20/58/08 Про неприпинення договору оренди - 24.07.2008 Прийняття

Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур" подано позов до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення автокрану марки КС 3571-1, державний номер НОМЕР_1 та суми 7.200,00грн. неустойки.

Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області (суддя Гандюкова Л.П.) своїм рішенням від 14.03.2008р. у справі № 20/58/08 в позові відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факту припинення договору оренди, а відповідно і застосування правових наслідків його припинення, у тому числі права вимагати стягнення неустойки. Оскільки одностороння відмова від договору оренди заборонена приписами ст. 291 ГК України, яка є спеціальною нормою, позивач не надав доказів розірвання договору за згодою сторін чи в судовому порядку відповідно до ст. 188 ГК України.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур", позивач, у поданій апеляційній скарзі вважає рішення господарського суду таким, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Посилається на наступне:

Приймаючи заперечення від відповідача, суд повинен приймати рішення з урахуванням його доводів по яких він не погоджується із позовом. В своїх запереченнях ПП ОСОБА_1 не посилалась на порушення її прав згідно статті 188 ГК України.

Суд в порушення статті 38 Господарського процесуального кодексу України не витребував доказів, підтверджуючих порядок, передбачений ст. 188 ГК України.

Застосовуючи ст. 188 ГК України, суд повинен був виходити з того, що за ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено Законом або договором.

Саме статтею 782 ЦК України, яка розповсюджується на спірні відносини, передбачено той випадок, коли інше передбачено Законом.

Частинами 2-5 ст. 188 ГК України передбачено судовий порядок розірвання договору, оскільки після встановленої відмови в пропозиції, яка надіслана в порядку ч. 2 ст. 188 ГК України чи ненадання відповіді в строк передбачений цією статтею, спір може бути переданий на вирішення господарського суду, та договір вважається розірваним тільки за рішенням господарського суду.

Зазначене вказує на невідповідність висновків суду статтям 188, 291 ГК України, тобто Закону.

Вважає, що на спірні відносини розповсюджується Цивільний кодекс (435-15) , який має пріоритет перед Господарським кодексом (436-15) .

Просить рішення господарського суду від 14.03.2008р. у справі № 20/58/08 скасувати. Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі

Приватний підприємець ОСОБА_1, відповідач, відзив на апеляційну скаргу не надав. Його представник у судовому засідання вказав на відповідність висновків господарського суду нормам матеріального та процесуального права. Наголосив на тому, що в грудні 2004р. орендує мий автокран було викрадено, про що ним було повідомлено позивача листом від 14.08.2007р.

Просить рішення господарського суду від 14.03.2008р. у справі № 20/58/08 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Апеляційна скарга прийнята до провадження, її розгляд призначений на 24.07.2008р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1330 від 24.07.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого - Коробки Н.Д., суддів: Мірошниченко М.В., Шевченко Т.М.

За клопотанням представників сторін, судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення. За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур" такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані договором оренди б/н від 26.12.2003р. (далі - Договір), за умовами якого ТОВ "Тур" (Орендодавець) передає, а ПП ОСОБА_1 (Орендар) приймає у користування автокран марки КС 3571-1, реєстраційний номер 63243, рік випуску 1981. Строк оренди, згідно п. 1.1 Договору, встановлено з моменту передачі автокрану по акту приймання-передачі по 26.12.2004р.

Плата за користування автокраном визначається угодою сторін і становить 600,00грн. у місяць з подальшим правом викупу за взаємною домовленістю сторін (п. 1.3 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Орендодавець зобов'язується передати автокран по акту приймання-передачі у триденний строк з моменту підписання цього договору; відшкодувати Орендарю затрати по відновленню автокрану в рахунок розрахунків за користування на підставі витрат, документально підтверджених Орендарем.

Обов'язок Орендаря прийняти автокран по акту прийому-передачі, своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за користування автокраном, забезпечити збереження орендуємого автокрану, підтримувати його у справному стані, визначено у п. 2.2 Договору.

Відповідно до п. 4.1 зміни або розірвання договору може мати місце тільки за згодою сторін. Якщо сторони не виявили бажання розірвати договір, він вважається пролонгованим на повторний строк. Згідно з п. 4.3, Договір припиняється внаслідок закінчення строку, на який він був укладений при умові виконання зобов'язань, прийнятих сторонами.

