Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Галушко Н.А.

Суддів Юрченко Я.О.

Процик Т.С.

розглянувши апеляційну скаргу Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів № 13/08-735 від 17.05.2007 року (далі ЛОТВ АМК України, м. Львів)

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2007 року

у справі № 1/57-26/12

за позовом: Львівського обласного управління Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Львів (далі ЛОУ ВАТ "ДОБ України", м. Львів)

до відповідача: ЛОТВ АМК України, м. Львів

про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2006 року № 35Р.,

за участю представників:

від позивача: Романова Н.В. –заступник начальника юридичного відділу, Чорна О.С. –юрисконсульт

від відповідача: не з’явився

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, роз’яснено. 3аяв про відвід суддів не поступало.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2007 р. у справі № 1/57-26/12 (суддя Деркач Ю.Б.) позов задоволено частково –визнано п. 2 розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р в частині визнання ВАТ "Ощадбанк"в особі Львівського обласного управління як таке, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку "надання послуг розрахунково - касового обслуговування населення"в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області (за підсумками 2005 р.) та п. 3 розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р в частині включення ВАТ "Ощадбанк"в особі Львівського обласного управління до Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області недійсними. В решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що оскаржуване розпорядження стосується не лише позивача.

Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю з підстав порушення при прийнятті рішення норм матеріального і процесуального права та невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті рішення у Господарського суду Львівської області були відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки обов’язковими умовами для визнання недійсним акта є встановлення невідповідності акта вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, що його прийняв та порушення у зв’язку з прийняттям акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а порушення у зв’язку із прийняттям акта (розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р) прав та охоронюваних інтересів Позивача не були доведені останнім та не встановлені місцевим господарським судом. Крім цього, Скаржник посилається на порушення Господарським судом Львівської області норм матеріального права, зокрема що всупереч нормам п. 11 ч. 1, ч. 4 ст. 7 Закону України "Про антимонопольний комітет", згідно яких визначення меж територіального ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку належить до виключної компетенції АМК України і не може здійснюватися іншими державними органами, та всупереч п. 5.1. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб"єктів господарювання на ринку, відповідно до якого товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), при цьому враховується така ознака товару як "наявність спільної групи споживачів товару", якою у даному випадку є населення Львівської області, що сплачує комунальні платежі, Господарський суд Львівської області визначив межі ринку як "розрахунково –касове обслуговування" та об"єднав різні групи споживачів в одну. Крім цього, Скаржник посилається на порушення Господарським судом Львівської області при прийнятті спірного рішення норм процесуального права, зокрема місцевим господарським судом вчинено не передбачену Господарським процесуальним кодексом (1798-12) дію –перехід розгляду справ з одного процесу в інший, а також порушено норми ст. 63, ч. 1 ст. 69, п. 2,3 ч. 1 ст. 84, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач із апеляційною скаргою не погоджується, подав суду відзив, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Позивач вважає розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р таким, що суперечить ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.ст. 18, 41, 334 Господарського кодексу України, Методиці про визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р (z0317-02) (далі Методика). Зокрема, Позивач зазначає, що філія –Львівське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України" не може бути визнана такою, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, оскільки не юридичною особою; при встановленні монопольного становища ВАТ "Ощадбанк" необхідно брати до уваги послуги, надані в цілому банком на всій території, а не лише в межах Львівської області. При винесенні розпорядженя №35Р від 04.10.2006 р., Адміністративною колегією ЛОТВ АМК України порушено вимоги ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та розділу 10 Методики, зокрема, не враховано обов"язкових умов, при яких суб"єкт господарювання визнається таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку – частка суб"єкта господарюсвання на ринку товару повинна перевищувати 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Крім цього, позивач посилається на те, що Адміністративною колегією ЛОТВ АМК України визнано ЛОУ ВАТ "Ощадбанк" таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку в односторонньому порядку та з перевищенням наданих чинним законодавством повноважень.

Дослідивши наявні матеріали справи Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне:

04.10.2006 р. Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято розпорядження № 35Р "Про внесення змін і доповнень до Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області".

Пунктом 1 зазначеного розпорядження постановлено виключити Львівське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України" з Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області, затвердженого розпорядженням голови Львівського ТВ Комітету від 28.08.2001 р. № 30Р (за підсумками діяльності у 2005 році).

У пункті 2 даного розпорядження постановлено визнати Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Львівського обласного управління та Українське державне підприємство поштового зв’язку "Укрпошта" в особі Львівської дирекції, як такі, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку "надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення" в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області із часткою 81 відсоток (за підсумками діяльності у 2005 році), а пунктом 3 розпорядження –ці господарюючі суб’єкти включені до Переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку Львівської області, затвердженого розпорядженням голови Львівського ТВ Комітету від 28.08.2001 р. №30Р

Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, доводи ЛОУ ВАТ "Ощадбанк", заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2007 р. у справі №1/57-26/12 прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, а апеляційна скарга Антимонопольного комітету України в особі Львівського територіального відділення не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

У ч. 5 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більш ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків –і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Згідно ч. 4 цієї статті Закону вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першої цієї статті.

