Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Семененко О.П. (довіреність № 253 від 30.07.2007 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 3-1363 від 05.06.2006 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.03.2008

у справі № 30/39

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест"

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 4115,32 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бріз-Інвест" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1про стягнення 4115,32 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 р. у справі № 30/39 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2659,58 грн. неустойки, 430,66 грн. відсотків річних, 1025,08 грн. збитків від інфляції, 102,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати повністю, прийняти нове рішення.

Відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, при прийнятті рішення суд не з'ясував обставини, що мають значення для справи. Відповідач наголошує на тому, що розрахунок неустойки зроблений судом першої інстанції не є вірним.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 р. без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 20.12.2003 р. між сторонами по справі був укладений договір оренди № 17/03 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове користування нежитлове приміщення площею 43 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на другому поверсі.

Відповідно до п. 13.6. Договору, розмір орендної плати становить 5500,56 грн. на місяць.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 14.08.2006 р. до Договору, укладеної між сторонами по справі, розмір орендної плати збільшився до 7648,55 грн.

Пунктом 13.7. Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісяця авансом не пізніше 20 числа місяця, що передує поточному.

Орендар щомісяця сплачує комунальні послуги за користування приміщенням шляхом компенсації орендодавцю вартості комунальних послуг у відповідності з рахунками (п. 15.1. Договору).

Згідно п. 15.2. Договору орендар зобов'язаний сплачувати виставлені орендодавцем рахунки протягом 5 календарних днів з моменту їх виставлення.

Судом першої інстанції правомірно зазначається, що відповідач з лютого 2005 року по червень 2007 року сплачував орендну плату та комунальні платежі з порушенням строків, визначених п.п. 13.7. та 15.2. Договору.

Відповідно до п. 31.2. Договору за прострочення орендної плати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,06 % за кожен день прострочення від несплаченої в строк суми.

Пунктом 31.3. Договору встановлено, якщо прострочення орендної плати складає більше п'яти банківських днів відповідач сплачує штраф у розмірі 20 % від простроченої орендної плати.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції, розглянувши позовні вимоги позивача щодо стягнення штрафу та пені, встановив, що відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язання.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання, то відповідач вважається таким, що порушив зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача штрафу та пені відповідно до Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) . Цивільним кодексом України (435-15) (п. 1 ч. 2 ст. 258) встановлено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунком суду першої інстанції, відповідно до якого розмір пені та штрафу становить 2659,58 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, підтверджує, що розмір 3 % річних становить 430, 66 грн., а розмір збитків від інфляції - 1025,88 грн.

Твердження відповідача про те, що позивач на підставі ст. 12 Договору повинен був використати авансові платежі для сплати будь-яких видів неустойки (п. 12.1.3 Договору), не є правомірним, оскільки ст. 12 передбачає лише таке право, а не обов'язок позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 101, 102, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 р. у справі № 30/39 - без змін.

Матеріали справи № 30/39 повернути Господарському суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.