КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦIЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2007 № 16/381
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Мольченко В.Г.,
від відповідача1: Гах Н.Б.,
від відповідача2: Палієнко О.I.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Автогаражного кооперативу "Чайка"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.04.2007
у справі № 16/381
за позовом Автогаражного кооперативу "Чайка"
до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк
"Укргазбанк"
Акціонерного товариства відкритого типу "Київський меблевий
комбінат"
про визнання угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсною
додаткової угоди № 1 від 14.06.2002 до договору про
співробітництво від 11.01.2000, підписаної між ВАТ "АБ
"Укргазбанк", ВАТ "Київський меблевий комбінат" та АК "Чайка" в
наступній частині: "З моменту підписання акту звірки платежів
14.06.2002 розрахунки відповідача-1 і відповідача-2 проведені за
10 побудованих гаражів. Акт звірки платежів є невід'ємною частиною
даної додаткової угоди", як таку, що вчинена під впливом обману та
помилки. Крім того, позив позивач просив визнати недійсним акт
звірки витрат, пов'язаних з будівництвом гаражів за адресою: м.
Київ, вул. Фрунзе, 82 (Новокостянтинівська, 1) Подільський район,
станом на 10.06.2002, підписаний між ВАТ "АБ "Укргазбанк" та ВАТ
"Київський меблевий комбінат" як частину угоди, що вчинена під
впливом обману та помилки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2007 у
справі № 16/381 у позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з
апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського
суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення
про задоволення позовних вимог.
Відповідач-1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому
просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної
скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали
справи та заслухавши пояснення представників сторін, встановив
наступне:
10.01.2000 між відповідачем-1 - Відкритим акціонерним
товариством "АБ "Укргазбанк" та відповідачем-2 - Відкритим
акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Київський меблевий
комбінат" було укладено договір про співробітництво, згідно умов
п. 2.2. якого відповідач-1 зобов'язався провести оплату вартості
виготовлення проектно-кошторисної документації та оплату пайового
внеску в сумі 50 140,00 грн.
14.06.2002 між відповідачем-1, відповідачем-2 і позивачем
було укладено додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво
від 11.01.2000, за умовами якої права та обов'язки відповідача-2
за договором були переведені на позивача, як правонаступника
будівництва.
Згідно умов додаткової угоди, кооператив зобов'язується
передати, а відповідач-1 - ВАТ "АБ "Укргазбанк" отримує у
власність 10 гаражів згідно акту звірки платежів між
відповідачем-1 і відповідачем-2. З моменту підписання акту звірки
платежів 14.06.2002 розрахунки відповідача-1 і відповідача-2
проведені за 10 побудованих гаражів. Акт звірки платежів є
невід'ємною частиною даної додаткової угоди.
Між відповідачем-1 та відповідачем-2 був підписаний акт
звірки витрат, пов'язаних з будівництвом гаражів за адресою: м.
Київ, вул. Фрунзе, 82 (Новокостянтинівська, 1), Подільський район,
станом на 10.06.2002, який є невід'ємною частиною додаткової угоди
№ 1 від 14.06.2002 до договору про співробітництво від 11.01.2000.
Позивач вважає, що відповідачі ввели його в оману, зазначивши
у додатковій угоді № 1 від 14.06.2002 про проведення розрахунків
за 10 побудованих гаражів з моменту підписання акту звірки
платежів 14.06.2002, але насправді вказана оплата не проводилась і
не підтверджена документально, у зв'язку з чим позивач допустив
помилку щодо прав та обов'язків сторін.
Суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову з
підстав пропущення трирічного строку позовної давності,
встановленого ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Однак, колегія суддів не погоджується із висновком суду щодо
підстав відмови у позові та вважає, що судом неправильно
застосовано норми матеріального права - ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк
для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
Як зазначалось вище, додаткова угода № 1 укладена сторонами
14.06.2002, а акт звірки витрат - 10.06.2002, таким чином
трирічний строк позовної давності за ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
спливає
14.02.2005 та 10.06.2005 відповідно.
Однак, з 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого
передбачає, що правила Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про
позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення
яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до
набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки строки пред'явлення про визнання недійсними угоди та
акту як невід'ємної частини угоди не спливли до набрання чинності
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, до даних правовідносин необхідно
застосовувати положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позовна
давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,
зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки жодна із сторін не заявляла про застосування строків
позовної давності, підстави для її застосування судом відсутні.
По суті спору про визнання недійсними угоди та акту на
підставі ст. 229 та ст. 230 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
необхідно
зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо особа,
яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне
значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та
обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим
призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного
значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо одна із
сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо
обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229
цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман
має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть
перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх
існування.
Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як
на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі
є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Таким чином, позивач повинен довести, що діяв під впливом
помилки, укладаючи додаткову угоду, а також повинен довести, що
інша сторона навмисно ввела його в оману.
Позивач посилається, що під час укладення трьохсторонньої
угоди № 1 від 14.06.2002 до договору про співробітництво від
11.01.2000 банк і комбінат не надали примірника акту звірки і не
повідомляли, що розрахунки за гаражі зроблені не на підставі та не
у відповідності до п. 2.2 договору від 11.01.2000, і приховали від
кооперативу, що велика частина платежів згідно акту звірки витрат
здійснена не за договором про співробітництво і не підтверджена
належно документами, чим ввели кооператив в оману і у зв'язку з
чим голова правління кооперативу допустив помилку щодо прав та
обов'язків сторін, оскільки вважав, що розрахунки між банком і
комбінатом зроблені виключно в силу п. 2.2 договору від
11.01.2000.
Як вбачається із матеріалів справи, додаткова угода № 1 від
14.06.2002 була укладена після підписання відповідачами акту
звірки витрат станом на 10.06.2002.
Зазначене свідчить, що позивачу при підписанні додаткової
угоди було відомо про акт звірки витрат і він міг витребувати його
у відповідачів. Однак, доказів цього позивачем не надано.
Твердження позивача, що відповідачі ввели позивача в оману
щодо здійснення розрахунків на підставі п. 2.2 договору від
11.01.2000, не може бути прийнято до уваги колегією суддів,
оскільки додаткова угода не містить посилання на п. 2.2 договору
від 11.01.2000.
Позивачем також не доведено, що відповідачі приховали від
позивача наявність тих обставин, що частина платежів згідно акту
звірки витрат здійснена не за договором про співробітництво від
11.01.2000.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
підстави для визнання недійсними частини додаткової угоди № 1 від
14.06.2002 та акту звірки витрат, як невід'ємної частини
додаткової угоди, відсутні, оскільки на момент укладення
додаткової угоди позивач правильно сприймав предмет додаткової
угоди.
З урахуванням того, що суд першої інстанції відмовив позивачу
в задоволенні позову з іншої підстави, апеляційний господарський
суд вважає за необхідне скасувати рішення Господарського суду
міста Києва від 18.04.2007 у справі № 16/381 та частково
задовольнити апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу "Чайка".
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103,
п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Автогаражного кооперативу "Чайка"
задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2007 у
справі № 16/381 скасувати.
3. В позові відмовити повністю.
4. Матеріали справи № 16/381 повернути до Господарського суду
міста Києва.
Головуючий суддя
Судді