Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді Дубник О.П.

суддів Зварич О.В.

Слука М.Г.

При секретарі судового засідання Ніколайчук С.В.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємця (далі ПП) ОСОБА_1. від 23.04.08р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2008р.

у справі №5/144-14/65

за позовом ПП ОСОБА_1., с.Княжолука

до відповідача Приватного підприємця (далі ПП) ОСОБА_2 смт.Рожнятів

про стягнення заборгованості в сумі 1937,90 грн.

за участю представників

від позивача -ОСОБА_1 -приватний підприємець, ОСОБА_3 -представник (дов. у справі);

від відповідача -не з'явився (належно повідомлений).

Права та обов'язки згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.

При наявності відповідних клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце засідання суду, про що є докази в справі.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2008р. у справі №5/144-14/65 (суддя Булка В.І.) в задоволені позову ПП ОСОБА_1. до ПП ОСОБА_2. про стягнення заборгованості в сумі 1937,90 грн. та 49,96 грн. пені відмовлено.

Рішення суду мотивоване ст. 124 Конституції України, ч.2 ст. 1087 Цивільного кодексу України, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про безпідставність вимог позивача, оскільки у відповідача, який своєчасно і в повному обсязі розраховувався за кожну партію поставленого згідно договору від 01.01.04р. №3 товару, що підтверджується поставкою кожної наступної партії, відсутня заборгованість перед позивачем за весь отриманий товар.

З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, ПП ОСОБА_1 оскаржує рішення суду, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, наполягаючи на тому, що між ним та ПП ОСОБА_2. не було укладено додаткової угоди, яка б давала їм право проводити в іншій формі розрахунки ніж у безготівковій формі, а відповідач жодним чином не підтвердив факт оплати ним коштів за отриманий товар на суму 1937,90 грн.

Крім того, апелянт вказує на те, що не видавав своєму торговому агенту ОСОБА_4 доручення про можливість отримання коштів від покупців за отриманий від позивача товар.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду та задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, судом встановлено наступне:

відповідно до позовної заяви ПП ОСОБА_1 просить стягнути з ПП ОСОБА_2 суму основного боргу 1937,00 грн. та 49,96 грн. пені, мотивуючи свої вимоги наявністю домовленості про співпрацю та товарно-транспортними накладними: №452360 від 20.06.06р.; №460854 від 02.08.06р.; №470949 від 19.09.06р.; №472438 від 27.09.06р.

Отримання товару по зазначених товарно-транспортних накладним відповідач не заперечує.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наявних у справі доказів вбачається, що поставка товару здійснювалась на бездоговірній основі, оскільки будь-яких посилань на договір у товарно-транспортних накладних, якими фіксувались господарські операції, не має, на що не звернуто увагу місцевим господарським судом. Від-так, слід застосувати ст. 530 ЦК України, оскільки сторонами в товарно-транспортних накладних не зазначено строк виконання зобов'язання.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 ЦК України).

Позивачем не подано доказів звернення до відповідача з вимогою про оплату товару, тому суд апеляційної інстанції покладає на позивача судові витрати.

За встановлених судом обставин, вимога щодо пені є безпідставною.

Крім того, апелянт стверджує, що торговий агент ОСОБА_4 не був уповноважений на отримання коштів за оплату поставленого відповідачу товару, як це встановлено судом першої інстанції, йому взагалі не видавалось позивачем жодних довіреностей на отримання коштів від покупців.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (z0040-05) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за №40/10320 (z0040-05) (із змінами та доповненнями), чинного станом на вересень місяць 2006 року, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України (п.3.3 ст.3 вказаного вище Положення).

Зі справи вбачається, що вищезазначені розрахункові документи, які підтверджують проплату за отриманий відповідачем від позивача товар на суму 1937,90 грн. не представлено.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Враховуючи вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду -скасуванню.

Також, судова колегія, керуючись приписами ст. 49 ГПК України, вважає за необхідне розподілити державне мито на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог за розгляд справи в апеляційному порядку та на позивача покласти сплату 102 грн. державного мита та 118 грн. вартості інформаційно технічних послуг, оскільки ним не подано доказів звернення до відповідача з вимогою про оплату товару.

Керуючись ст.ст. 103, 104, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2008р. у цій справі скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково. Стягнути з ПП ОСОБА_2. (інд.код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 на користь ПП ОСОБА_1. (інд кодНОМЕР_1,АДРЕСА_2) 1937,90 грн. В решті позову відмовити.

4. Судові витрати: 102 грн. державного мита та 118 грн. вартості інформаційно технічних послуг покласти на ПП ОСОБА_1.

5. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку пропорційно задоволеним вимогам стягнути з відповідача на користь позивача.

6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

7. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена згідно ст.ст. 107, 109 ГПК України.

8. Справу повернути в місцевий господарський суд.