2-7/2903-2008 Про стягнення заборгованості за порушення строку оплати послуг з водопостачання та водовідведення - 21.07.2008 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 24.04.2008 у справі № 2-7/2903-2008

за позовом Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Джанкоя" (вул. Радянська, 15а,Джанкой,96102)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1 )

про стягнення 2325,25 грн.

Позивач, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Джанкоя", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, про стягнення 2325,25 грн. заборгованості з тих підстав, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 р. у справі № 2-9/8394-2007 відповідачку було зобов'язано укласти з КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Джанкоя" договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення, але відповідачкою порушуються строки оплати послуг, у зв'язку з чим заборгованість суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1. станом на 05.03.2008 р. за період з листопада 2005 року по лютий 2008 року склала суму позову, яка в добровільному порядку не погашена.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 року у справі № 2-7/2903-2008 (суддя Дворний І.І.) частково задоволено позов КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Джанкоя".

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1позивача суму заборгованості у розмірі 447,35 грн., 19,62 грн. державного мита, 22,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з цим судовим актом, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Севастопольського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають істотне значення для справи, з порушенням норм процесуального права. Заявник скарги зазначила, що нею регулярно сплачуються послуги, надані позивачем, згідно з показниками встановленого ним приладу обліку витрат спожитої води, що підтверджується копіями абонентської книжки, а також письмовим підтвердженням працівника магазину "Єльф" Солодухіної Н.В. Заявник скарги наполягала, що на 07.05.2008 р. показники облікового приладу за 5 років її підприємницької діяльності складають 46 м.куб. спожитої води.

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 21.07.2008 року, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі у складі колегії було замінено суддю Сотула В.В. на суддю Гоголя Ю.М.

У судове засідання, призначене розглядом на 21.07.2008, представники сторін не з'явились, належним чином були повідомленні про час і місце розгляду апеляційної скарги, доказів поважних підстав своєї відсутності суду не надали.

Судова колегія визнала можливим розглянути справу по суті за відсутністю сторін, враховуючи наявні у справі матеріали, оскільки суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При повторному розгляді справи в порядку й на підставах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 р. у справі № 2-9/8394-2007 позов Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства був задоволений. Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 було зобов'язано укласти з позивачем в строк до 01.10.2007 р. договір на оплату послуг з водопостачання і водовідведення. У випадку ухилення відповідача від підписання договору, договір № 342 від 08.02.2007 р. було вирішено вважати укладеним у редакції позивача.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили.

Як вбачається, звертаючись до суду з цим позовом, КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Джанкоя" посилалося на те, що на адресу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1були направлені наступні рахунки: рахунок № 31 72 від 10.11.2005 р. на суму 1877,90 грн.; рахунок № 3594 від 01.11.2007 р. на суму 304,85 грн.; рахунок № 4308 від 18.12.2007 р. на суму 47,50 грн.; рахунок № 148 від 10.01.2008 р. на суму 47,50 грн.; рахунок № 599 від 13.02.2008 р. на суму 47,50 грн. Оскільки строки оплати відповідачем порушувались, виставлені рахунки не сплачувались, за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 2325,25 грн, яка на підставі вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України підлягає стягненню в судовому порядку.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання ії обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Разом з тим, відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-111 від 10.01.2002 р. (з наступними змінами та доповненнями) послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

Порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації, взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарствами або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств (надалі - Водоканал) та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України визначені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 65 від 01.07.1994 р. (z0165-94)

Дотримання цих Правил, у розумінні п. 1.2 Правил, є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та Водоканалу.

Так, п. 12.1 Правил визначає, що порядок відпускання води та приймання стічних вод для підприємств встановлений шляхом укладання договору з Водоканалом. При укладанні договору з абонентами на відпускання води одночасно укладається договір на приймання від них стічних вод.

Відповідно до п. 6.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. N 37 (z0402-02) приймання стічних вод Підприємств у систему каналізації здійснюється за договорами.

Згідно ч. 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг.

Ч. 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 1 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

В свою чергу, як зазначено в п. 1 ч. 2 статті 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виробник зобов'язаний укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг та згідно з ч. 1 статті 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, дійсно, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що послуги з водопостачання та водовідведення надаються виключно на договірних умовах.

З рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 р. у справі № 2-9/8394-2007 вбачається, що відповідача було зобов'язано укласти договір на водопостачання та вод овідведення в строк до 01.10.2007 р., у пункті 3 резолютивної частини рішення відповідний договір був укладений саме з цієї дати. До цієї дати, згідно з поясненнями позивача № 1122 від 04.04.2008 р., договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення був відсутній. При цьому позивачем не було доведено суду, що ним в період з 2002 р. (момент початку надання послуг за твердженням позивача) по 2007 р. вживалися заходи по примусовому укладанню договору шляхом пред'явлення відповідного позову до суду, що не спростовується матеріалами справи.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1заборгованості за послуги, надані в 2005 році в сумі 1877,90 грн. (рахунок № 3172 від 10.11.2005 р.), оскільки у вказаний період між сторонами були відсутні договірні відносини, наявність яких є обов'язковим згідно з вищезазначеними положеннями чинного законодавства України.

Разом з тим, судова колегія відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги, оскільки відповідачем не надано суду належних доказів сплати ним рахунків № 3594 від 01.11.2007 р., № 4308 від 18.12.2007 р. № 148 від 10.01.2008 р., № 599 від 13.02.2008 р. на загальну суму 447,35 грн.

Тому, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції, адже судом повно й всебічно досліджені обставини у справі і зроблені висновки, які ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.