27/201 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - 10.10.2007 Прийняття

Фізична особа - підприємецьОСОБА_2. (далі за текстом - позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Ефкон" (далі за текстом - відповідач) про стягнення з останнього 27132грн. 50коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2007р. позов задоволено частково, з відповідача стягнуто 12 745грн. 60коп. заборгованості та відповідні судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Непогоджуючись з винесеним рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить винесене рішення скасувати, як прийняте з порушенням чинного законодавства України.

Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, дослідивши докази, що наявні в матеріалах справи та додатково надані документи а також заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного суду дійшла наступних висновків:

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за Договором від 27.08.03р. у розмірі 14 883грн. 60коп. (основний борг), індексу інфляції у розмірі 6 428грн. 23коп., 3% річних у розмірі 1 535грн. 98коп. та пені у розмірі 4 284грн. 64коп.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що передав відповідачу товарно-матеріальні цінності на підставі накладних № 10 від 24.07.03р. на суму 563грн. 00коп., № б/н від 06.08.03р. на суму 110грн. 00коп., № б/н від 12.08.03р. на суму 1 780грн. 00коп. Крім того, позивач вказує, на те, що частину товару передав відповідачу на підставі Договору від 27.08.03р., що підтверджується накладними № 21 від 27.08.03р. на суму 10 000грн. 00коп., № б/н від 28.08.03р. на суму 292грн. 60коп., № б/н від 03.09.03р. на суму 278грн. 00коп., № б/н 05.09.03р. на суму 1 860грн. 00коп.

Таким чином, на підставі наданих позивачем доказів, судом обєктивно встановлено, що позивач передав відповідачу частину товарно-матеріальних цінностей на підставі Договору від 27.08.03р., а іншу частину товарно-матеріальних цінностей - лише на підставі накладних, не укладаючи з відповідачем окремого договору.

Отже, умови Договору від 27.08.03р., зокрема, щодо оплати товару, не розповсюджуються на відносини сторін, які виникли у зв'язку з передачею товарно-матеріальних цінностей на підставі накладних № 10 від 24.07.03р. на суму 563грн. 00коп., № б/н від 06.08.03р. на суму 110грн. 00коп., № б/н від 12.08.03р. на суму 1 780грн. 00коп.

Але враховуючи те, що позивач передав, а відповідач таки отримав товар на підставі цих накладних (№ 10 від 24.07.03р. на суму 563грн. 00коп., № б/н від 06.08.03р. на суму 110грн. 00коп., № б/н від 12.08.03р. на суму 1 780грн. 00коп.) то суд правомірно вказав, що сторони уклали договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, відповідно до ст. 184 ГК України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Стосовно переданих позивачем відповідачу товарно-матеріальних цінностей за Договором від 27.08.03р. на підставі накладних № 21 від 27.08.03р. на суму 10 000грн. 00коп., № б/н від 28.08.03р. на суму 292грн. 60коп., № б/н від 03.09.03р. на суму 278грн. 00коп., № б/н від 05.09.03р. на суму 1 860грн. 00коп., то останні немогли бути прийняті судом у якості належного доказу, щоб підтверджував передачу товарів відповідачу (накладні № б/н від 05.09.03р. та № б/н від 03.09.03р. на загальну суму 2138грн. 00коп.) оскільки відповідно до відомостей, які містяться у вищевказаних накладних, одержувачем товару був не відповідач - Приватне підприємство "Ефкон", а фізична особа ОСОБА_3. Інших доказів, які б підтверджували, що товар за даними накладними № б/н від 05.09.03р. та № б/н від 03.09.03р. був переданий саме відповідачу, а не фізичній особі ОСОБА_3 позивач не надав, хоча згідно ст. 33 ГПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Тому відмовляючи у задоволені цієї частини вимог, місцевий суд у оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач не позбавлений права звернутись до суду загальної юрисдикції з позовом про стягнення заборгованості за переданий за накладними № б/н від 05.09.03р. та № б/н від 03.09.03р. товар з фізичної особи ОСОБА_3

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог стверджуючи, що Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.06р. встановлено факт повернення позивачу товару за накладною № 41 від 06.09.03р. на загальну суму 10 000грн. 00коп. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що позивач за накладними від 05.08.03р. та 03.09.03р. передавав товар не ПП "Ефкон", а особисто директору ПП "Ефкон"ОСОБА_3. Також відповідач наголосив на тому, що накладні від 06.08.03р., від 12.08.03р., від 28.08.03р., від 03.09.03р., від 05.09.03 та № 10 від 24.07.03р. мають численні помарки та виправлення.

