31/262 Про визнання за позивачем права власності на підвальні приміщення - 24.06.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.03.2008р. ( суддя Артимович В.М.) відмовлено у задоволенні позову ОСББ №13 на вул. Харківській "Яблуня", м.Львів до відповідачів Колективного підприємства виробничо-торгівельної фірми "Текс-1", м.Львів та Управління комунальної власності Львівської міської ради, м. Львів про визнання права власності на підвальні приміщення загальною площею 87,3 кв.м., розташовані у будинку №13 по вул.Харківській у м.Львові.

З даним рішенням суду ОСББ №13 на вул. Харківській "Яблуня" не погодилося і оскаржило його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв‘язку з чим просить назване рішення скасувати та прийняти нове рішення. В обгрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що після приватизації усіх квартир співвласники будинку № 13 по вул..Харківській у м.Львові набули права спільної власності і на допоміжні приміщення, зокрема на спірне приміщення площею 87,3 кв.м., (яке використовувалось відповідачем-1 на підставі укладеного з відповідачем-2 договором безоплатного користування ), а після створення ОСББ "Яблуня" та передачі йому на баланс допоміжних приміщень відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації № 930 від 05.09.2003 р. позивач є власником спірного приміщення, яке й надалі використовує відповідач-1. Позивач також вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права у позивача та безпідставність звернення ОСББ "Яблуня" до господарського суду.

У запереченні на апеляційну скаргу від 26.05.2008р. Колективне підприємство виробничо-торгівельна фірма "Текс-1" спростовує доводи скаржника з підстав зазначених у цьому запереченні. Зокрема зазначає, що спірне приміщення не є допоміжним, не входить до житлового фонду, є нежилим і призначено до адміністративних потреб непромислового характеру. Відповідач-1 протягом більш як 19 років на законних підставах добросовісно використовує спірне приміщення на умовах оренди та безоплатного користування згідно договорів, що укладалися з відповідачем-2 ; не був і не є власником спірного приміщення.

Відповідач-2 заперечує проти доводів апеляційної скарги та стверджує, що спірне приміщення виключено з житлового фонду на підставі рішення виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м.Львова № 64 від 17.01.1989 року "Про закріплення нежитлового фонду за громадянами, кооперативами та організаціями району". Вважає територіальну громаду міста Львова в особі Львівської міської ради і уповноваженого нею органу –Управління комунальної власності м.Львова законним власником спірного приміщення, (що підтверджується Витягом прав власності на нерухоме майно, виданим ЛОДКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" № 4009964 від 01.07.2004 р.), який вправі на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися комунальним майном, в тому числі надавати майно в оренду чи (та) безоплатне користування.

Крім того, відповідач-1 і відповідач-2 в обґрунтування своїх доводів посилаються на судову практику в аналогічних спорах, (копії рішень судів є в матеріалах справи) та просять оскаржуване рішення місцевого господарького суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСББ "Яблуня" без задоволення.

Ухвалою суду від 27.05.2008р. розгляд справи відкладався з підстав зазначених в ухвалі.

Позивачем в судовому засіданні 24.06.2008р. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв‘язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі, яке колегія суддів відхилила за безпідставністю, оскільки голова правління присутня в судовому засіданні, а представника колегія заслуховувала 27.05.2008р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши представників сторін колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2008р. у справі №31/262 залишити без змін, враховуючи наступне.

Згідно з правилами статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. При цьому апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тому, що спірне приміщення перебуває у комунальній власності, розпорядником якої є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, і яке передавало встановленим порядком в оренду, безоплатне користування спірне приміщення.

В процесі розгляду справи колегією суддів апеляційного суду встановлено, що спірне приміщення площею 87,3 кв.м., розташоване в підвальному приміщенні будинку № 13 по вул. Харківській у м.Львові має статус нежилого приміщення.

Відповідно до ст.1 Закону України від 19.06.1992 р. № 2482-12 (2482-12) "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і таке інше) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно частини 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками лише допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 ст.1 Закону України від 29.11.2001 р № 2866-3 "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), а нежиле приміщення згідно з абзацом 6 частини 1 ст. 1 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" –це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.

Отже, на думку суду, по при те, що в статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", зазначаються такі приміщення, як підвал, - ця стаття не може бути застосована до спірного підвального приміщення, оскільки воно не є допоміжним, так як не відносяться до житлового фонду і не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Правове поняття "житловий фонд" ідентично визначено в статті 4, Житлового кодексу Української РСР (5464-10) від 30.06.1983 р № 5465-10, зокрема зазначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру; статтею 7 Житлового кодексу УРСР також передбачено можливість переведення жилих приміщень у нежилі.

Спірне приміщення призначене для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, отже, не входить до житлового фонду, а відтак - на нього не поширюється дія пункту 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" разом з роз’ясненням до цієї статті названого Закону, викладеним в Рішенні Конституційного суду України від 02.03.2004 р. (v004p710-04) за № 4-рп\2004.

Підтвердженням статусу приміщення площею 87,3 кв.м. в будинку № 13 по вул. Харківській у м.Львові як нежилого є рішення виконавчого комітету Червоноармійської ради народних депутатів м.Львова № 64 від 17.01.1989 року "Про закріплення нежитлового фонду за громадянами, кооперативами та організаціями району", (копія якого є в матеріалах справи, оригінал був оглянутий судом). В пункті 13 названого рішення відзначено, що вирішено звільнені спірні підвальні приміщення, як житло демонтувати, виключити з житлового фонду, закрити особові рахунки та передати ЖЕД-506, Львівському ВО "Галантерея", (правонаступником якого було підприємство "Ера", - ВО "Львів", - КП ВТф "Текс-1" – відповідач - 1), та дозволити останньому використовувати їх для виробничих та службових потреб, укласти договір оренди, ремонтні роботи приміщень виконати за рахунок об’єднання. Згідно витягу з протоколу № 8 від 15.03.1989 р. засідання МВК при Червоноармійському РВК, (копія якого є матеріалах справи, оригінал був оглянутий судом), підприємством "Ера", (правонаступником якого є відповідач –1), було здійснено перепланування спірних приміщень та облаштування АГВ, (котла опалення, окремого від опалення будинку).

Відповідно до пункту 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних сільських, селищних, міських рад.

Матеріалами справи доведено, що спірне приміщення не є власністю співвласників будинку, які приватизували квартири, воно є власністю громади міста Львова і може передаватися в оренду, безоплатне користування, з балансу на баланс, відчужуватись на підставі загальних правових норм, що регулюють порядок надання нежилих приміщень в оренду та відчуження майна територіальної громади.

Згідно зі ст. 143 Конституції України, п. 2 ст. 327 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р № 435-4 територіальні громади міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. При цьому відповідно до ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону, зокрема –передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Статтею 60 (ч.5) Закону України від 21.05.1997 року (280/97-ВР) № 280\97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах і договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються і передаються в користування й оренду.

Таким чином, Управління комунальної власності Львівської міської ради –відповідач - 2, як уповноважений орган Львівської міської ради, на законних підставах згідно укладених з відповідачем –1 договорів здавало в оренду і надавало в безоплатне користування спірне приміщення.

На момент прийняття Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) спірне приміщення у статусі нежилого вже надавалося в користування виробничому об"єднанню "Галантерея", і тому власником його стала на праві комунальної власності територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується Витягом прав власності на нерухоме майно, виданим ЛОДКП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" № 4009964 від 01.07.2004 р.

Відповідач-1 –КП ВТФ "Текс-1" використовує спірне підвальне приміщення, для виробничих і офісних потреб з 1989 року, тобто з часу виключення його з житлового фонду. Це приміщення використовувалось відповідачем - 1 відповідно до Договору № 1830 від 15.12.1997 р., укладеного на 10 років між власником приміщень (відповідачем-2) на підставі Рішення від 21.11.1997 р. № 670 Виконкому Львівської міської Ради "Про передачу у безоплатне користування нежитлових приміщень підприємствам Львівської обласної асоціації інвалідів".

До того часу спірні приміщення використовувались відповідачем-1 на підставі Договору №1830 від 12.08.1993 р., (копія є в матеріалах справи). При чому в тексті цього договору ( п.1) є посилання саме на вищезгадане рішення № 64 від 17.01.1989 р. Червоноармійської районної Ради народних депутатів як на підставу укладення договору; в цьому ж пункті договору далі за текстом визначено, що ці приміщення є виробничими і адміністративними, а не допоміжними. В останньому договорі №1830 від 15.12.1997 р. є посилання на попередній договір № 1830 від 12.08.1993 р.

