2-8/3778-2008 Про визнання договору купівлі-продажу дійсним - 05.08.2008 Прийняття

позивача: Корогодіної Вікторії Георгіївни, довіреність № 957072 від 12.10.07, товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр";

відповідача: не з'явився, товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон";

третьої особи: Савопуло Бориса Мироновича, довіреність № 02-14/802 від 02.06.08, Сімеїзської селищної ради;

третьої особи: Сергієнко Ніни Борисівни, довіреність б/н від 14.07.08, Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів";

третьої особи: Акуленко Оксани Анатоліївни, довіреність б/н від 02.01.07, Спільного Україно-Британського підприємства в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдинг Комп., Україна";

третьої особи: Акуленко Оксани Анатоліївни, довіреність б/н від 14.07.08, Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів"

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 19 травня 2008 року у справі №2-8/3778-2008

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр"

(вул. Заводська, 1, с. Тубільці, Черкаська область, 19611)

(вул. Ентузіастів. 45, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон"

(вул. Радянська, 41-а, місто Марганець, Дніпропетровська область, 53400)

за участю третьої особи: Сімеїзської селищної ради

(вул. Зоряна, 2, смт. Сімеїз, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98680)

(вул. Радянська, 38, смт. Сімеїз, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98680)

за участю третьої особи: Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів"

(вул. Гоголя, 68, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

за участю третьої особи: Спільного Україно-Британського підприємства в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдинг Комп., Україна"

(вул. Гоголя, 68, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

про визнання договору дійсним та визнання права власності

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2008 року у справі № 2-8/3778-2008 (суддя Чумаченко С.А.) позов задоволено, визнано договір купівлі-продажу та додаткову угоду до нього, укладені 29 травня 2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" та товариством з обмеженою відповідальністю "Орсон" дійсними.

Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів", вважаючи, що зазначеним судовим актом порушуються його права, звернулось з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати зазначене рішення та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 липня 2008 року Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" визнано третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору та скаргу прийнято до розгляду.

Заперечення на апеляційну скаргу від учасників процесу не надходили.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2008 року у зв'язку з відпусткою судді Фенько Т.П. була здійснена її заміна на суддю Латиніна О.А.

У судове засідання, яке було призначено на 05 серпня 2008 року представник товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон" не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача у засіданні суду апеляційної інстанції заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням копії апеляційної скарги.

Представник третьої особи - Сімеїзської селищної ради заявлене клопотання позивача підтримав.

Представники третіх осіб: Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та Спільного Україно-Британського підприємства в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдинг Комп., Україна" проти клопотання заперечували.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до розгляду на 05 серпня 2008 року о 14 год. 00 хв. була відправлена сторонам 24 липня 2008 року.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" при зверненні з апеляційною скаргою надало докази про відправлення 02.07.2008 копії апеляційної скарги сторонам у справі та третій особі.

У засіданні суду апеляційної інстанції третя особа –Акціонерне товариство закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" долучила до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" № 3377429 08.07.2008 за адресою: вул. Заводська, 1, с. Тубільці, Черкаська область, 19611; Сімеїзській селищній раді № 337402 03.07.2008 за адресою: вул. Радянська, 38, смт. Сімеїз, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98680; товариству з обмеженою відповідальністю "Орсон" № 3377400 07.07.2008 за адресою: вул. Радянська, 41-а, місто Марганець, Дніпропетровська область, 53400 .

Враховуючи, що позивачем та третьою особою –Сімеїзською селищною радою не надано суду належних доказів неотримання копії апеляційних скарг, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Позивач та третя особа не скористались наданим їм статтею 22 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на ознайомлення з матеріалами справи. З метою дотримання принципу рівності сторін у засіданні апеляційної інстанції була оголошена перерва, представнику позивача та третьої особі - Сімеїзській селищній раді були вручені копії апеляційної скарги та надана додаткова можливість ознайомитись з матеріалами справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія вважає за можливе відхилити клопотання позивача та третьої особи.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, повторно розглянувши справу, встановила наступне.

