37/165 Про стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання - 26.08.2008 Прийняття

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі – позивач) у березні 2008 року звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 44938,38 грн. боргу за спожиту теплову енергію.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2008 у справі 37/165 в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване приписами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" та статті 275 Господарського кодексу України, з огляду на те, що між позивачем та відповідачем до теперішнього часу не укладено договір про надання послуг з теплопостачання, і, таким чином, сторони не дійшли згоди по всіх суттєвих умовах з надання таких послуг, в т.ч. щодо цін на послуги по теплопостачанню і порядку оплати таких послуг. Окрім цього, позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують надання позивачем та відповідно споживання відповідачем теплової енергії вартістю 44938, 38 грн.

Позивач, не погоджуючись із рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2008р. у справі № 37/165 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2008 у справі №37/165 скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято господарським судом з порушенням вимог п. 1 ст. 47 ГПК України, без повного з’ясування та належного доведення усіх обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими.

Зокрема, апелянт зазначив, що господарським судом міста Києва не взято до уваги те, що відповідач не тільки не заперечує факт постачання теплової енергії за адресою: вул. Монтажників, 99/1, а навпаки підтверджує цей факт, саме відповідач у запереченні проти позову зазначає, що у гуртожитку проживають люди, крім того, в матеріалах справи знаходяться квитанції мешканців гуртожитку про сплату комунальних послуг в яких зазначені реквізити саме відповідача, договір оренди житла між відповідачем та фізичною особою. Отже, на думку апелянта, можна зробити висновок, що кошти які сплачуються мешканцями за комунальні послуги перераховуються саме на рахунок відповідача.

Крім того, апелянт зазначив, що факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами обстеження від 25.10.2006 № 7-10/308, від 06.09.2006 № 7-09/302, від 31.05.2006 № 5205000064/126, від 29.05.2006 № 7-05/312.

З огляду на викладене, на думку апелянта, рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, присутні у судовому засіданні представники відповідача проти апеляційної скарги заперечували з мотивів, викладених у рішенні господарського суду м. Києва від 26.05.2008р. у цій справі.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 26.08.2008 "Про зміну складу колегії суддів" в зв’язку з виробничою необхідністю, було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 37/165 колегії суддів у складі: Ропій Л.М. головуючий суддя, суддів Смірнової Л.Г., Попікової О.В.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд

Як було встановлено під час судового розгляду господарським судомм. Києва та підтверджено матеріалами справи 01.01.2006р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест" (споживач, орендар гуртожитку за адресою: вул. Монтажників, 99/1 у місті Києві) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8151015 (аркуш справи 62, далі - договір).

Предметом даного договору відповідно до п. 1.1. договору є зобов’язання постачальника виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених договорі.

Умовами п. 4.7 згаданого договору сторони погодили, що у випадку передачі "Споживачем" свого об’єкта іншій організації "постачальник" повинен бути повідомлений в 3-денний термін відповідним двостороннім листом здаючого та приймаючого об’єкт. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті "споживачем" заборгованості.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2006р. ВАТ "Південтепло енергомонтаж" (власник гуртожитку за адресою: вул. Монтажників, 99/1 у місті Києві) було видано наказ № 15 "Про виведення з експлуатації гуртожитку, який знаходиться у місті Києві на вул. Монтажників, 99/1" (аркуш справи 44). Відповідно до даного наказу згадане приміщення має бути виведено з експлуатації з 01.04.2006 у зв’язку з непридатністю його до подальшої експлуатації.

В подальшому – 07 квітня 2006р. ТОВ "Бісан-Інвест" звернулось до позивача з листом № 72 щодо призупинення постачання теплової енергії у вигляді центрального опалення та гарячої води згідно договору від 01.01.2006 № 8151015 у зв’язку з виведенням гуртожитку з експлуатації. Одночасно просило надати акти звіряння за використану гуртожитком теплову енергію та виставлення відповідно остаточного рахунку-фактури.

Як було встановлено господарським судом м. Києва, 30.05.2006р. між ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" (орендодавець) та ТОВ "Бісан-Інвест" (орендар) було укладено додаткову угоду № 2-а до договору № 4 від 01.01.2006р., відповідно до якої орендне користування орендарем гуртожитком, який знаходиться в місті Києві на вул. Монтажників, 99/1, припиняється з 01.06.2006р., орендар в свою чергу повертає, а орендодавець приймає з оренди дане майно (аркуш справи 48). В подальшому, сторонами – ТОВ "Бісан-Інвест" та ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" 1.06.2006р. було складено акт приймання-передачі, згідно якого 01.06.2006р. орендодавець – ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" прийняв з оренди гуртожиток, що знаходиться в місті Києві вул. Монтажників,99/1.

До матеріалів справи залучено лист № 199, з якого вбачається, що 07.08.2006р. ТОВ "Бісан-Інвест" повідомив позивача, що орендні відносини між ним та відповідачем щодо гуртожитку за адресою вул. Монтажників, 99/1 у місті Києві припинені з 01.06.2006 відповідно до додаткової угоди № 2-а від 30.05.2006р.