На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд цілком правомірно відхилив твердження відповідача стосовно того, що останній повернув позивачу на підставі накладної № 41 від 16.09.03р. товар на загальну суму 10 000грн. 00коп., який був переданий позивачем згідно накладної № 21 від 27.08.03р. з наступних причин:

Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Місцевим судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.06р. по справі № 41/290 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особиОСОБА_2. до Приватного підприємства "Ефкон" про стягнення 12 300,00 грн., яке набрало законної сили, встановлено, що з накладної № 41 від 06.09.03р. не вбачається, що ПП. "Ефкон" повернув суб'єкту підприємницької діяльності - фізичні особі ОСОБА_2. той самий товар, який був поставлений останнім на виконання умов Договору від 27.08.03р. згідно видаткової накладної № 21 від 27.08.03р.

Але при цьому суд знову ж таки зазначив, що у данному випадку вже відповідач не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до суду про стягнення з позивача заборгованості, за переданий по накладній № 41 від 16.09.03р. товар.

Таким чином, місцевим судом встановлено, що позивач передав відповідачу на підставі Договору від 27.08.03р., а останній отримав товарно-матеріальні цінності на загальну суму 10 292грн. 60коп., що підтверджується накладними № б/н від 28.08.03р. та № 21 від 27.08.03р. Крім того, судом встановлено, що позивач також окремо передав товарно - матеріальні цінності на підставі накладних № 10 від 24.07.03р., № б/н від 06.08.03р., № б/н від 12.08.03р. на загальну суму 2 453грн. 00коп., не укладаючи окремого договору.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи те, що сторони у договорі та у накладних № 10 від 24.07.03р., № б/н від 06.08.03р., № б/н від 12.08.03р. не встановили строк оплати відповідачем переданого товару, то, згідно ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач направив 13.12.06р. відповідачу претензії № 1 та № 2 з вимогою погасити заборгованість, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, які додані до матеріалів справи.

Відповідач відповіді на претензію не надіслав і заборгованість перед позивачем не погасив.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та вважає заборгованість відповідача у розмірі 12 745грн. 60коп. доведеною та обґрунтованою.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань стосовно оплати переданих товарів, позивач просив суд стягнути з останнього пеню у розмірі 4 284грн. 64коп.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 ЦК України). Але судом встановлено, що сторони у договорі не передбачили такого виду відповідальності, як пеня, тому колегія вважає, що місцевий суд правомірно відхилив посилання позивача на статтю 231 Господарського кодексу України, як на підставу нарахування пені. Адже норми вищевказаної статті застосовуються лише у випадку, коли одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо порушення пов'язане з виконанням державного контракту, чи виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредиту.

Тому місцевий суд правомірно, відмовив позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 284грн. 64коп.

У позовній заяві позивач просив суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 535грн. 98коп. та індекс інфляції у розмірі 6 428грн. 33коп. за період з 24 липня 2003р. по грудень 31 грудня 2006р.

Але, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При досліджені доказів встановлено, що у накладних № 10 від 24.07.03р., № б/н від 06.08.03р., № б/н від 12.08.03р. та у договорі не був встановлений строк оплати відповідачем переданого товару, тому, згідно ч.2 ст. 530 ЦК України, позивач направив 13.12.06р. відповідачу претензії № 1 та № 2 з вимогою погасити заборгованість, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, які додані до матеріалів справи.

Згідно Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 листопада 2005 року N 759 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" (z1435-05) , нормативні строки пересилання рекомендованої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між обласними центрами України становлять три дні з урахуванням дня подання поштового відправлення.

Тому відповідач повинен був отримати вищевказані претензії 16.12.06р. та розрахуватись з позивачем до 25.12.06р., оскільки останній день строку оплати (23.12.06р.) припадає на вихідний день.

Отже, позивач вправі нараховувати 3% річних та індекс інфляції лише з 25.12.06р. так як саме у цей день настав строк виконання відповідачем зобов'язання стосовно оплати товару.

Таким чином 3% річних становить 6грн. 28коп. Адже 12 745грн. 60коп. - заборгованість відповідача станом на 25.12.06р. помножити на 3% річних та на 6 днів (період з 25.12.06р. по 31.12.06р.) поділити 365 днів дорівнює 6,28.

Розмір індексу інфляції становить: 22грн. 20коп. Адже 12 745грн. 60коп. (заборгованість відповідача станом на 25.12.06р.) помножити на 100,9% (індкс інфляції у грудні 2006р.) мінус 12 745грн. 60коп. дорівнює 22,20.

На підставі вищевказаного, задоволеню підлягає вимога про стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції частково, а саме у розмірі 6,28 грн. та 22,20 грн. відповідно, що й було зроблено місцевим судом.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 310грн. 56коп., то в цій частині провадження було припинено з наступних причин:

Згідно п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як було встановлено судом, вищевказана судова експертиза була проведена у справі № 41/290.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.06р. по справі №41/290 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2. до Приватного підприємства "Ефкон"про стягнення 12 300,00 грн. (набрало законної сили) було відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_2. у задоволенні позову та покладено на нього, зокрема, витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 310грн. 56коп.

Тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з місцевим судом, щодо припинення провадження в цій частині.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що й було зроблено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене та те, що при перегляді справи апеляційною інстанцією не виявлено жодного порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права, на чому наголошує скаржник, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.