7/67 Про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію - 19.10.2007 Прийняття

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 276 943,55 грн., з них: 236 502,52 грн. – основний борг, 20 412,95 грн. – індекс інфляції, 14 528,03 грн. – пеня, 5 500,04 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умов договору №1630456 від 01.11.1998р., укладеного між позивачем та відповідачем, останній не здійснив в повному обсязі проплату за поставлену позивачем теплову енергію, що й зумовило виникнення заборгованості за вищевказаним договором.

Представник відповідача у судових засіданнях в суді першої інстанції участі не приймав, відзиву на позов не подав, свою позицію у спорі не визначив. Справа, відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядалась судом першої інстанції за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача 236 502,52 грн. основного боргу, 14 528,03 грн. пені, 20 412,95 грн. індексу інфляції, 5 500,04 грн. 3% річних, 2 769,44 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р., направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача, зокрема, мотивовані наступним:

- вартість отриманої теплової енергії оплачувалась відповідачем у встановлені строки, жодних претензій з цього приводу від позивача до відповідача не надходило;

- відповідач направляв на адресу позивача листи, в яких повідомляв про припинення дії спірного Договору з 01.01.2006р. та небажання продовження терміну його дії, що в свою чергу відповідає вимогам п.8.4 Договору від 01.11.1998р.;

- заборгованість розрахована позивачем невірно, оскільки у 2006 році спірний Договір вже припинив свою дію, що підтверджується Рішенням Господарського суду міста Києва №42/238 від 23.05.2006р. та Постановою Київського апеляційного господарського суду №42/238 від 05.09.2006р., а також Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №7/29 від 15.02.2007р.;

- представник відповідача не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання по справі, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва №7/67 від 12.02.2007р. була направлена за адресою вказаною у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Ніколаєва, 3-б, кв. 15, тоді як місцезнаходженням відповідача є вул. Ніколаєва, 3-б, кв. 43.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2007р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.07.2007р.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 11.07.2007р. було оголошено перерву до 12.09.2007р., з 12.09.2007р. до 19.09.2007р., з 19.09.2007р. до 10.10.2007р., з 10.10.2007р. до 17.10.2007р., з 17.10.2007р. до 19.10.2007р., про що представників сторін повідомлено під розписку.

У судовому засіданні 12.09.2007р. представником відповідача були подані додаткові пояснення до апеляційної скарги б/н від 12.09.2007р., в яких він просить скасувати Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. та залишити позов без розгляду на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 19.09.2007р. представником позивача було подано клопотання б/н від 19.09.2007р., погоджене з представником відповідача, в якому він, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, просить суд продовжити строк вирішення спору по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2007р. вказане клопотання представника позивача було задоволено.

10.10.2007р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу №05/1-1182 від 10.10.2007р., в якому він зазначає, що заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні 10.10.2007р. представник відповідача подав клопотання б/н від 10.10.2007р., в якому просив суд оголосити в судовому засіданні перерву на іншу дату, у зв’язку з необхідністю додаткового часу на закінчення звірки розрахунків між сторонами по спірному договору.

Суд задовольнив вказане клопотання представника відповідача та оголосив у судовому засіданні перерву на 17.10.2007р.

У судовому засіданні 17.10.2007р. представник відповідача подав суду додаткові пояснення до апеляційної скарги б/н від 17.10.2007р., а також заяву б/н від 16.10.2007р., в якій зазначив про необхідність надання суду додаткових пояснень з приводу доводів, викладених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, та у зв’язку з цим просив суд перенести розгляд справи на іншу дату.

Суд задовольнив вказану заяву представника відповідача та оголосив у судовому засіданні перерву до 19.10.2007р.

У судовому засіданні 19.10.2007р. представник відповідача надав суду додаткові пояснення до апеляційної скарги б/н від 19.10.2007р.

Представники відповідача у судових засіданнях підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням додаткових пояснень до неї, просили суд задовольнити скаргу, скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. та залишити позов без розгляду на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судових засіданнях надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.11.1998р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630456 (далі за текстом – Договір).

Відповідно до умов Договору (п.1.1), позивач зобов’язався постачати теплову енергію, а відповідач – своєчасно та в повному обсязі сплачувати відповідні платежі за отриману теплову енергію.

Визначення кількості спожитої протягом розрахункового періоду (місяця) теплової енергії здійснюється по приладах обліку та розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді (п.5.1 Договору).

Згідно з п.1 Додатку №3 до Договору, відповідач зобов’язався здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію у відповідності до тарифів, встановлених Київською міською державною адміністрацією (розпорядження №2249 від 10.12.2004р. із змінами та доповненнями).