Умовами ч. 1 ст. 12 вищевказаного Закону передбачено, що суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Позивачем у даній справі є суб’єкт господарювання –банк, діяльність якого регулюється Законами України "Про національний банк" (679-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

У відповідності з ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України (ч. 4 ст. 47 Закону).

Таким чином, розрахунково-касове обслуговування є однією з послуг на ринку товарів (робіт, послуг), яка надається не лише Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", але й іншими банківськими установами, які мають банківську ліцензію на здійснення банківських операцій.

Поняття та визначення терміну "розрахунково-касове обслуговування" наведене в п. 1.37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", де визначено, що розрахунково-касове обслуговування –послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Аналогічне визначення поняття розрахунково-касового обслуговування наведено в постанові Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 р. № 22, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. № 377/8976 (z0377-04) .

З огляду на ці норми права, товаром на ринку послуг є розрахунково-касове обслуговування, яке включає в себе як обслуговування фізичних, так і юридичних осіб в цілому. Поняття розрахунково-касове обслуговування населення чи розрахунково-касове обслуговування юридичних осіб в окремому розумінні та надання такої послуги в чинному законодавстві відсутнє, як і відсутнє поняття надання послуг розрахунково-касового обслуговування населенню в частині прийому комунальних платежів.

Платник –особа, з рахунка якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом внесення до банку або іншої установи –члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою грошей (п. 1.32 ч.1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Таким чином, платники особисто ініціюють внесення до будь-якого банку або іншої установи комунальних платежів, а в них, у свою чергу відсутні підстави для відмови у прийнятті таких платежів.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ні суду першої інстанції, ні Львівському апеляційному господарському суду скаржником не подано доказів того, що в межах Львівської області ЛОУ ВАТ "Ощадбанк" немає жодного конкурента на ринку надання послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню чи доказів існування незначної конкуренції на цьому ринку товарів внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання, яким надана банківська ліцензія на надання такої послуги, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання чи наявності пільг чи інших обставин. Таким чином, скаржником не подано доказів існування передбачених чинним законодавством підстав для визнання Позивача таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з розрахунково-касового обслуговування.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо неправомірності прийняття Адміністративною колегією Львівського обласного відділення Антимонопольного комітету України розпорядження № 35Р про визнання та включення Позивача в Перелік суб’єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку "надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення" в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи документів (зокрема, Позивачем представлено копію листа Управління Національного банку України у Львівській області вих. № 10-012/523 від 09.02.2007 р.) правом надавати на території Львівської області банківські послуги, в тому числі з використанням права на розрахунково-касове обслуговування, окрім ВАТ "Ощадбанк" наділені 5 банків –юридичних осіб, 47 філій та 598 безбалансових відділень.

Судом не приймається до уваги твердження Скаржника про те, що Позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку лише з причин найбільшого прийому комунальних платежів від населення, оскільки платники самостійно ініціюють звернення до будь-якого банку чи іншої установи з приводу перерахування комунальних платежів на рахунки комунальних підприємств.

Право вільного вибору громадянами послуги гарантовано ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", в якій передбачено, що держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.

Сама лише наявність попиту населення Львівської області на такі послуги ВАТ "Ощадбанк" як розрахунково-касове обслуговування з прийому комунальних платежів не може свідчити про його монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту кожним суб’єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Право суб’єктів господарювання на свободу здійснення підприємницької діяльності в Україні гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) , Господарським кодексом України (436-15) та іншими нормативно-правовими актами.

Визнання Позивача таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку без передбачених чинним законодавством підстав, є порушенням його законних прав та інтересів.

Твердження Скаржника, що Позивач вказував лише на гіпотетичні порушення норм законодавства при прийнятті оспорюваного розпорядження від 04.10.2006 р. № 35Р та не зазначив порушень його законних прав та інтересів і, відповідно, у місцевого господарського суду були відсутні правові підстави для задоволення позову, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушень місцевим господарським судом норм процесуального права, що призвело до неправильного прийняття рішення, Львівським апеляційним господарським судом не встановлено.

У відповідності до статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи Скаржника, викладені апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим судовою колегією не приймаються до уваги.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та відповідність рішення місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2007 року у справі №1/57-26/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України в особі Львівського територіального відділення –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 1/57-26/12 повернути до Господарського суду Львівської області.