Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді Мурської Х.В.

суддів Давид Л.Л.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.

розглянув матеріали апеляційної скарги ВАТ "Укрнафта", м. Київ, вих. № юр-792 від 29.05.2008р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2008 року

у справі № 3/52, суддя Фрич М.М.,

за позовом ВАТ "Укрнафта", м. Київ

до відповідача ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", м. Надвірна

про стягнення недоотриманої кількості нафтопродуктів,

за участю представників

від позивача: Яцик Т.М. –юрисконсульт;

від відповідача: Кузюк І.Ю., Мушак Я.Я. –представники.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2008 року у справі № 3/52 у задоволенні позову ВАТ "Укрнафта"про стягнення з ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття"недоотриманої кількості нафтопродуктів –відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, зокрема, що договір на виконання умов якого здійснено спірні відвантаження нафтопродуктів є угодою по наданню послуг щодо перевезення вантажів. Позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений п. 6 ст. 258 ЦК України для звернення з даним позовом, оскільки до позовів про захист порушеного права у зв’язку з перевезенням вантажу застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ВАТ "Укрнафта"звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2008 року у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Свої доводи скаржник мотивує тим, що укладений між сторонами договір по своїй правовій природі є договором транспортного експедирування, а тому суд першої інстанції невірно застосував положення ст.ст. 258, 909 та 929 ЦК України, які стосуються договору перевезення.

Відповідач –ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у ньому.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі–залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Місцевим господарським судом встановлено, що ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" на виконання умов договору № 29/502/1/НП від 02.06.2004 року, укладеного між ВАТ "Нафтохімік Прикарпатя"(Виконавець) та ВАТ "Укрнафта"(Замовник), організувало доставку нафтопродуктів, які належали Замовнику і знаходились на терміналах Виконавця, до АЗС та інших пунктів зберігання нафтопродуктів Замовника, а саме: 31.07.2005р. Виконавець направив залізничну цистерну №7284830 з бензином моторним неетильованим А-80 на адресу НГВУ "Бориславнафтогаз", 15.08.2005р. та 17.09.2005р. на адресу НГВУ "Долинанафтогаз"відповідачем направлено дві цистерни №74238452 та № 73750648 з бензином моторним та дизельним паливом, 27.12.2005р. ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" направило залізничну цистерну № 73036071 з бензином моторним А-80 на адресу НГВУ "Охтирканафтогаз".

З врахуванням того, що по всіх названих відправленнях ВАТ "Укрнафта"було виявлено факт нестачі нафтопродуктів, останнє звернулось до господарського суду за захистом свого порушеного права щодо відшкодування Виконавцем по договору недоотриманої кількості нафтопродуктів.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений п. 6 ст. 258 ЦК України для звернення з даним позовом, оскільки до позовів про захист порушеного права у зв’язку з перевезенням вантажу застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на ту обставину, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску ним спеціального строку позовної давності, оскільки на його переконання, між сторонами у справі було укладено договір надання послуг, який за своєю природою є договором транспортного експедирування.

Однак, судова колегія не погоджується з даними твердженнями скаржника з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (Експедитор) зобов'язується за плату та за рахунок другої сторони (Клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення ватажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Як свідчать матеріали справи, фактично за договором № 29/502/1/НП від 02.06.2004 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" самостійно не здійснювало перевезення вантажу по залізничних накладних №35581273 від 29.07.2005 року, №35595455 від 17.08.2005 року, №35621907 від 19.09.2005 року та №35692566 від 27.12.2005 року. Даний вантаж перевозився залізницею за дорученням ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" для ВАТ "Укрнафта".

Безпосереднє ж перевезення вантажу здійснювалося за договором перевезення, про що свідчать залізничні накладні №35581273 від 29.07.2005 року, №35595455 від 17.08.2005 року, №35621907 від 19.09.2005 року та №35692566 від 27.12.2005 року.

Умови перевезення вантажу, пошти і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до вимог ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона перевізник (Залізниця) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником - ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття") вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві- ВАТ "Укрнафта"), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Згідно пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року №457 (457-98-п) Статут залізниць України визначає обов’язки, права та відповідальність залізниці, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Згідно зі статтею 6 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та Правил і наданий Залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони.

Згідно з ч. 3 ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" за договором №29/502/1/НП від 02.06.2004 року організувало доставку нафтопродуктів, які належали Замовнику і знаходились на терміналах Виконавця, до АЗС та інших пунктів зберігання нафтопродуктів Замовника., оскільки ЗАТ "Нафтохімік Прикарпаття"фактично надало ВАТ "Укрнафта" за участю Залізниці, послуги, пов’язані з перевезенням ватажу.

Дані обставини підтверджуються залізничними накладними №35581273 від 29.07.2005 року, №35595455 від 17.08.2005 року, №35621907 від 19.09.2005 року та №35692566 від 17.12.2005 року.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або мала довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пункт 6 частини 1 статті 258 ЦК України встановлює спеціальну позовну давність для окремих видів вимог. Зокрема, щодо вимог пов’язаних з перевезенням вантажу встановлюється спеціальна позовна давність тривалістю в дин рік.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, зробленою до винесення ним рішення, є підставою для відмови у позові, то висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову про стягнення з ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття"недоотриманої кількості нафтопродуктів є правомірним та таким, що відповідає вимогам закону.

У відповідності до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав для зміни чи скасування такого.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 107 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд,

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2008 року у справі № 3/52 залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.