Пунктом 3 Додатку №4 до Договору передбачено, що відповідач до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий рахунок з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Різниця між заявленою фактично спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем самостійно не пізніше 28 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.3.5 Додатку №4 до Договору, за несвоєчасне виконання умов договору на суму боргу нараховується пеня на початок кожного місяця у розмірі 0,5% за кожний день просторочення до моменту його повного погашення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію у розмірі 236 502,852 грн. виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань у період з 01.02.2005р. по 01.12.2006р.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його помилковим, з огляду на наступні обставини.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З 01 січня 2004 року набрали чинності Цивільний кодекс України (435-15) та Господарський кодекс України (436-15) .

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , Господарський кодекс України (436-15) застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Зважаючи на те, що відносини між сторонами по Договору продовжували існувати і після 01.01.2004р., при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В оскаржуваному рішенні суду зазначено про те, що заборгованість за спірним Договором виникла у період з 01.02.2005р. по 01.12.2006р., але з наявних у справі документів, зокрема, лицьових карток, розрахунку суми позову та довідок про стан розрахунків за Договором вбачається, що заборгованість виникла не з 01.02.2005р., а з вересня 2004р. Дана обставина також підтверджується письмовими поясненнями представника позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, в яких він зазначив про те, що при складанні позовної заяви було допущено технічну описку у визначенні періоду, за який виникла заборгованість і просив стягнути борг саме за період з вересня 2004р. по 01.12.2006р. (т.с.1, а.с.17).

Щодо наявності основного боргу за Договором, судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав про те, що відповідачем, в порушення його договірних зобов’язань, не здійснювалась своєчасна оплата за поставлену позивачем теплову енергію, внаслідок чого у період з вересня 2004р. по 01.12.2006р. виникла заборгованість у розмірі 236 502,52 грн.

В матеріалах справи наявний лист позивача №048-21-14399 від 23.10.2006р., надісланий відповідачу (т.с. 1, а.с. 197), в якому зазначено, що теплопостачання житлових будинків по вул. Ніколаєва, №1/27, №3, №3А, №3Б у м. Києві до цього часу здійснювалось на підставі договору №1630456 від 01.11.1998р. На даний час зазначений договір втратив чинність.

Оскільки, відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, теплопостачання житлового будинку має здійснюватись на підставі договору, позивач надав відповідачу, як балансоутримувачу, для оформлення проект договору на теплопостачання, запропонував розглянути його, підписати, скріпити печаткою та протягом 10 днів повернути позивачу.

Колегія суддів наголошує на тому, що дата вказаного проекту нового договору була визначена самим позивачем - 01.01.2006р.

На вищевказаний лист, відповідач надіслав позивачу відповідь, в якій зазначив, що частково не погоджується з умовами (текстом) надісланого проекту договору №1630466 від 01.01.2006р. про постачання теплової енергії у гарячій воді та пропонував позивачу розглянути договір із зміненим текстом, а саме проект договору купівлі-продажу теплової енергії №1630466 від 01.01.2006р. в редакції ЖБК, з метою погодження його умов та укладення шляхом підписання з боку позивача (т.с. 1, а.с. 156).

Відповіді від позивача на свій лист відповідач не отримав.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/29 від 15.02.2007р. за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-25" про укладення договору в редакції постачальника (т.с.1, а.с. 127-129).

В даному рішенні суду, зокрема, встановлено, що 23.10.2006р. позивач надіслав на адресу відповідача для підписання проект договору на постачання теплової енергії у гарячій воді у власній редакції. Відповідь на пропозицію укласти договір відповідач позивачу не надіслав, проект договору не повернув.

З огляду на викладене, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відхилення пропозиції позивача та вказав на те, що укладення договору про надання послуг з питного водопостачання є обов’язковим в силу Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) і, відповідно до ч.7 ст. 181 Господарського кодексу України, позивач протягом 20 днів з дня, коли повинен був одержати відповідь від відповідача повинен був передати спір для вирішення судом.

Застосування вказаної норми, якою передбачено розгляд протоколу розбіжностей до спірних правовідносин є можливим в силу аналогії закону (ч.1 ст. 8 Цивільного кодексу України), оскільки правовідносини, які виникають при відмові від обов’язкового для укладення договору, є подібні правовідносинам, що виникають при запереченні проти частини його умов, а тому за відсутності окремого законодавчого врегулювання повинні вирішуватись шляхом, передбаченим для врегулювання розбіжностей.

Наслідком не звернення у двадцятиденний строк з позовом до суду про укладення договору у запропонованій редакції, згідно з ч.7 ст. 181 Господарського кодексу України, є прийняття пропозиції другої сторони. Оскільки відсутність відповіді відповідача свідчить про відхилення пропозиції позивача, що полягає у небажанні отримувати послуги за ним, вказана пасивна поведінка ініціатора договору, в силу закону, є проявом його згоди, у тому числі згоди щодо відсутності бажання вступати у правовідносини.

Суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оскарження в апеляційному або касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/29 від 15.02.2007р., а також доказів зміни чи скасування у встановленому порядку вказаного рішення суду.