Як свідчить акт приймання-передачі від 26.12.2003р., Орендодавець свої зобов'язання за договором виконав. Його представник передав, а Орендар прийняв в рахунок виконання зобов'язань по договору оренди автокран КС 35-71 державний номер НОМЕР_1. При цьому зазначено, що майно знаходиться у стані, непридатному для використання за призначенням.

У зв'язку з несплатою ПП ОСОБА_1 орендної плати на протязі 27 місяців, ТОВ "Тур" 19.04.2007р. направило відповідачу лист, згідно з яким на підставі ст. 782 ЦК України відмовилось від договору оренди б/н від 26.12.2007р. в односторонньому порядку. Лист отримано відповідачем 14.05.2007р. особисто.

У своїй відповіді, листом від 14.08.2007р., відповідач повідомив ТОВ "Тур" про викрадення у грудні 2004р. орендуємого автокрану.

Відповідно до листа №41Г/23358 від 01.11.2007р. УДАІ УМВС України в Запорізькій області по базі даних ДАІ автомобіль МАЗ -5334 д/з 11292 НР у розшуку не значиться.

Стягнення з ПП ОСОБА_1 автокрану марки КС 3571-1, державний номер НОМЕР_1 та 7.200,00грн. неустойки, було предметом судового позову.

Правовідносини сторін є господарськими.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами не припинилися, а продовжували існувати після набрання чинності 01.01.2004р. Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , при розгляді даного спору правомірно застосовані норми цих Кодексів.

В силу приписів статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (436-15) .

Як зазначено вище, правовідносини сторін врегульовано договором оренди від 26.12.2003р., який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Спеціальна норма, щодо регулювання правовідносин за договором оренди міститься в Господарському кодексі України (436-15) . Так, відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 ЦК України).

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Надіславши відповідачу лист про відмову від договору оренди з посиланням на статтю 782 ЦК України, позивач вважає договір оренди розірваним з моменту одержання орендарем такого повідомлення.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, щодо відсутності підстав вважати спірний договір розірваним.

Пунктом 4.1 Договору, сторони узгодили, що зміни чи розірвання договору здійснюються за згодою сторін. Якщо сторони не виявили бажання про розірвання договору, він вважається пролонгованим на повторний строк.

Згідно статті 291 Господарського кодексу одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Підстави розірвання договору найму передбачено ст. 783 ЦК України, згідно якої наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Тому посилання заявника апеляційної скарги на ст. 782 ЦК України щодо розірвання договору-підряду оренди крану шляхом вчинення наймодавцем одностороннього правочину -відмови від договору, суперечить умовам договору та ст. 783 ЦК України.

Як зазначено вище, одностороння відмова від договору оренди не допускається, однак на вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за погодженням сторін, а за наявності спору - за рішенням господарського суду.

Порядок розірвання господарського договору відповідно до ст. 188 ГК України сторонами не дотримано. У судовому засіданні позивач підтвердив, що до господарського суду з відповідною позовною заявою він не звертався.

Оскільки письмової згоди на розірвання договору позивачем не надано, це питання підлягало вирішенню іншим шляхом. Відповідне судове рішення з цього приводу, відсутнє. Оскільки, спірний договір у встановленому законом порядку не визнаний розірваним, підстави вважати його таким, відсутні.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги щодо скасування судового рішення, позивач, зокрема, вказує, що на спірні відносини розповсюджуються норми Цивільного кодексу України (435-15) , який має пріоритет перед Господарським кодексом України (436-15) .

З цього приводу колегія суддів вказує на таке:

Як зазначено в роз'ясненнях, наданих Вищим господарським судом України у Інформаційному листі від 07.04.2008р. № 01-8/211 щодо співвідношення ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) як загального та спеціального закону, при вирішенні даного питання слід виходити з того, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною. Спеціальні норми ГК України (436-15) , які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України (435-15) , які містять відповідне загальне регулювання.

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (435-15) . Тому в разі, якщо норми ГК України (436-15) не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України (435-15) , слід застосовувати правила, встановлені ЦК України (435-15) .

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин приписи Господарського кодексу України (436-15) , оскільки в даному випадку, цей кодекс містить спеціальні норми, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а тому підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України (435-15) , які містять відповідне загальне регулювання.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги про порушення господарським судом норм процесуального права:

Відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , при розгляді справи, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 4-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Дослідивши матеріали та обставини справи, колегія суддів вважає, що при винесенні рішення господарським судом всебічно, повно та об'єктивно досліджені всі обставини справи на підставі наданих у судове засідання матеріалів та доказів.

Порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не вбачається. Колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області.