Позивачем - АЕК "Київенерго" було запропоновано відповідачу, як власнику приміщення, укласти договори щодо постачання теплової енергії до гуртожитку по вул. Монтажників, 99/1.

Відповідач відмовляючись підписувати договори, 25.10.2007р. направив позивачу листи за № 882-206 та за № 884-206 в яких зазначив, що на даний час в судовому порядку вирішуються питання щодо виселення громадян, які самовільно зайняли приміщення аварійної будівлі гуртожитку на вул. Монтажників 99/1, тому відповідачем було укладено додаткову угоду з третьою особою від 30.05.2006 № 2-а до договору № 4 від 01.01.2006 про розірвання договору оренди вказаної будівлі останнім, та повернення гуртожитку відповідачу. Крім того, відповідач зазначив, що будівля гуртожитку не відповідає встановленим нормам щодо її подальшої експлуатації, відповідач не буде укладати договір на постачання всіх видів комунальних послуг до цієї будівлі, в тому числі і теплової енергії у вигляді центрального опалення та гарячої води та знімає з себе відповідальність за експлуатацію трубопроводів ЦО та ХВП гуртожитку на вул. Монтажників, 99/1.

Відповідно до пункту 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позивач 06.11.2007 направив відповідачу вимогу № 048-05-13845 про сплату вартості спожитої енергії, щодо перерахування останнім заборгованості за спожиту теплову енергію. Крім того, в даній вимозі позивач зазначив, що станом на 01.10.2007 борг відповідача за теплову енергію, спожиту у гуртожитку, становить 44938,38 грн., за спожиту електричну енергію у період з 01.06.2006 по 01.02.2007 – 5687,43 грн., У зв’язку з не допуском працівників Київенерго до приладів обліку, Компанія (позивач) не має можливості визначити кількість спожитої електричної енергії за період з 01.02.2007 до 01.10.2007.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються Господарським кодексом України (436-15) , Законами України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , "Про теплопостачання" (2633-15) , "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , іншими нормативними актами, відповідно до яких АЕК "Київенерго" як виробник та постачальник енергії укладає договори на постачання теплової енергії з усіма споживачами, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем не було укладено договір на постачання теплової енергії. Відповідач, відмовляючись укласти договір на постачання теплової енергії, посилався на наказ № 15 від 29.03.2006 року, відповідно до якого гуртожиток на вул. Монтажників, 99/1 був виведений з експлуатації та не обслуговується. В свою чергу, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до суду з позовом щодо спонукання відповідача укласти договір, а також не надав суду доказів того, що позивач звертався до відповідача з проектом даного договору.

Як було встановлено під час судового розгляду в господарському суді м. Києва, позивач, в розумінні статті 33 ГПК України, не надав суду докази укладення договору на постачання теплової енергії.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація поставляє вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу, згідно з договором купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 275 Господарського кодексу України та згідно з Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ 21.07.2005 р. № 630 (630-2005-п) (надалі - правила) відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Зокрема, відповідно до пункту 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, який оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Згідно вимог статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на підставі договору.

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для виникнення зобов'язань є договори та інші правочини. Статтею 19 ч. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відносини між споживачем та постачальником послуг по теплопостачанню поза договором, виключаються.

При цьому, судом першої інстанції було вірно з’ясовано, що відповідач взагалі не має наміру споживати теплову енергію, яка постачається позивачем.

Отже, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між позивачем і відповідачем до теперішнього часу не укладено договір про надання послуг з теплопостачання, і, таким чином, сторони не дійшли згоди по всіх суттєвих умовах з надання таких послуг, в т.ч. щодо цін на послуги по теплопостачанню і порядку оплати таких послуг.

В свою чергу, у відповідності до п.п. 3.4 ч. 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг, порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги. А тому, саме при укладанні договору сторони визначають кількісні показники отриманих споживачем послуг та порядок їх визначення по приладах обліку або розрахунковим способом, згідно договірних навантажень.

Відповідно до п. 20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

Згідно вимог пункту 23 Правил у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання ухвал господарського першої інстанції від 11.04.2008 року та 12.05.2008 року, щодо надання пояснення стосовно засобу здійснення розрахунку спожитої відповідачем теплової енергії, з відповідними нормативними посиланням, в своїх поясненнях зазначив, що у зв'язку з відсутністю приладів комерційного обліку споживання теплової енергії, кількість відповідачем теплової енергії визначається за договірними навантаженнями, з урахуванням фактичного часу споживання теплової енергії у розрахунковому періоді; при цьому позивач посилається на п. 23 Правил.

Однак, жодних належних доказів щодо розміру, підстав та структури заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.10.2007 апелянтом (позивачем) не надано, так само і доказів, на підтвердження надання та відповідно споживання відповідачем теплової енергії вартістю 44938,38 грн.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ч.1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.