16/83 Про спонукання до виконання зобов'язання за договором - 08.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Луганської області від 08.05.2008 у справі №16/83 задоволено позов Державного підприємства "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Фащівська" до Державного підприємства "Донбасантрацит", зобов"язано Державне підприємство "Донбасантрацит", м. Красний Луч Луганської області, вул. ім. Косіора, 10, ід. код 32446546 виконати обов’язки виконавця за договором від 04.05.03. №8, укладеного між ДВАТ "Шахта "Фащівська" ДП ДХК "Луганськвугілля" та ДВАТ ГЗФ "Известий" ДП ДХК "Донбасантрацит", в натурі та відвантажити продукти збагачення вугілля у кількості 1103 тонни, в тому числі: сорту АШ –1093 тонни з якісними показниками золи 24,4%, вологи –8,8 %; сорту Аш об у кількості 10 тонн з якісними показниками золи 24,2%, вологи –8,2 % на Змієвську ТЕС /с. Комсомольський, Змієвський район, Харківська область,63460/, залізнична станція –"Лиман Южний", код станції 444002; код вантажоотримувача -3128 на замовлення Державного підприємства "Луганськвугілля", м. Луганськ, вул.ім. Лермонтова, 1 "в", ід. код 32473323 в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Фащівська", Перевальський район Луганської області.

Рішення господарського суду з посиланням на норми статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 16, 526, ч.2 ст. 530, ст. 629 Цивільного кодексу України мотивовано обгрунтованістю заявлених вимог.

Відповідач у справі, ДП "Донбасантрацит", не погодився з прийнятим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду від 08.05.2008 у справі №16/83 скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що за договором №8 від 04.05.2003 він мав обов"язок надати позивачу послуги з перероблення вугільної сировини, але не брав на себе зобов"язання по зберіганню збагаченої вугільної продукції. Крім того, ВП "Шахта "Фащівська" ДП "Луганськвугілля" має перед ВП ГЗФ "Известий" заборгованість у сумі 124524 грн. 91 коп. за послуги по переробленню давальницької сировини. Згідно статті 594 Цивільного кодексу України кредитор має право на притримання, тобто має право притримати річ боржника до виконання ним зобов"язання.

У зв"язку з тим, що позивач не вивозив продукцію одразу після збагачення та не відшкодував вартість послуг по переробленню вугілля, відповідач скористувався своїм правом на притримання.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів відповідача заперечує посилаючись на їх необґрунтованість, та вказав, що право відповідача на притримання вугільної продукції не обумовлено договором.

Відповідач, заявник апеляційної скарги, не скористався правом участі у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали про відкладення розгляду справи від 04.08.2008 у справі №16/83) уповноваженій особі 08.08.2008.

Заслухавши доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи судова колегія

04.05.2003 ДВАТ ГЗФ "Ізвєстій" ДП ДХК "Донбасантрацит" –виконавець, та ДВАТ "Шахта "Фащівська" ДП ДХК "Луганськвугілля" –замовник, уклали договір №8 про надання послуг з переробки давальницької вугільної сировини (рядового вугілля) (а.с. 11-12).

Відповідно до умов договору відповідач –виконавець, зобов"язався переробити отримане вугілля та відвантажити продукти збагачення згідно реквізитів зазначених позивачем –замовником (пункт 1.2 договору).

Порядок та строки поставки сторони визначили у розділі 3 договору.

Відповідно до пункту 5.4 сторони зобов"язалися щомісячно проводити звірення взаємних поставок протягом 5-ти днів по закінченню звітного періоду. Результати звірення оформлюються актом.

Актами звірення за січень 2004 року, березень та грудень 2005 року, та актом станом на 31.08.2006 підтверджено наявність у відповідача залишку вугільного концентрату у кількості 1103 тонни, що належить позивачу (а.с. 13-14).

05.03.2008 позивач звернувся до господарського суду Луганської області з вимогою зобов"язати відповідача ДП "Донбасантрацит" виконати зобов"язання передбачені договором №8 від 04.05.2003 в натурі та відвантажити продукти збагачення в кількості 1103 т, в тому числі: сорту АШ –1093 тонни з якісними показниками золи 24,4%, вологи –8,8 %; сорту АШ об у кількості 10 тонн з якісними показниками золи 24,2%, вологи –8,2 % згідно реквізитів, зазначених в листі №1/747 від 14.12.2007 на Змієвську ТЕС /с. Комсомольський, Змієвський район, Харківська область,63460/, залізнична станція –"Лиман Южний", код станції 444002; код вантажоотримувача –3128.

