2-14/9827.1-2007 Про стягнення заборгованості за відвантажену продукцію - 06.06.2008 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Курапова З.І.) від 05 березня 2008 року у справі №2-14/9827.1-2007

за позовом Державного підприємства Агропромислова фірма "Прибережна" (вул. Нова, 1, Медведеве, Чорноморський р-н, 96447)

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 70281,55 грн.

Позивач -Державне підприємство "Агропромислова фірма "Прибрежна" -звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та малого підприємства "Парма-плюс" 70281,55 грн., у т.ч. 53068 грн. заборгованості та 17213,55 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2008 року у справі № 2-14/9827.1-2007 позов задоволено частково: стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Агропромислова фірма "Прибрежна" 53068,00 грн. заборгованості, 12577,11 грн. інфляції, 3127,38 грн. річних, за сільськогосподарську продукцію, отгружену за накладними: № 340 від 29.08.2005 на суму 7560,00 грн.; № 348 від 31.08.2005 на суму 45508,00 грн. 687,72 грн. державного мита та 98,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 -оскаржує вказаний судовий акт у зв'язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Основні доводи апеляційної скарги такі:

- суд першої інстанції не прийняв до уваги угоду про перевод боргу приватного підприємця ОСОБА_1 на мале приватне підприємство "Парма-плюс" та стягнув суму заборгованості з ОСОБА_1 помилково;

- мале підприємство "Парма-плюс" визнало позов, проте незважаючи на це, місцевий господарський суд відмовив позивачеві у позові про стягнення заборгованості з малого підприємства "Парма-плюс";

- на думку сторони, суд першої інстанції використав неналежні докази та зробив висновок щодо підробки листа, у той час як це можливе лише у рамках кримінального судочинства.

Заперечення проти апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не надходили.

Розпорядженням Першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. у зв'язку із закінченням повноважень суддю Горошко Н.П. замінено у складі колегії на суддю Борисову Ю.В.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін у судовому засіданні 05 червня 2008 року, апеляційну скаргу визнає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 29 серпня 2005 року між позивачем - Державним підприємством Агрофірма "Прибрежна"- і відповідачем - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 74, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність позивача 20 тон пшениці по ціні 400 грн. за 1 тону на загальну суму 8000 грн., а підприємець ОСОБА_1 зобов'язаний прийняти товар та оплатити його.

По накладній № 340 від 29.08.2005 позивач передав ОСОБА_1 18900 кг. пшениці на загальну суму 7560 грн. Також по накладній № 348 від 31 серпня 2005 року позивач передав підприємцю ОСОБА_1 пшеницю у кількості 113770 кг. на загальну суму 45508 грн.

Всього суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 одержаний товар на загальну суму 53068 грн.

Строк оплати товару сторонами не узгоджений.

Листом № 01-9\709 від 21 жовтня 2005 року позивач заявив вимогу до підприємця ОСОБА_1 про сплату одержаного товару в сумі 53068 грн.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як правильно зазначає місцевий господарський суд, у накладній № 348 від 31.08.2005 зазначені усі необхідні умови договору купівлі-продажу, а саме: предмет, ціна та кількість товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності такої згоди.

Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на 30 серпня 2005 року за підприємцем ОСОБА_1 існував борг тільки у сумі 7560 грн. за одержаний від позивача товар по накладній № 340 від 29.08.2005 на підставі договору № 74 від 29.08.2005. Решта заборгованості у сумі 45508 грн. виникла тільки 31 серпня 2005 року при відвантаженні пшениці по накладній № 348 поза умовами договору, тобто 30.08.2005 позивач не міг підписати згоду на перевод ще не існуючого боргу.

Також, згідно з пунктом 5 Угоди про перевод боргу від 01.09.2005, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов'язаний одержати згоду позивача на перевод боргу в сумі 53068 грн., що свідчить про те, що на момент укладання відповідачами угоди про перевод боргу 01 вересня 2005 року згоди позивача на перевод боргу не існувало.

Отже, лист позивача від 30.08.2005 вих. № 01-9/_____, на який посилається заявник апеляційної скарги, судова колегія в якості доказу не приймає та погоджується із місцевим господарським судом у тому, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості 53068 грн. саме з відповідача -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 -підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного у матеріалах справи листа № 01-9\257 від 22.10.2007 вбачається, що позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути 12577,11 грн. індекс інфляції за період листопад 2005 - жовтень 2007 в сумі 12577,11 грн. і річні за період з 01.11.2005 по 22.10.2007 в сумі 3144,82 грн.

Колегія суддів погоджується із тим, що індекс інфляції за вказаний період фактично перевищує суму заявлену позивачем, а тому підлягає стягненню індекс інфляції в сумі, яка пред'явлена позивачем, 12577,11 грн.

Річні підлягають стягненню частково з рахунком настання строку по оплаті боргу, тобто з 05.11.2005 по 22.10.2007 в сумі 3127,38 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає правильною відмову в задоволенні позову щодо стягнення штрафних санкцій, оскільки сторони у договорі узгодження про сплату штрафних санкцій не досягли.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, доказів, які б спростовували вищенаведені обставини, заявник апеляційної скарги судовій колегії не надав.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим.

Керуючись статтями 101, 102, пуктом 1 частини 1 статті 103,105Господарського процесуального кодексу України

1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2008 у справі 2-14/9827.1-2007 залишити без змін.