прийому передачі від 20.03.2003 року за підписами уповноважених осіб в Статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова"на підставі Протоколу № 1 від 10.03.2003 року Установчих зборів Учасників про створення і діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна кераміка Львова", Плану санації ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів"та Протоколу зборів комітету кредиторів ВАТ "Львівське заводоуправління будівельних матеріалів"від 27.01.2003 року.

А тому з огляду на вище досліджені обставини справи, останні спростовують обґрунтованість вимог позивача та правомірність висновків суду першої інстанції про скасування установчих документів.

В частині вимог про спонукання Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"до вчинення дій; про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, колегія суддів дійшла до висновку, що провадження у справі в цій частині слід припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В частині позовних вимог про визнання права ліквідаційної комісії ТзОВ"Будівельна кераміка Львова"представляти вказане товариство протягом процедури ліквідації- провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.