На обгрунтування позову позивач зазначив, що оскільки умовами договору не визначено строки відвантаження вугільного концентрату, відповідачу було надіслано лист-вимогу №1/747 від 14.12.2007 про відвантаження вугілля в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, дана вимога виконана не була.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач надав копії листів до відповідача від 31.01.2007 №1/75 та від 29.03.2007 №1/230, в яких просив повідомити про строки відвантаження вугільної продукції, а саме: АШоб 20 т., АШотс 1093 т. (а.с. 30-31).

Листом від 16.03.2007 №133 відповідач повідомив позивача, що вугілля у кількості 917 тонн сорту АШ було оприбутковано та реалізовано у зв"язку з наявністю заборгованості з боку позивача в сумі 124524 грн. 91 коп. (а.с. 9).

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді відповідач заперечував проти позову з підстав аналогічних викладеним в апеляційній скарзі, а саме, посилаючись на норму статті 594 Цивільного кодексу, відповідач вказував, що він з огляду на наявність у позивача заборгованості за послуги по переробленню давальницької сировини в сумі 124524 грн. 91 коп. скористався своїм правом на притримання.

Рішенням господарського суду Луганської області від 08.05.2008 у справі №16/83 позов задоволено.

Відповідно до статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З метою повного з"ясування всіх обставин, що мають значення для справи, апеляційною інстанцією були витребувані від сторін та досліджені у судовому засіданні надані позивачем докази на підтвердження відвантаження відповідачеві вугілля, залишків у відповідача продуктів збагачення, докази проведених розрахунків за надані відповідачем послуги зі збагачення вугілля за договором №8 від 04.05.03.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини у сторін за даним позовом виникли із договору №8 від 04.05.2003, у період дії Цивільного кодексу України, 1963 (1540-06) року, який втратив чинність з 01.01.04 з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , та продовжують існувати на дату звернення позивача з позовом до господарського суду.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) правила цього кодексу застосовується до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом та продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції ДВАТ ГЗФ "Ізвестій" ДП ДХК "Донбасантрацит", правонаступником якого є відповідач у справі, та Шахта "Фащівська" ДП ДХК "Луганськвугілля", правонаступником якого є позивач у справі, 04.05.03 уклали договір № 8 про надання послуг з переробки давальницької вугільної сировини (рядового вугілля).

За своєю правовою природою вказаний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п. 1.1 вищезазначеного договору "замовник", позивач у справі, зобов’язався поставити на збагачення "виконавцю", відповідачу у справі, рядове вугілля марки АРШ, який у свою чергу зобов’язався (п. 1.2 договору) переробити отримане рядове вугілля та відвантажити продукти збагачення згідно реквізитам вказаними "замовником", позивачем у справі.

Згідно п. 5.3 цього договору "замовник", позивач у справі, відшкодовує "виконавцю", відповідачу у справі, вартість послуг по збагаченню шляхом 100% перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок "виконавця". За згодою сторін оплата може здійснюватися передачею у власність "виконавця" частини продуктів збагачення вартістю, еквівалентній вартості виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.2 відвантаження вугільного концентрату здійснюється за реквізитами замовника за мірою надходження рядового вугілля.

Замовник, будучи власником рядового вугілля та продуктів збагачення, здійснює планування вантажоперевезень на правах вантажовідправника (пункт 3.4).

Пунктом 3.4.1 договору сторони визначили порядок планування перевезень та встановили вимоги до плану-замовлення навантаження. Так, для планування "виконавцем" плану перевезень "замовник" за 15 днів до початку плануємого місяця повинен надати "виконавцю" план-заявку навантаження з подекадною розбивкою за станціями та шляхами призначення із зазначенням платника залізничного тарифу, з доданням гарантійних листів платника залізничного тарифу та несе відповідальність перед "виконавцем", як вантажовідправником, за невиконання плану перевезень.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дав належну оцінку умовам договору №8 від 04.05.2003 та дійшов правильного висновку, що сторонами не визначено конкретного строку відвантаження відповідачем збагаченого вугілля (вугільного концентрату), а відтак виконання відповідачем зобов"язань по відвантаженню вугільної продукції повинно відбуватися на письмове замовлення позивача.

Виходячи з викладеного, місцевий господарський суд розцінив лист від 14.12.2007 №1/747 (а.с. 8) як письмове замовлення на відвантаження вугілля та задовольнив позовні вимоги.

Проте, з таким висновком погодитися не можна.

По-перше, зі змісту вказаного листа вбачається, що позивач не вимагав від відповідача відвантажити вугільну продукцію у певній кількості, а з’ясовував можливий обсяг відвантаження вугілля для вирішення питання оплати залізничного тарифу та повідомив, що вугільна продукція у грудні поточного року може бути відвантажена на Зміївську ТЕС та зазначив певні реквізити.