У квітні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон" за участю третьої особи: Сімеїзської селищної ради, просило визнати договір купівлі-продажу від 29 травня 2003 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" та товариством з обмеженою відповідальністю "Орсон" дійсним, посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення угоди; право власності на чотири двохповерхових коттеджи літнього типу та сауну, які знаходяться за адресою: місто Ялта, смт. Паркове в районі лодочної станції.

До вирішення спору по суті від товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон" надійшло уточнення позовної заяви, в якому позивач просить визнати дійсними договір купівлі -продажу та додаткову угоду від 29 травня 2003 року (а.с.24-25).

Відповідач позов визнав, правом на участь у засіданні суду першої інстанції не скористався (а.с.22).

Оскаржене рішення мотивовано посиланням на норми статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 року, Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм.

Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги мотивовані одночасним посиланням на норми статті 224 Цивільного кодексу УРСР, статті 208, 209, 219, 220, 657 Цивільного кодексу України.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачає права позивача на уточнення позовних вимог, тому суду першої інстанції слід було з'ясувати дійсний обсяг позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон" .

Згідно з частиною 1 статті 47 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Глава 20 Цивільного кодексу України (435-15) УРСР, яка регулювала відносини купівлі- продажу на час укладення угоди, дійсність якої є предметом спору, не вимагала нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між юридичними особами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28 квітня 1978 року (v0003700-78) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1992 (v0013700-92) , № 3 від 04.06.1993 та № 15 від 25.05.1998) суд на підставі частини 2 статті 74 Цивільного кодексу УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, може визнати її дійсною.

Однак, для застосування статті 47 Цивільного кодексу УРСР необхідна сукупність одночасно наступних умов:

- передбачена законом нотаріальна форма угоди;

- виконання її стороною;

- ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення.

Як було зазначено вище, на час укладення спірної угоди додержання нотаріальної форми не вимагалось, а сама угода такої умови не містила.

Крім того, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору мотивоване саме тим, що Цивільний кодекс УРСР (1540-06) не зобов'язував сторони до нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості, за виключенням житлових будинків.

За таких обставин посилання суду першої інстанції на статтю 220 Цивільного кодексу України є хибним, а рішення господарського суду від 19 травня 2008 року прийнятим при неправильному застосуванні норм матеріального права, що, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

З врахуванням вищенаведеного у позові про визнання договору купівлі-продажу від 29 травня 2003 року та додаткової угоди від 29 травня 2003 року угоди дійсними слід відмовити.

Одночасно у заяві від 01.04.2008 позивач просив про визнання за ним права власності на майно, придбане за договором купівлі-продажу від 29 травня 2003 року (а.с.6), тоді як уточнений позов такої вимоги не містить.

Оскільки, як було зазначено вище, заява від 01.04.2008 не відповідає вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за необхідне надати оцінку правовим вимогам у повному обсязі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права. Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як свідчать матеріали справи, право власності позивача на вищезгадані об'єкти нерухомості не визнається юридичними особами, що спонукало товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" до звернення з відповідним позовом.

Судом встановленого, що за договором купівлі-продажу від 29 травня 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю "Орсон" (продавець) передало належне йому майно, а саме:4 двоповерхові коттеджи літнього типу розміром 6х6 метрів кожний, а також сауну розміром 5х4 метра, розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Паркове в районі лодочної станції, відповідачеві.

Згідно зі статтею 225 Цивільного кодексу УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

У відповідності зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про належність відчудженого майна товариству з обмеженою відповідальністю "Орсон".

За таких обставин судова колегія не вбачає правових підстав для визнання права власності на вищезгадані об'єкти за позивачем.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 2, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Центр паливно-енергетичних ресурсів" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2008 року у справі №2-8/3778-2008 скасувати.

3. У позові товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Зубр" до товариства з обмеженою відповідальністю "Орсон" про визнання договору та додаткової угоди від 29 травня 2003 року дійсними та визнання права власності відмовити.