На час розгляду справи в апеляційній інстанції відповідачем-2 розглядається пакет документів відповідача-1 для укладення договору оренди спірних приміщень на новий термін.

З іншого боку, позивачем не представлено достовірних та належних доказів обгрунтованості позовних вимог, зокрема, щодо підстав визнання права власності на спірне приміщення.

Як вбачається з пояснень сторін, матеріалів справи, усі співмешканці будинку № 13 по вул. Харківській у м.Львові приватизували свої квартири разом з підвальними приміщеннями і користуються ними.

Посилання позивача на розпорядження Личаківської районної адміністрації від 05.09.2003 р. № 930 як на безперечний доказ заявлених у скарзі вимог є безпідставним. В п. 1 названого розпорядження відзначено, що у спільну власність власникам квартир та нежитлових приміщень будинку № 13 на вул. Харківській передано майно загального користування згідно з актом прийому-передачі майна. Спірне приміщення не є майном загального користування, а є на даний час нежилим адміністративним приміщенням.

В цьому акті виразно і однозначно зазначено, що "на дату приймання –передачі житлового будинку № 13 на вул. Харківській в вищезгаданому будинку знаходяться в оренді підвальні приміщення фірми "Текс-1" пл. 87,3 кв.м., які використовуються як адміністративні приміщення ". Форма акта передбачає передачу на баланс, а не у власність, як будинку в цілому, так і його частини.

Зважаючи на вищевикладене, цей акт, а відтак - й розпорядження Личаківської районної адміністрації від 05.09.2003 р. № 930 колегія суддів не може вважати належною підставою для передачі спірних приміщень у власність позивача.

Твердження позивача про те, що оскільки співвласники об’єднання "Яблуня" приватизували квартири в будинку № 13 по вул.Харківській у м.Львові, то всі приміщення, в тому числі і спірне приміщення площею 87,3 кв. м. належить позивачу на праві спільної сумісної власності, є необґрунтованими та хибними.

Відповідно до вимог вказаних вище Законів власник нежилого приміщення –Львівська міська рада та уповноважені нею органи вправі укладати на ці приміщення угоди, в тому числі угоди користування, оренди. Рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірних приміщень у користування відповідачу-1 не протирічить згаданим Законам України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) , якими позивач обгрунтовує доводи апеляційної скарги; та рішенню Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. (v004p710-04) за № 4рп\2004, на яке покликається позивач.

Розташування певних приміщень у підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх p;до статусу допоміжних, які підлягають безоглядній приватизації разом з приватизацією квартир.

За Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються на умовах оренди чи безоплатного користування і при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність, не втрачають свій статус допоміжних нежитлових приміщень, незалежно від того, де, у якій частині житлового будинку вони розташовані.

Судом першої інстанції зроблений неправильний висновок про те, що об’єднання співвласників багатоквартирного будинку не є суб’єктом права власності на допоміжні приміщення, і що такими суб’єктами права спільної власності на допоміжні приміщення можуть бути лише власники квартир (співвласники) багатоквартирного будинку, внаслідок чого суд не вважає права і охоронювані законом інтереси позивача порушеними.

Позивачем в процесі розгляду справи апеляційним судом була надана копія ухвали, (яка набрала законної дії), апеляційного суду Львівської області від 27.03.2006 року у цивільній справі № 22-534\05 за позовом фізичних осіб - співвласників багатоквартирного будинку № 13 ПО ВУЛ. Харківській у м.Львові до КП ВТФ "Текс-1", Львівської міської ради, Управління комунального майна Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради БТІ та ЕО про усунення перешкод в користуванні спірними нежитловими підвальними приміщеннями та виселення. Згідно цієї ухвали апеляційним судом встановлено, що фізичні особи-співвласники багатоквартирного будинку № 13 по вул. Харківській у м.Львові по суті відстоюють інтереси об’єднання ОСББ "Яблуня", а також вказано на невизначеність факту порушення прав позивачів-фізичних осіб.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з вищеназваної причини, виходячи з такого.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень. Позивач не представив суду першої інстанції в якості доказу вищезгадану ухвалу апеляційного суду Львівської області, а також всупереч правилам ст. 101 ГПК України при розгляді справи в апеляційному суду не обґрунтував неможливість її надання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частково помилковий висновок суду першої інстанції, зроблений ним в мотивувальній частині, не призвів до прийняття незаконного рішення та не являється підставою для його скасування.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.