По-друге, лист 1/747 від 14.12.07 не відповідає вимогам п. 3.4.1 договору, оскільки в ньому не зазначено платника залізничного тарифу, не додано гарантійних листів платника залізничного тарифу та порушені строки подання плану –заявки відвантаження, а саме –заявка на навантаження в грудні повинна подаватися за 15 днів до початку грудня.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що позивач направив відповідачеві декілька вимог про відвантаження збагаченої вугільної продукції (а.с.7,22-26,30-31), що є його власністю, які відповідач не виконав відповідно до умов договору від 04.05.03. №8 і письмових вимог позивача.

Оцінюючи зазначені документи, апеляційна інстанція встановила, що листи на а.с. 22-26 датовані 2003 роком, лише один з наведених документів адресований відповідачу у справі, інші направлені директору ОСП "Луганськвуглепоставка" та начальнику Дебальцевської дирекції залізничних перевезень. Вимога надіслана відповідачу 27.06.2003 (а.с. 22) була складена ще до здійснення першого наявного в матеріалах справи звірення розрахунків за січень 2004 року (а.с. 13), і щодо неї неможливо встановити чи була вона виконана відповідачем.

Що стосується листів на а.с. 30-31, вони дійсно спрямовані відповідачу у справі, проте ці листи, хоча і містять відомості щодо кількості вугільної продукції, все ж таки не містять вимоги про її відвантаження, реквізитів відвантаження, оплати залізничного тарифу, в них з’ясовується питання щодо можливих строків відвантаження.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено належним чином факт звернення до відповідача з вимогою про відвантаження вугільної продукції в порядку, передбаченому договором №8 від 04.05.2003.

Крім того, місцевий господарський суд не надав оцінки доводам відповідача щодо притримання продуктів збагачення відповідно до ст. 594 Цивільного кодексу України та не з’ясував обставин, що стосуються розрахунків позивача за надані відповідачем послуги з переробки рядового вугілля.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, судова колегія з’ясувала обставини щодо кількості відвантаженого позивачем на збагачення рядового вугілля марки АРШ відповідачеві, розрахунків з ним за виконані роботи по збагаченню вугілля.

Судовою колегією досліджено реєстр відвантаженого вугілля згідно договору №8 від 04.05.2003, складений позивачем та подані позивачем акти звірення руху продуктів збагачення, що складалися відповідачем відповідно до п. 2.7 договору, якими підтверджується залишок невідвантажених продуктів збагачення, власником яких є позивач у кількості 1103 тони, що відповідачем не спростовується.

Судовою колегією встановлено, що позивач отримав від відповідача рахунки на оплату послуг з переробки отриманого рядового вугілля позивача та транспортні послуги на загальну суму 211976 грн. 70 коп. (копії рахунків залучені до матеріалів справи).

Позивач здійснив розрахунки вугіллям марки АРШ всього на суму 87451 грн. 80 коп. (копії рахунків залучені до матеріалів справи) ще в 2003 році, заборгованість перед відповідачем, яку він не погасив до теперішнього часу, складає 124524 грн. 90 коп.

Згідно ч.3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 Цивільного кодексу України і не потребує, щоб воно було передбачено договором між кредитором та боржником. Таким чином, підставою для виникнення забезпечувального зобов’язання є закон, що повністю відповідає загальним правилам, передбаченим статтею 548 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов’язання.

Враховуючи, що судовою колегією встановлено факт знаходження у відповідача продуктів збагачення, власником яких є позивач у справі, та який мав оплатити вартість виконаних відповідачем робіт по збагаченню вугілля, але позивач не виконав свого обов’язку, відповідач на підставі норми закону мав право зупинити передачу продукції збагачення до повної сплати вартості наданих послуг, тим самим застосовувати норми про забезпечення виконання зобов’язань.

З огляду на встановлені обставини, приписи діючого законодавства, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки дії відповідача носять правомірний характер.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду у справі з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42 грн. 50 коп. стягуються з позивача на користь відповідача у справі.

Відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України та частини 1 пункту 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21.01.1993 (7-93) зайве сплачене відповідачем, ДП "Донбасантрацит" за платіжним дорученням №271 від 11.07.2008 при поданні апеляційної скарги державне мито в сумі 42 грн. 50 коп. підлягає поверненню відповідачу.

Відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись статтями 47, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Донбасантрацит" на рішення господарського суду Луганської області від 08.05.2008 у справі №16/83 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 08.05.2008 у справі №16/83 скасувати.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства "Луганськвугілля", м. Луганськ, вул. Лермонтова, 1"в", ідентифікаційний код 32473323 на користь Державного підприємства "Донбасантрацит", м. Красний Луч, вул. Косіора, 10, ідентифікаційний код 32446546 витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 42 грн. 50 коп. Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

5. Повернути Державному підприємству "Донбасантрацит", м. Красний Луч, вул. Косіора, 10, ідентифікаційний код 32446546 з Державного бюджету України державне мито в сумі 42 грн. 50 коп., зайве сплачене за платіжним дорученням №271 від 11.07.2008.