16/24 Про стягнення заборгованості за договором на надання послуг - 13.05.2008 Прийняття

У січні 2008 року Закрите акціонерне товариство Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька", м. Красний Луч Луганської області (далі за текстом –ЗАТ Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька", позивач), звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою №18/01 від 18.01.08 про стягнення з Державного підприємства "Луганськвугілля", м. Луганськ (далі за текстом –ДП "Луганськвугілля", відповідач), заборгованості у сумі 945129 грн. 40 коп., в тому числі: основного боргу у сумі 474583 грн. 60 коп., який утворився за неналежне виконання умов договору на надання послуг від 29.07.05 №28, що укладений між сторонами у даній справі; 3% річних у сумі 29031 грн. 62 коп.; інфляційних нарахувань у сумі 88308 грн. 45 коп.; пені у сумі 353205 грн. 73 коп.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 позов задоволений частково, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у сумі 474583 грн. 60 коп., інфляційні нарахування у сумі 88308 грн. 45 коп., річні у сумі 29031 грн. 62 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 5919 грн. 20 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 73 грн. 90 коп.; в решті вимог відмовлено.

Дане рішення мотивовано наступним:

-на підставі ст. 22, п. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції приймає визнання відповідачем позову в частині основного боргу на суму 474583 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань в сумі 88308 грн. 45 коп., річних в сумі 29031 грн. 62 коп., оскільки такі дії не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб і не суперечать діючому законодавству. Позовні вимоги в цій частині повністю підтверджені матеріалами справи, обґрунтовані і підлягають до задоволення;

-доводи відповідача щодо розрахування позивачем неустойки у вигляді пені у сумі 353205 грн. 73 коп. за період з 24 листопада 2005 року по 18 січня 2008 року з порушенням встановленого законом порядку цілком обґрунтовані і правомірні, оскільки ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що у разі несвоєчасного виконання грошового обов’язку боржником (відповідачем), кредитор (позивач) має право на стягнення неустойки за весь час прострочення, але не більше ніж за півроку з дня прострочення виконання обов’язку, якщо інше не встановлено законом або договором;

-договором №28 від 29.07.05, який укладений сторонами у даній справі, не встановлено, що період нарахування неустойки перевищуватиме півроку. В пункті 6.5 згаданого договору вказано розмір неустойки та обов’язок нарахування даної санкції за кожен день прострочення виконання обов’язку, а період не визначено і не вказано в договорі, що пеня має бути розрахована за два роки (чи інше). Тому, період, за який має бути нарахована неустойка, слід визначати у відповідності до вимог закону, а саме: ст. 232 Господарського кодексу України;

-позивач заявив неустойку за період більш ніж за два роки, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 14.04.08 у справі №16/24, позивач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 22.04.08 №163, у якій просить згадане рішення скасувати частково, а саме: у частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

29.04.08 позивач подав до Луганського апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги від 29.04.08 №179, в якому просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 частково у частині відмови стягнення витрат по державному миту та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю.

Доповненням до апеляційної скарги від 08.05.08 №195 позивач просить у повному обсязі покласти на відповідача судові витрати за позовом.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на наступне:

-при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені та неправильно застосовані норми матеріального права;

-згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано;

-відповідно до п. 6.5 договору на надання послуг №28 від 29.07.05 передбачено, що за прострочення сплати послуг по переробці вугілля, "Замовник" сплачує "Виконавцю" пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми платежу за кожний день прострочки, включаючи день погашення заборгованості;

-п. п. 2, 3 ст. 251, ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України;

-оскільки заборгованість на день подачі позову не була погашена, позивач звернувся з позовом про стягнення пені за кожен день прострочення, включаючи день складання позовної заяви №18/01 від 18.01.08.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача до суду апеляційної інстанції не подав та його повноважний представник у судове засідання, яке відбулося 13.05.08, не прибув, хоча усі сторони у даній справі були повідомлені Луганським апеляційним господарським судом про час, дату та місце цього судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали даної справи.

Розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду від 25.04.08, відповідно до ст. 28 Закону України "Про судоустрій України", для розгляду апеляційної скарги Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька", м. Красний Луч Луганської області, від 22.04.08 №163 на рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя - Бойченко К.І., суддя - Єжова С.С., суддя - Парамонова Т.Ф.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача з урахуванням доповнень підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як вбачається з матеріалів даної справи, між Закритим акціонерним товариством Горнозбагачувальною фабрикою "Краснолуцька", "Виконавець" (позивач у справі), та державним підприємством "Луганськвугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Вергелівська", "Замовник" (відповідач у справі), 29 липня 2005 року був укладений договір на надання послуг №28 (далі за текстом - договір).

Згідно з п. 1.1 договору "Замовник" зобов’язувався своїми силами та коштами надати для збагачення "Виконавцю" вугілля та сплатити вартість послуг "Виконавця" по збагаченню вугілля, а також відповідно до умов п. 3.7 договору сплатити всі витрати, пов’язані із завантаженням продуктів збагачення залізничним транспортом.

Відповідно до умов п. 1.2 договору "Виконавець" зобов’язувався збагачувати вугілля "Замовника" на умовах давальницької сировини з метою отримання продуктів збагачування та передачею її "Замовнику".

На виконання зазначеного договору позивач за період з жовтня 2005 року по лютий 2006 року включно надав відповідачу послуги зі збагачування вугілля на загальну суму 474583 грн. 60 коп., що підтверджується складеними та підписаними сторонами актом звірення розрахунків від 03.10.07, актами здачі –прийняття робіт (надання послуг):

-від 31.10.05 №0У-0000135 на суму 33012 грн. 00 коп.;

-від 31.10.05 №0У-0000136 на суму 7197 грн. 60 коп.;

-від 30.11.05 №0У-0000146 на суму 144528 грн. 00 коп.;

-від 30.11.05 №0У-0000152 на суму 66705 грн. 28 коп.;

-від 31.12.05 №0У-0000162 на суму 144012 грн. 00 коп.;

-від 31.12.05 №0У-0000170 на суму 70930 грн. 98 коп.;

-від 31.01.06 №0У-0000021 на суму 6471 грн. 42 коп.;

-від 28.02.06 №0У-0000041 на суму 1726 грн. 32 коп.

Умовами п. 5.1 договору сторони передбачили, що відповідач оплачує позивачу вартість послуг зі збагачування вугілля у розмірі 100% протягом п’яти днів з моменту отримання рахунку відповідачем.

Позивач у позові стверджує, що вказані рахунки були отримані відповідачем двічі. Перший раз були отримані нарочно, про що зазначено у найменуванні розділу акту звірки взаєморозрахунків від 03.10.07 "№, та дата отримання рахунку фактури".

Як слідує з цього акту, рахунки-фактури отримані відповідачем в день їх виставлення, оскільки інші дати не вказані.

Закрите акціонерне товариство Горнозбагачувальна фабрика "Краснолуцька" направило на адресу Відокремленого підрозділу "Шахта "Вергелівська" вдруге рахунки простими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення, що підтверджено вказаними повідомленнями з зазначенням дати вручення рахунків:

-рахунки №137 та №142 від 31.10.05 отримані 18.11.05;

-рахунки №148 та №154 від 30.11.05 отримані 14.12.05;

-рахунки №162 та №172 від 31.12.05 отримані 12.01.06;

-рахунок №21 від 31.01.06 отримано 02.02.06.

Відповідач проти цих доводів позивача, зазначених у позові, не заперечив.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідач надані позивачем за договором послуги не оплатив, у зв’язку з чим утворилась заборгованість в сумі 474583 грн. 60 коп.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач розрахував інфляційні нарахування за період з листопада 2005 року по грудень 2007 року на загальну суму 88308 грн. 45 коп., а також 3% річних за період з 24.11.05 по 18.01.08 на загальну суму 29031 грн. 62 коп.

Відзивом без номеру і дати, який наданий до матеріалів справи 14.04.08, відповідач вимоги позивача визнав у частині стягнення боргу в сумі 474583 грн. 60 коп., інфляційних нарахувань в сумі 88308 грн. 45 коп. та 3 % річних в сумі 29031 грн. 62 коп., а в частині стягнення пені в сумі 353205 грн. 73 коп. не визнав, посилаючись на положення ст. 232 Господарського кодексу України, зазначивши, що нарахування штрафних санкцій за прострочку виконання зобов’язання припиняється через шість місяців з дня, коли зобов’язання повинно бути виконане.