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, з вищенаведеного можна дійти висновку про те, що спірний Договір дійсно припинив свою дію з 01.01.2006р., що підтверджується самим позивачем у листі №048-21-14399 від 23.10.2006р. та в Рішенні Господарського суду міста Києва по справі №7/29 від 15.02.2007р., а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за 2006 рік є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що платежі за отриману від позивача теплову енергію сплачував у повному обсязі та у встановлені сторонами строки, проте належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного відповідачем суду не надано (зокрема, платіжних доручень про перерахування відповідних платежів, банківських виписок, тощо), чим порушено приписи ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В матеріалах справи наявні витяги з лицьових карток відповідача та відомості обліку використання теплової енергії відповідачем, з яких вбачається, що у період з вересня 2004р. по грудень 2005р. відповідач отримав теплову енергію в обсягах, погоджених сторонами у Договорі. Проте, належних доказів на підтвердження внесення повної та своєчасної плати за отриману теплову енергію відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що документально підтвердженими є лише позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором від 01.11.1998р. за період з вересня 2004р. по грудень 2005р. включно у сумі 65 206,82 грн.

Посилання відповідача на Рішення Господарського суду міста Києва №42/238 від 23.05.2006р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду №42/238 від 05.09.2006р., в яких встановлено факт припинення дії спірного Договору судом не приймається, оскільки у вищевказаних рішеннях фактично розглядається лише правомірність звернення позивача за захистом своїх прав шляхом подання позову про визнання договору дійсним, а не визнання вказаного договору таким, що припинив свою дію.

Окрім того, ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає за необхідне відзначити наступне.

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 528,03 грн., нарахованої на заборгованість, яка існувала станом на червень 2006р. Тобто, позивач скористався своїм правом застосування до відповідача штрафних санкцій, а саме нарахування пені, передбаченим законодавством і договором, лише з червня 2006 року, хоча заборгованість обліковується з вересня 2004 року. Отже, за попередні періоди (2004-2005рр.) пеня позивачем не нараховувалась.

Зважаючи на те, що заборгованість за 2006р. визнана судом такою, що не є підтвердженою належними доказами, вимоги про стягнення з відповідача пені за вказаний період визнаються судом також такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних, судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом визнано правомірними вимоги про стягнення з відповідача заборгованості лише за період з вересня 2004р. по грудень 2005р. включно, то відповідно і нарахування індексу інфляції та 3% річних визнається судом обґрунтованим саме у вказаному періоді.

Розмір індексу інфляції та 3% річних за період з вересня 2004р. по грудень 2005р. становить 4 933,07 грн. та 1 522,56 грн. відповідно, що підтверджується розрахунком, наданим позивачем до позову (т.с. 1, а.с. 4).

Отже, за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, фактичним обставинам справи, зокрема, щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію у період з січня 2006р. по 01.12.2006р.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-25" підлягає задоволенню лише в частині вимог про скасування Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. відносно задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, індексу інфляції та 3% річних за період з січня 2006р. по 01.12.2006р. Вимоги відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягають, оскільки ані в апеляційній скарзі, ані в додаткових поясненнях до неї відповідачем не наведено жодних підстав для залишення позову без розгляду, відповідно до положень ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу, індексу інфляції та 3% річних за 2006 рік. В іншій частині Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на позивача у сумі 2 140,29 грн. (2 052,82 грн. державного мита, 87,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), на відповідача у сумі 747,15 грн. (716,62 грн. державного мита, 30,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

У зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача підлягає до стягнення на користь відповідача 358,36 грн. витрат за подання апеляційної скарги. Решта витрат за звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції у розмірі 1 026,36 грн. покладається на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32- 35, 49, 69, 77, 99, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-25"задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. скасувати частково.

3. Резолютивну частину Рішення Господарського суду міста Києва по справі №7/67 від 26.02.2007р. викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-25" (02225, м. Київ, вул. Ніколаєва, 3б, кв. 43, р/р №26004301380262 у Ватутінському відділенні Промінвестбанку м. Києва, МФО 322283, код 22885080) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, р/р №26007301300005 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку України у м. Києві, МФО 322227, код 00131305) 65 206,82 грн. (шістдесят п’ять тисяч двісті шість гривень 82 копійки) основного боргу, 4 933,07 грн. (чотири тисячі дев’ятсот тридцять три гривні 07 копійок) індексу інфляції, 1 522,56 грн. (одну тисячу п’ятсот двадцять дві гривні 56 копійок) 3% річних, 716,62 грн. (сімсот шістнадцять гривень 62 копійки) державного мита, 30,53 грн. (тридцять гривень 53 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити".

4. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, р/р №26007301300005 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку України у м. Києві, МФО 322227, код 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-25" (02225, м. Київ, вул. Ніколаєва, 3б, кв. 43, р/р №26004301380262 у Ватутінському відділенні Промінвестбанку м. Києва, МФО 322283, код 22885080) 358,36 грн. (триста п’ятдесят вісім гривень 36 копійок) витрат по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги.