3/21 Про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності релігійної громади на споруду а також зобов’язання передати культову споруду - 22.07.2008 Прийняття

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності православної релігійної громади УПЦ на споруду Хресто-Воздвиженського храму в м.Рахові, по вул.Г.Петрова; зобов’язання передати культову споруду Хресто-Воздвиженський храм у власність позивача,

За участю представників сторін:

від позивача – Масляник О.І., Мандзюк І.В., представники за довіреністю,

від відповідача-1 –не з"явився,,

від відповідача-2 – не з"явився,,

від відповідача-3 – не з"явився,,

рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.05.2008 року у справі №3/21 (суддя Мокану В.В.) частково задоволено позов Хресто-Воздвиженської релігійної громади ГКЦ до Рахівської районної ради, Православної релігійної громади УПЦ (Хресто-Воздвиженський храм) та Закарпатської обласної державної адміністрації в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності православної релігійної громади УПЦ на споруду Хресто-Воздвиженського храму в м.Рахові, по вул.Г.Петрова.

Рішення суду мотивоване тим, що недотримання визначеного ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядку передачі культової споруди у власність релігійної громади, а саме, відсутність рішення обласної державної адміністрації про передачу споруди у власність, яке визнано недійсним рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 29.06.1993 року у справі №98/5,є підставою для визнання свідоцтва про право власності на культову споруду недійсним. При цьому, судом поновлено строк позовної давності на звернення з даним позовом, враховуючи судову практику щодо оцінки свідоцтв, як похідних від інших правовстановлюючих документів, які не можуть бути предметом розгляду в суді.

В частині позовних вимог про зобов’язання Закарпатської обласної державної адміністрації передати культову споруду Хресто–Воздвиженський храм у власність Хресто–Воздвиженської релігійної громади греко –католицької церкви, яка згідна на почергове моління із православною громадою, судом в позові відмовлено з підстав того, що примушення власника розпоряджатися належним йому майном порушить право державної власності, що суперечить змісту чинного законодавства, а саме ст.ст. 317, 319, 326 ЦК України, за змістом яких державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо майнових об’єктів будь-які дії, що не суперечать Закону.

Відповідачем-2 подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій він просить скасувати його та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що судом не з"ясовано належність позивача у даній справі, а останнім не доведено порушення його прав та законних інтересів спірним свідоцтвом про право власності, оскільки на час його видачі позивач ще не був зареєстрований юридичною особою в установленому законодавством порядку. При цьому, скаржник зазначає, що позивач є новоствореною релігійною організацією, яка виділилася з релігійної громади ГКЦ (Свято-Успенський храм) та зареєстрована в 1992 році.

Апелянт зазначає, що його право власності на Хресто –Воздвиженський храм підтверджується наявними в матеріалах справи архівними довідками про існування вказаного храму з 1558 року, будівництво цього храму православною громадою та належність храму цій громаді протягом тривалого часу.

Апелянт покликається на безпідставне поновлення судом строку позовної давності на звернення з даним позовом, оскільки клопотання про поновлення такого та докази про наявність поважних причин пропуску строку позивачем не подано та судом не встановлено.

Апелянт також покликається на безпідставне незалучення судом в якості відповідача Рахівської райдержадміністрації, яка є правонаступником виконавчого комітету Рахівської районної ради народних депутатів, яким видано спірне свідоцтво про право власності.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу №49 від 20.06.2008р. просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що в спірному випадку строк позовної давності звернення з даним позовом ним не порушено, оскільки спірне свідоцтво про право власності порушує (обмежує) право власності держави, а також право позивача на звернення до Закарпатської ОДА з клопотанням про передачу йому вказаного храму у власність чи безоплатне користування, що свідчить про наявність в спірному випадку постійно триваючого правопорушення. Наведеним також підтверджується і звернення позивача за захистом його порушених прав, які обмежуються спірним свідоцтвом.

Позивач не погоджується з твердженням апелянта про безпідставне незалучення до участі в справі в якості відповідача Рахівської райдержадміністрації та залучення Рахівської районної ради, оскільки спірне свідоцтво про право власність не породжує правових наслідків, а є лише похідним документом від правовстановлюючого –рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 19.09.1991 року №161, яке вже визнано судом недійсним.

Відповідач-1 в письмових поясненнях від 07.07.2008 року зазначив про можливість скасування у судовому порядку спірного свідоцтва про право власності. Щодо інших позовних вимог, то вважає їх безпідставними в зв"язку з відсутністю у нього повноважень приймати рішення щодо розпорядження та використання Хресто-Воздвиженської церкви в м.Рахові по вул.Петрова, оскільки відповідно до п.2 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"такими повноваженнями наділена обласна державна адміністрація.