Дії відповідача у частині визнання позовних вимог не суперечать положенням ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції від 14.04.08 у справі №16/24 у частині задоволення позовних вимог.

Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 353205 грн. 73 коп. та розподілу судових витрат оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому воно є незаконним, з урахуванням нижчевикладеного.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Умовами п. 6.5 договору сторони передбачили, що за прострочення оплати послуг з переробки вугілля, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від простроченої суми платежу за весь період прострочки платежу, включаючи день погашення заборгованості.

Позивач розрахував пеню у відповідності з умовами договору за період з 24.11.05 по 18.01.08.

До господарського суду Луганської області позивач звернувся з позовом 28.01.08.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

До винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення відповідачем заяви про застосування позовної давності зроблено не було.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими у повному обсязі, у тому числі і у частині стягнення пені в сумі 353205 грн. 73 коп., яка також підлягає до стягнення.

За таких обставин, апеляційна скарга позивача від 22.04.08 №163 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 підлягає частковому скасуванню на підставі п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду приймає по даній справі нове рішення, яким додатково стягує з відповідача на користь позивача пеню у сумі 353205 грн. 73 коп. та витрати по сплаті державного мита у сумі 9451 грн. 29 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп.; в решті рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 залишає без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по державному миту у сумі 9451 грн. 29 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. за позовом, а також витрати по державному миту у сумі 1766 грн. 03 коп. за апеляційною скаргою покладаються на відповідача –Державне підприємство "Луганськвугілля", м. Луганськ.

Згідно з п.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21.01.93 позивачу –Закритому акціонерному товариству Горнозбагачувальній фабриці "Краснолуцька", вул. А. Барбюса, буд. 1, м. Красний Луч Луганської області, 94500, ідентифікаційний код №32163608, слід повернути з Державного бюджету України зайве сплачене ним при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 2959 грн. 62 коп. за платіжним дорученням №3359 від 21.04.08, яке знаходиться у матеріалах справи №16/24.

У судовому засіданні за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини даної постанови.

Керуючись ст. ст. 43, 47, 49, 85, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька", м. Красний Луч Луганської області, №163 від 22.04.08 на рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 задовольнити.

2.Рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 у частині відмови у стягненні пені у сумі 353205 грн. 73 коп. та розподілу судових витрат скасувати.

3.Стягнути з Державного підприємства "Луганськвугілля", вул. Лермонтова, буд. 1 "в", м. Луганськ, 91022, ідентифікаційний код №32473323, на користь Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька", вул. А. Барбюса, буд. 1, м. Красний Луч Луганської області, 94500, ідентифікаційний код №32163608, пеню в сумі 353205 грн. 73 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 9451 грн. 29 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. за позовом.

4.В решті рішення господарського суду Луганської області від 14.04.08 у справі №16/24 залишити без змін.

5.Стягнути з Державного підприємства "Луганськвугілля", вул. Лермонтова, буд. 1 "в", м. Луганськ, 91022, ідентифікаційний код №32473323, на користь Закритого акціонерного товариства Горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька", вул. А. Барбюса, буд. 1, м. Красний Луч Луганської області, 94500, ідентифікаційний код №32163608, витрати по сплаті державного мита у сумі 1766 грн. 03 коп. за апеляційною скаргою.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

6.Повернути Закритому акціонерному товариству Горнозбагачувальній фабриці "Краснолуцька", вул. А. Барбюса, буд. 1, м. Красний Луч Луганської області, 94500, ідентифікаційний код №32163608, з Державного бюджету України зайве сплачене при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 2959 грн. 62 коп. за платіжним дорученням №3359 від 21.04.08, яке знаходиться у матеріалах справи №16/24.

Підставою повернення з Державного бюджету України зайве сплаченого державного мита є дана постанова, засвідчена гербовою печаткою Луганського апеляційного господарського суду.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.