Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисової Ю.В.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: Сіняєва Галина Олександрівна, довіреність № 02-23/1907 від 12.12.2007,

відповідача - Кримської республіканської рятувально-водолазної служби: не з'явився,

відповідача - Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації": не з'явився,

відповідача - Товариства рятування на водах України: Шемєтова Олена Веніамінівна, довіреність № 33 від 05.05.2008,

3 особи - Комунального підприємства "Аршинцево-комунсервіс": не з'явився,

3 особи - Фонду майна Автономної Республіки Крим: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Керченської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 26.02.2008 у справі №2-1/17694-2007

за позовом Керченської міської ради (вул. Кірова, 17, місто Керч, 98300)

до Кримської республіканської рятувально-водолазної служби (пр. Перемоги, 82, місто Сімферополь, 95034)

Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" (вул. Ген. Петрова, 37, місто Керч, 98300)

Товариства рятування на водах України (вул. З. Гайдай, 3, оф. 256, місто Київ, 04212) 3 особи: Комунальне підприємство "Аршинцево-комунсервіс" (вул. Орджонікідзе, 7б, місто Керч, 98313) Фонд майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17, місто Сімферополь, 95015)

про визнання права власності

Керченська міська рада звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання за територіальною громадою міста Керчі в особі Керченської міської ради права власності на нерухоме майно: будівлю рятувальної станції (літера А) загальною площею 248,9 кв.м., гараж (літера Б) загальною площею 153,2 кв.м., рекомпресійну камеру (літера В) загальною площею 33,3 кв.м., елінг (літера Г) загальною площею 47,8 кв.м., огородження 1-3, мощення 1, розташованого в місті Керчі, Аршинцевська коса, 51. Крім того, позивач просив зобов'язати Кримську республіканську рятувально-водолазну службу звільнити будівлю рятувальної станції, зобов'язавши Кримське республіканське підприємство "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" провести державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно, розташоване в місті Керчі, Аршинцевська коса, 51.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2008 (суддя Ковтун Л.О.) у справі № 2-1/17694-2007 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 4 Закону України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 ухвалення рішення про передачу об’єктів державної власності, зокрема, нерухомого майна, є компетенцією Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною 2 статті вказаного Закону його дія поширюється й на об’єкти права державної та комунальної власності, у тому числі які передані в безоплатне користування самоврядним організаціям, до яких відноситься і Товариство рятування на водах України, до управління якого у свою чергу входить Кримська республіканська рятувально-водолазна служба, що виключає можливість визнання права власності за Керченською міською радою у розумінні пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити.

На думку сторони, рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом зроблені помилкові висновки, які призвели до прийняття незаконного рішення у справі. Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України будівлі, споруди та інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо воно збудовано на земельній ділянці, яке не відведено для цієї мети, або без належного дозволу або належним чином затвердженого проекту, або з суттєвими порушеннями будівельних правил.

Таким чином, на думку апелянта, для визнання нерухомого майна самочинним будівництвом необхідно установити, зокрема, факт надання Керченською міською радою земельної ділянки в оренду або власність забудовнику для будівництва об’єкту.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України цільове призначення земель визначається або може бути змінено міськими радами на підставі відповідних проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, при вирішення питання про передачу земель у власність або надання у використання. Саме по собі цільове призначення земельної ділянки, не відведеної конкретній особі для будівництва об’єкту, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання будівництва самочинним, а тому, як вважає позивач, не має значення для розгляду даної справи та відповідно не підлягає доказуванню.

Значення має факт передачі земель у власність або надання у використання, у зв’язку з чим Керченською міською радою були надані відповідні докази і судом було встановлено, що спірна земельна ділянка в користування або власність відповідачу не передавалася, дозвіл на будівництво спірного об’єкту також не надавався.

Крім того, сторона вважає, що судом неправильно застосовано пункт 5 статті 376 Цивільного кодексу України. Відповідно до статей 181, 182, 331 Цивільного кодексу України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації та виникає з моменту його державної реєстрації.

Позивач надав суду довідку Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" № 538 від 13.02.2007 про те, що державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: місто Керч, Аршинцевська коса, 51, не проводилась. Однак, належної оцінки цьому доказу судом дано не було, у зв’язку з чим суд помилково дійшов висновку про те, що у даному випадку повинні бути застосовані норми Закону України "Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) .

