42/217 Про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - 02.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.2008 позов Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" міста Львова (позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (відповідач) про стягнення боргу задоволено; за рішенням з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 123770,00 грн. боргу, 1237,70 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду мотивоване тим, що за умовами договору №Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей, укладеного між позивачем та відповідачем, останній зобов'язаний відшкодовувати витрати позивачу по зберіганню матеріальних цінностей в межах фактичних витрат не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним. Позивач протягом II, III та IV квартали 2006 року зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 123 770,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами по витратах на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за вказаний період, рахунками, довідками, повідомленнями, розрахунковими листами, актами. Відповідач, в свою чергу, не компенсував позивачу витрати, понесені останнім на зберігання матеріальних цінностей, та не надав доказів, які б спростовували розмір цих витрат, а тому, з нього підлягає стягненню 123770 грн.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами:

Господарським судом першої інстанції, всупереч вимогам статей 4-3, 43 ГПК України, не було вжито всіх заходів щодо створення сторонам умов для встановлення фактичних обставин справи, залишено без перевірки та належної оцінки обставини, які мають безпосереднє відношення до справи, судом не прийнято той факт, що позивач не довів суму понесених ним витрат; крім того, судом порушено п.п. 2, 4 статті 129 Конституції України, якими закріплені основні засади судочинства такі як: рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, представника у судове засідання не направив, однак відповідно до статті 96 ГПК України це не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2008 у справі №42/217 скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/11 від 01.09.2008 "Про зміну складу колегії суддів", в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 42/217 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. - головуючий суддя, суддів Попікова О.В., Буравльов С.І.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд

Відповідно

до статті

101 ГПК України

у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.06.2003 року між позивачем (зберігачем) та відповідачем (комітетом) укладено договір №Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі договір), згідно з пп. 1.2 якого відповідач, за договором комітет, передає, а позивач, за договором зберігач, приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1; передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Розділом 2 договору закріплені права та обов'язки позивача, серед яких, зокрема, наступні: забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача; надсилати комітетові акти форми №1; проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми №1 протягом 3 днів після здійснення операції; щороку разом з річним звітом №2 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно "Порядку відшкодування залізницям України, витрат пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву", а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.

Розділом 3 договору передбачені обов'язки відповідача, а саме: відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений або з зауваженнями кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.

Відповідно до пп. 4.1. договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Кошторис розрахунку втрат на утримання цінностей, направлений зберігачем на погодження комітету, повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку (пп. 4.2. договору); зберігай надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою (пп. 4.3. договору); відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (пп. 4.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач своєчасно надіслав відповідачеві кошторис витрат на утримання мобілізаційного резерву на 2006 рік відповідно до умов договору та порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Також позивач надіслав відповідачеві звіти про видатки на утримання мобілізаційного резерву та акти звірки взаєморозрахунків резерву за ІІ-й, ІІІ-й та ІV-й квартал 2006 року, що підтверджується залученими звітами та реєстрами поштової кореспонденції від 16.01.2006 №9 та повідомленням про вручення поштового відправлення від 13.10.2005 та 18.07.2006.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належного виконання позивачем своїх зобов’язань за договором та обов’язку відповідача відшкодувати позивачеві понесені останнім фактичні витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом ІІ-го IІІ-го та ІV-го кварталу 2006 року, до 01.07.2005 року, до 01.10.2006 року, 01.01.2007 року відповідно.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції, не спростовується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, останній не повернув позивачеві погоджені або з зауваженнями зведені кошториси витрат, не підписав акти взаєморозрахунків фактичних витрат та не відшкодував позивачеві витрати на зберігання, як це передбачено умовами укладеного договору від 11.06.2003 за №Л/НР-0315з/НЮ (зокрема, підпунктом 3.4 пункту 3 та підпунктом 4.4 пункту 4 ).

Відповідно до пункту 3 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі-Закон) позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відшкодування витрат з державного бюджету підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, передбачено пунктом 5 статті 11 Закону. При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Обов'язок поклажодавця (відповідача) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі при безоплатному зберіганні передбачений статтею 947 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо належного підтвердження копіями первинних документів суми витрат, пов’язаних зі зберіганням матеріальних цінностей (рахунками на оплату електроенергії, опалення, водопостачання, витягами із штатного розкладу, довідками про виплачену заробітну плату, накладними-вимогами на відпуск матеріалів, актами приймання виконаних робіт та іншими) відповідно до яких документально підтверджуються витрати позивача на зберігання цінностей мобілізаційного резерву за протягом II, III та IV квартали 2006 року на загальну суму 123 770,00 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд визнає непереконливим заперечення відповідача стосовно заявлених вимог, зокрема щодо розміру, оскільки Державний комітет України з державного матеріального резерву відповідно до 3.1 пункту 3 договору не був позбавлений можливості надати свій розрахунок чи заперечення щодо розміру витрат на зберігання матеріальних цінностей, однак в матеріалах справи відсутнє жодне заперечення відповідача щодо визначених в кошторисах чи актах витрат.

Таким чином, заявлені до стягнення витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІ-й, IІІ-й та ІV-й квартал 2006 року в сумі 123 770,00 грн. підтверджуються матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Згідно вимог статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (стаття 525 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Факт не підписання та непогодження відповідача з сумами понесених позивачем витрат не звільняє його від зобов’язання їх відшкодувати згідно вимог законодавства, оскільки докази на понесення витрат досліджені судом та приймаються в якості належних доказів по справі.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не бере до уваги твердження апелянта, що позивачем не доведено суму понесених витрат в розумінні статті 33 ГПК України, як необґрунтовані.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ч.1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.