Відповідач-3 в письмових поясненнях від 16.07.2008 року зазначив, що оскільки правова підстава –рішення рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 19.09.1991 року №161, згідно якої видано спірне свідоцтво про право власності від 06.03.1992 року, визнана недійсною, а тому і це свідоцтво також підставно визнано судом недійсним. В частині інших позовних вимог відповідач-2 також вважає правомірним рішення місцевого суду, оскільки як встановлено судовим рішенням по справі №3/72 Хресто –Воздвиженський храм перебуває у державній власності, а тому відповідач-3, як уповноважений державою орган, наділений правами власника розпоряджатися вказаною спорудою на власний розсуд в межах діючого законодавства і ніхто не вправі його примушувати це робити у визначений спосіб.

Відповідач-3 також зазначив, що з метою недопустимості виникнення та загострення міжконфесійних протистоянь вважає за доцільне залишити спірну культову споруду у державній власності з подальшою передачею її на баланс Рахівській райдержадміністрації для визначення нею порядку почергового користування культовою спорудою, оскільки згідно ч.3 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"культова будівля та майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою.

В судове засідання представники відповідачів не з"явилися, письмовим клопотанням відповідачі 1 та 3 просять розгляд справи провести без їх участі, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов"язки сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 19.09.1991року №161 Хресто –Воздвиженську церкву м.Рахів передано у власність православній релігійній громаді УПЦ м.Рахів. На підставі зазначеного рішення виконавчим комітетом Рахівської районної ради народних депутатів видано православній релігійній громаді УПЦ свідоцтво про право власності на культову споруду від 06.03.1992 року.

З метою повного з"ясування обставин справи апеляційним судом здійснювалися заходи по залученню до участі в справі правонаступника виконавчого комітету Рахівської районної ради народних депутатів, тобто органу, який здійснював реєстрацію спірного свідоцтва. Проте, як вбачається з довідки Рахівської районної державної адміністрації №347/01-13 від 16.07.2008 року, остання не є правонаступником розпорядження майном Рахівського райвиконкому по майнових питаннях, прийнятих ним за період з 1990-1992 років. З наведених підстав покликання скаржника на безпідставне незалучення місцевим судом до участі в справі правонаступника виконавчого комітету Рахівської районної ради народних депутатів судом до уваги не приймається.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 29.06.1993 року у справі №98/5 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 19.09.1991 року №161 в частині передачі Хресто –Воздвиженської церкви православній релігійній громаді визнано недійсним (а.с.69, т.1).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

З наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що перехід права власності на спірну культову споруду з державної до власності православної релігійної громади не відбувся, оскільки визнана вищевказаною нормою закону підстава такого переходу скасована в судовому порядку.

Разом з тим, свідоцтво про право власності на культову споруду від 06.03.1992 року анульовано не було, виходячи з судової практики про те, що свідоцтво про право власності є лише похідним від правовстановлюючого документа, а тому спори про визнання їх недійсними не є підвідомчими суду. Оцінку зазначеному свідоцтву як такому, що не породжує правових наслідків надано судом у мотивувальній частині рішення господарського суду Закарпатської області від 10.06.2003 року №3/72, яке набрало законної сили(а.с.70, т.1).

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про підставність позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 06.03.1992 року православної релігійної громади УПЦ на споруду Хресто-Воздвиженського храму в м.Рахові, по вул.Г.Петрова, оскільки визначений ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок передачі культової споруди у власність релігійної громади в спірному випадку не дотримано.

Судом також підставно поновлено позивачу строк позовної давності звернення з даним позовом, оскільки як зазначено судом вище, протягом тривалого часу свідоцтво про право власності в судовій практиці оцінювалось похідним документом від правовстановлюючого, в зв"язку з чим потреби у визнанні його недійсним не існувало. Наведене підтверджується і рішенням господарського суду у справі №3/72 від 10.06.2003 року. Проте, враховуючи вимоги ст. 319 ЦК України, свідоцтво про право власності є саме тим правовстановлюючим документом, який надає повноваження власнику володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а тому його існування в спірному випадку порушує право позивача на користування храмом в почерговому порядку, що передбачено ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а тому підлягає захисту в суді.

В частині позовних вимог про зобов'язання Закарпатську обласну державну адміністрацію передати культову споруду Хресто –Воздвиженський храм у власність позивача слід зазначити наступне.

Держава в особі органів, визначених ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", є належним власником культових будівель і майна. За змістом ст.ст. 317, 319, 326 ЦК України зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном на власний розсуд, а також вчиняти щодо майнових об’єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом вище, власником спірної культової споруди є держава в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, отже має право володіти, користуватися та розпоряджатися цим об"єктом в межах діючого законодавства та на власний розсуд. Таким чином, примушення власника розпоряджатися належним йому майном порушує його право власності та суперечить змісту чинного законодавства, а тому місцевий суд прийшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог в цій частині та відмовив в їх задоволенні.