Крім того, судом помилково встановлено, що Кримська республіканська рятувально-водолазна служба є правонаступником Республіканського товариства рятування на водах. Згідно статуту Кримської республіканської рятувально-водолазної служби остання була створена рішенням Ради Міністрів УРСР від 25.07.1988 № 199.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 змінено склад судової колегії, суддю Гонтаря В.І. замінено на суддю Голика В.С.

В судове засідання не з’явились представники відповідачів: Кримської республіканської рятувально-водолазної служби, Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" та третіх осіб, про час та місце розгляду справи учасники судового розгляду повідомлені належним чином.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю вказаних сторін, за наявними у справі матеріалами.

Повторно, відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши справу, судова колегія встановила таке.

Згідно довідки Кримської Республіканської рятувально-водолазної служби від 03.12.2003 № 84 будівля рятувальної станції "Керч-Центральна", гараж, елінг, сарай, розташовані за адресою: місто Керч, Аршинцевська коса, 51, станом на 01 жовтня (рік не зазначений) знаходяться на балансі Кримської республіканської рятувально-водолазної служби (а.с. 10).

Відповідно до довідок Виконавчого комітету Керченської міської ради від 15.06.2007. вих. № 3265/02-23/2, Керченської міської ради від 15.06.2007 вих. № 3265/02-23/1 рішення про передачу земельної ділянки за адресою: місто Керч, Аршинцевська коса, 51 для будівництва на ній нерухомого майна не приймалися (а.с. 6, 7).

Згідно відповіді Кримського республіканського підприємства "Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" державна реєстрація права власності на нерухоме майно на зазначеній земельній ділянці не проводилася (а.с. 8).

На підставі цього Керченська міська рада просить визнати за нею право власності на будівлю рятувальної станції керуючись пунктом 5 статті 376 Цивільного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати визнання за ним права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Судова колегія, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши відповідність висновків суду встановленим обставинам у справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв’язку з наступним.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому законом встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Проте, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України у випадку, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначене, що однією з істотних ознак самочинного будівництва є, насамперед, будівництво на земельній ділянці об'єкту нерухомості, цільове призначення якого суперечить цільовому призначенню земельної ділянки.

Відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, в обґрунтування позивних вимог позивачем повинні були бути надані документально підтверджені відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, на якій розташовані спірні об'єкти, тощо. Такі докази у матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 25.07.2008 № 199 "Про схему управління житлово-комунальним господарством" та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.11.1988 № 472-р організації рятування на водах, що розташовані на території України, у тому числі Кримська республіканська рятувально-водолазна служба, були передані Республіканському товариству рятування на водах, правонаступником якого є Товариство рятування на водах України, та є об’єктом державної власності (а.с. 61, 62).

Вказана постанова Ради Міністрів УРСР є дійсною, не змінювалась та не скасовувалась.

Відповідно до статуту Кримської республіканської рятувально-водолазної служби, зареєстрованого Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 28.09.1998 за № 755, вона є бюджетною установою, що заснована на державній власності та підзвітна відділу рятувально-водолазної служби України при Товаристві рятування на водах України. До її складу входять структурні підрозділи, що розташовані на територій Автономної Республіки Крим, у тому числі в місті Керч.

Згідно реєстраційної картки станом на 29.01.2008 Кримська республіканська рятувально-водолазна служба є державною організацією (а.с. 65-67).

Також, відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02.11.1988 № 472-р передане майно фінансувалося за рахунок республіканського бюджету УРСР.

Згідно постанови Президії Центральної ради Республіканського товариства рятування на водах УРСР від 03.11.1988 "Про приймання рятувальної служби на водах Товариства рятування на водах УРСР від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР" рятувальні служби, станції, пости були прийняті Центральною радою Республіканського товариства рятування на водах Української РСР безкоштовно (а.с. 60).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998 передача об'єктів з державній у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, а саме: цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об’єктів незавершеного будівництва, приміщень), а також акцій (часток, паїв), що належать державі або суб’єктам права комунальної власності у майні господарських товариств.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість задоволення позовної заяви на підставі пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Підстави позовних вимог позивачем не змінювались.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, воно зміні чи скасуванню не підлягає, підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Апеляційну скаргу Керченської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2008 у справі № 2-1/17694-2007 залишити без змін.