826/14876/15 Про визнання протиправним та скасування рішення ДФС про застосування штрафних (фінансових) санкцій за встановлені порушення Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: виробництво спирту без наявності ліцензії - 15.06.2023 Прийняття

У липні 2015 року Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної фіскальної служби (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій.

Ухвалою суду першої інстанції від 06.10.2015 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління ДФС України у Чернівецькій області.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 01.06.2016 року адміністративний позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення про застосування фінансових санкцій від 25.06.2015 року № 000376, винесене Державною фіскальною службою України на підставі акта перевірки № 7/24-13-21/371996 від 12.02.2015 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що розчинник для флексографічного друку РФД-2 та рідина універсальна для автомобілів "Гамаюн", неможливо розглядати у товарній позиції 2207 УКТ ЗЕД, оскільки до групи 22 належать "Алкогольні та безалкогольні напої і оцет", що суперечить призначенню рідини для автомобіля та фарби. При цьому, їх можна віднести до товарної групи 3814 та 3811 відповідно.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.09.2016 року скасував постанову суду першої інстанції. Прийняв нову постанову. У задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються правомірність оскаржуваного рішення.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема позивач стверджує про наявність діючої ліцензії на виробництво спирту, звертає увагу, що порушення ліцензійних умов не було підставою для винесення спірного рішення.

Відзив на касаційну скаргу Підприємства від податкового органу на адресу Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС України у Чернівецькій області проведена фактична перевірка з питань дотримання вимог ст. 230 Податкового кодексу України та Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" у частині внесених місць зберігання спирту до Єдиного реєстру місць зберігання, виробництва підакцизної продукції за наявності ліцензій на здійснення відповідного виду діяльності та сплати акцизного податку ДП "Укрспирт" Лужанське місце провадження діяльності, за результатами якої складено акт від 12.02.2015 року №7/24-13-21/37199618.

Висновками акта перевірки встановлено порушення підпункту 16.1.13. пункту 16.1. статті 16, пункту 85.2. статті 85, підпункту 213.1.2. пункту 213.1. статті 213 Податкового кодексу України, статті 14 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийняте рішення про застосування фінансових санкцій № 000376 від 25.06.2015 року, яким застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 78 527 697,90 грн на підставі акта від 12.02.2015 року № 7/24-13-21/37199618, за встановлені порушення частини 1 статті 2 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: виробництво спирту без наявності ліцензії.

За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій дослідили матеріали справи щодо визначення кодів УКТ ЗЕД продукції, яку, серед іншого, виробляє підприємство, рідини універсальної "Гамаюн" та розчинника для флексографічного друку РФД-2.

Податковий орган стверджує, що вироблені позивачем розчинник для флексографічного друку РФД-2 та рідина універсальна для автомобілів "Гамаюн" відносяться до кодів УКТЗЕД 2207, 2208, отже позивачу необхідно отримання ліцензії на виробництво спирту під час виробництва цієї продукції, оскільки вона вміщує етилового спирту більше ніж 80 %.

Суд першої інстанції встановив, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин мав ліцензію на виробництво спирту етилового серії АГ № 152859 від 26.01.2011 року, видану Департаментом контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, терміном дії до 15.10.2015 року, отже не порушував вимог частини 1 статті 2 Закону. При цьому розчинник для флексографічного друку РФД-2 та рідина універсальна для автомобілів "Гамаюн", неможливо розглядати у товарній позиції 2207 УКТ ЗЕД, оскільки до групи 22 належать "Алкогольні та безалкогольні напої і оцет", що суперечить призначенню рідини для автомобіля та фарби. При цьому, їх можна віднести до товарної групи 3814 та 3811 відповідно.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погодився з думкою податкового органу, та зазначив, що станом на момент проведення перевірки та винесення спірного рішення ліцензія на виробництво спирту, наявна у позивача, не поширювала свою дію на місце провадження діяльності за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський район, смт. Лужани, вул. Центральна, 53 у зв`язку з відсутністю атестата виробництва.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем за результатами перевірки позивача складено акт від 12.02.2015 року №7/24-13-21/37199618, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення, а саме: підпункту 16.1.13. пункту 16.1. статті 16, пункту 85.2. статті 85, підпункту 213.1.2. пункту 213.1. статті 213 Податкового кодексу України, статті 14 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

В той же час, спірне рішення, яке містить посилання на зазначений акт, фактично, прийняте за порушення позивачем частини 1 статті 2 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", тобто за порушення, яке в ході перевірки встановлено не було, що суперечить вимогам податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції в цій частині зазначив, що про порушенням позивачем вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" зазначено в мотивувальній частині акта, не зазначення його у резолютивній частині документа не може вважатися таким, що його не встановлено.

Отже, спірним питанням даної справи, є визначення виду продукції, коду УКТ ЗЕД, наявність відповідної ліцензії, та порушення встановлені в ході перевірки.

В акті перевірки зазначено, що виробництво розчинника для флексографічного друку РФД-2 та рідини універсальної для автомобілів "Гамаюн" здійснюється згідно наказу № 25 від 25.08.2011 року (том 1 арк. с. 163).

Попередня фактична перевірка проведена у період з 22.05.2013 року по 24.05.2013 року, за результатами якої складено довідку від 24.05.2013 року № 64/21/37199618. Порушень не виявлено.

Вказана довідка в матеріалах справи відсутня.

Ліцензія на виробництво спирту етилового серії АГ № 152859 від 26.01.2011 року, видана Департаментом контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, терміном дії до 15.10.2015 року наявна в матеріалах справи (том 1 арк. с. 29).

Суди попередніх інстанцій не встановили, чому у 2013 році перевіркою не виявлено відсутності ліцензій (при тому, що зазначені речовини вже вироблялись Підприємством), але діюча ліцензія виявилась недостатньою у 2015 році.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що під час проведення фактичної перевірки підприємство виробництво зазначених речовин не здійснювало (том 1 арк. с. 164).

Суд зазначає, що в акті перевірки не зазначено про наявність у підприємства ліцензії АГ № 152859 від 26.01.2011 року, проте зазначено про внесення місця зберігання за адресою Чернівецька область, Кіцманський район, смт. Лужани, вул. Центральна, 53 до Єдиного державного реєстру 08.07.2011 року за № 24120001591 (том 1 арк. с. 164).

Також, в акті зазначено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" підприємство виробляло розчинник для флексографічного друку РФД-2 та рідину універсальну для автомобілів "Гамаюн", проте не зазначає, чому не взято до уваги ліцензію АГ № 152859 від 26.01.2011 року.

Податковий орган в запереченні на позов зазначає, що в діючу ліцензію необхідно внести нове місце провадження діяльності, але не зазначає де саме в ліцензії визначено місце провадження діяльності, до якого вона відноситься.

Крім того, податковий орган зазначає, що атестат виробництва є обов`язковим документом для отримання ліцензії, проте атестат виробництва, що засвідчує стан виробництва біоетанолу отримано позивачем лише 23.05.2015 року. Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що в порушення ліцензійних умов, без наявного атестату виробництва біоетанолу, за відсутності у ліцензії № 492 підприємством здійснювалось виробництво підакцизної продукції.

Тобто, можливо зробити висновок, що податковий орган ототожнює розчинник для флексографічного друку РФД-2 та рідину універсальну для автомобілів "Гамаюн" з біоетанолом, на виробництво якого дійсно отримується окрема ліцензія.

Вказана обставина є суттєвою для вирішення спору, але судами попередніх інстанцій не перевірена.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо спірного рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016 року у справі № 826/14876/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.