17/35-08-1508 Про стягнення штрафних санкцій та збитків за одностороннє розірвання договору оренди нежитлового приміщення - 08.07.2008 Прийняття

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.06.2008р., яка надіслана учасникам процесу 01.07.2008р., розгляд апеляційної скарги призначено на 08.07.2008р. Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи, що ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.06.2008р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

08.04.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Пластік" звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою про зобов'язання ФОП ОСОБА_1 відшкодувати позивачу матеріальну шкоду в розмірі 4284,84 грн., стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 8000 грн., та витрат по сплаті державного мита в сумі 85 грн., ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.05.2008р. по справі №17/35-08-1508 (суддя Зуєва Л.Є.) позов задоволено частково. З відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Пластік" стягнуто 1628,60грн. - неустойки; 1112,74грн. -збитків у вигляді упущеної вигоди; 191,27 грн. -заборгованості за телефонні послуги; 840,87грн. -заборгованості по електропостачанню; 102грн. державного мита; 118грн. -витрат на інформаційно -технічні послуги забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог про стягнення суми моральної шкоди - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що укладений між сторонами договір оренди, як цивільно -правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, та він не визнаний судом недійсним, тому зобов'язання за цим договором мають виконуватися належним чином.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди господарський суд зробив посилання на те, що нормами ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) не передбачені випадки компенсації моральної шкоди за порушення сторонами своїх зобов'язань за договором оренди.

Виходячи з наведених підстав, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк подання апеляційної скарги, рішення господарського суду від 26.05.2008р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог повністю.

В свою чергу, не погоджуючись з апеляційною скаргою товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Пластік" звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з запереченням на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 без задоволення.

В судове засідання, яке відбулось 08.07.2008р. сторони не з'явились, у зв'язку з чим справа розглядалася за наявними в ній матеріалами, технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до встановлених обставин та досліджених матеріалів справи господарським судом встановлено, що 05.10.2006р. між ТОВ ВКФ"Пластік" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, укладено договір оренди нежитлового приміщення №85/11, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачу нежитлові приміщення в будівлі за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 55,0 кв.м., яка складається з трьох кімнат, для використання під продуктовий магазин.

У відповідності до п. 2 укладеного договору визначено, що даний договір укладений строком на 1 рік, починаючи з 05.11.2006р. по 05.11.2007р., у випадку якщо ні орендар, ні орендодавець не заявить за один місяць до закінчення терміну дії договору про свій намір розірвати договір, то його дія продовжується на той же строк, та на тих же умовах.

Пунктом 4.9 укладеного договору передбачено, що при бажанні достроково звільнити орендоване приміщення та припинити його дію орендар, зобов'язаний попередити про це орендодавця не пізніше, ніж за 60 днів.

Відповідно до п.6.3 зазначеного договору в випадку порушення орендарем п.4.2-4.6 або п.4.9 останній виплачує орендодавцю суму неустойки яка дорівнює двухмісячній платі за оренду майна.

Після закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила свого бажання про його припинення, а отже відповідно до п. 2.3 вказаний договір був продовжений до 05.11.2008р.

Між тим, відповідачем в порушення умов укладеного договору, а саме п. 4.9, без попередження орендодавця, в односторонньому порядку розірвано договір оренди.

Враховуючи вказану обставину, позивачем відповідачеві згідно до умов договору та у відповідності до діючого законодавства нараховано суму штрафних санкцій та суму збитків, вимога про сплату яких відображена в претензії ТОВ "Пластік" направленої на адресу відповідача. Залишення відповідачем поза увагою вимоги зазначеної претензії, зумовило позивача на звернення до господарського суду з відповідним позовом.

З контексту ст. 173 ГК України, вбачається, що господарським зобов'язанням, є зобов'язання що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України положення якої співпадають зі статтею 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно відповідних норм ГК України (436-15) господарським судом встановлено фактичне перебування відповідача в орендованому приміщенні, використання його з порушенням п.4.1-4.10 укладеного договору оренди та наявність у останнього заборгованості по електропостачанню та заборгованості по оплаті телефонних послуг на момент подачі позову, що є порушенням ФОП ОСОБА_1 ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, та підтверджує правомірність заявлених позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги по справі, порушив норми матеріального права не приймається до уваги з огляду на наступне. На думку відповідача, спірний договір між сторонами не є діючим з моменту його укладення, оскільки на день укладання договору оренди нежитлового приміщення чинне законодавство передбачало обов'язкову необхідність нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна та державну реєстрацію такого договору оренди, що не було дотримано сторонами.

Так, колегія апеляційної інстанції зазначає, що за положеннями ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При визначені правочину або його окремих положень недійсними з огляду на ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України стороні необхідно довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам закону та спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ними юридичного результату, що відповідно не доведено та не відображено в апеляційній скарзі відповідача.

Крім того, як правомірно зазначено судом першої інстанції укладений між сторонами договір як цивільно -правовий правочин є дійсним на час розгляду справи, та дійсність якого не є предметом розгляду даної справи, а тому зобов'язання за цим договором мають виконуватися належним чином.

Отже, з наявних в справі матеріалів вбачається, правомірність проведення господарським судом розрахунку суми стягнення, висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, рішення господарського суду є законним та обґрунтованим, а тому зміні або скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України,

колегія суддів,

Рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2008р. по справі №17/35-08-1508 -залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог ст. 105 ГПК України і може бути оскаржена в касаційному порядку.