ЛЬВIВСЬКИЙ АПЕЛЯЦIЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
19.09.07 Справа № 1/810-24/223
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого -судді Городечної М.I., суддів Юркевича М.В. та Кузя
В.Л., розглянувши апеляційну скаргу Львівської обласної
організації Національної спілки художників України № 26/06-07 від
26.06.2007 року (вх. № 1380 від 13.07.2007 року) на рішення
господарського суду Львівської області від 20.06.2007 року у
справі № 1/810-24/233
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр
розвитку нерухомості", м.Львів, до Львівської обласної організації
Національної спілки художників України, м.Львів, до Національної
спілки художників України, м.Київ, третя особа, що не заявляє
самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідачів -Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія
управління проектами Акрополь", м.Львів, про визнання недійсним
договору управління нерухомим майном від 05.11.2004 року.
за участю представників: від позивача -Стецьків Л.В., від
відповідачів -Пашковський Я.В., від третьої особи - не з'явився.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки
передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від
20.06.2007 року у справі № 1/810-24/233 задоволено позов
Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку
нерухомості" до Львівської обласної організації Національної
спілки художників України та Національної спілки художників
України: визнано недійсним, укладений між відповідачами договір
управління нерухомим майном від 05.11.2004 року та стягнено з
відповідачів на користь позивача судові витрати.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, Львівська
обласна організація Національної спілки художників України
оскаржила його в апеляційному порядку.
Зокрема, в апеляційній скарзі № 26/06-07 від 26.06.2007 року
(вх. № 1380 від 13.07.2007 року) Львівська обласна організація
Національної спілки художників України не погоджується з даним
рішенням місцевого суду, оскільки вважає його незаконним та
необгрунтованим, з підстав неповного з'ясування обставин справи,
неправильного застосування норм матеріального права. За
наведеного, апелянт просить його скасувати і прийняти нове
рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на наступне:
- спірний договір відповідає всім, переліченим в ст. 203 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
умовам дійсності правочинів, а отже, відсутні
підстави для визнання його недійсним;
- суд безпідставно посилається на постанову господарського
суду Львівської області від 11.01-23.02.2006 року у справі №
1/64-9/28 щодо відсутності за адресою: м.Львів, пл. Міцкевича, 9,
майна щодо якого було укладено договір управління нерухомим
майном, оскільки належність майна Національній спілці художників
України встановлено також постановою Кабінету Міністрів України
від 10.07.1998 року № 1058 ( 1058-98-п ) (1058-98-п)
;
- позивач не наводить жодного прикладу поведінки відповідача,
яка б свідчила про порушення відповідачами прав та охоронюваних
законом інтересів позивача, в тому числі створенні відповідачами
протиправних перешкод щодо користування земельною ділянкою за
адресою: м.Львів, пл. Міцкевича, 9.
Також апелянтом наводяться й інші доводи в обгрунтування
підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр
розвитку нерухомості" вимоги апеляційної скарги не заперечило з
підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу № 33 від
31.07.2007 року (вх. № 6998 від 31.07.2007 року). Просить рішення
господарського суду Львівської області від 20.06.2007 року у
справі № 1/810-24/233 залишити без змін.
Третя особа на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою
відповідальністю "Компанія управління проектами Акрополь" явку
представника в судове засідання не забезпечило, хоча було належним
чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що
стверджується поштовим повідомленням про вручення йому ухвали суду
від 01.08.2007 року.
Апелянтом 19.09.2007 року подано клопотання (вх. № 8137) про
зупинення провадження у справі до розгляду Верховним судом України
скарги Фонду державного майна України у справі № 1/64-9/28,
посилаючись на те, що дана справа є пов'язаною зі справою №
1/810-24/233, оскільки в основу вимог позивача покладено рішення
судів по цій справі, яким визнано недійсним наказ Фонду державного
майна України від 24.02.2004 року № 338.
Колегія суддів, оцінивши дане клопотання, дійшла висновку про
його відхилення, оскільки постанова господарського суду Львівської
області від 11.01-23.02.2006 року у справі № 1/64-9/28 набрала
законної сили, а отже, підлягає обов'язковому виконанню, а факти,
встановлені даною постановою, повинні оцінюватись судом в порядку
ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В той же час, в разі можливого в
майбутньому скасування даної постанови, ухвали та постанови судів
апеляційної та касаційної інстанції, які залишили її без змін,
апелянт не позбавлений можливості звернутись з заявою про перегляд
судових рішень, прийнятих по даній справі, за нововиявленими
обставинами. Таким чином, виходячи з положень ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, апеляційний суд вважає за можливе здійснити
апеляційний перегляд рішення господарського суду Львівської
області від 20.06.2007 року у справі № 1/810-24/233 в даному
судовому засіданні.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та
заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі,
дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без
задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив
з таких мотивів.
Відповідно до договору управління нерухомим майном від
05.11.2004 року (надалі -Договір), укладеного між відповідачами,
установник управління -Національна спілка художників України
передає управителеві -Львівській обласній організації національної
спілки художників України в управління на п"ять років об"єкт -
фундамент окремої будівлі та стіни підвальних приміщень, будинку №
9 на площі Міцкевича в м. Львові, котрі є частиною пам"ятки
історії та кільтури підприємства, громадської організації
"Львівський художньо-виробничий комбінат" Національної спілки
художників України, загальною площею 1007 кв. м., а довірчий
управитель зобов"язується за плату здійснювати від свого імені
управління цим майном в інтересах установника управління (п.п.
1.2-1.4 Договору). Згідно п.п. 2.1-2.2 Договору метою управління є
здійснення управління відповідно із тими цілями, які ставить
установник управління (отримання максимально високої доходності
від управління майном), відновлення первісного стану об"єкту
управління шляхом його відбудови, реконструкції і т.п. та захист
прав власника установника управління. Плата управителя
встановлюється в розмірі 50% від визначеного договором розміру
періодичного доходу вигодонабувача.
Згідно п. 1.5 Договору об'єкт оренди належить Національній
спілці художників України на підставі свідоцтва про право
власності № П-693, виданого Фондом державного майна України
26.02.2004 року на підставі наказу даного Фонду від 24.02.2004
року № 338.
Даний договір управління майном визнано судом першої
інстанції за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Центр розвитку нерухомості" недійсним, з підстав його
невідповідності чинному законодавсву. Апеляційний суд погоджується
з таким висновком місцевого господарського суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами
першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За
наведеного, якщо недійсність правочину прямо не встановлена
законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа
заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий
правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згаданими нормами ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема
встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, іншим актам цивільного законодавства,
а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин,
повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати
його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне
настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що
вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що господарське зобов'язання, яке не
відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено
учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них
господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної
влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Судом першої інстанції з аналізу змісту вищезазначеного
договору управління було зроблено правильний висновок про те, що
його зміст суперечить вимогам закону, зокрема Цивільному кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
При цьому, місцевим судом правильно застосовано норми ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо преюдиційності фактів, встановлених
постановою господарського суду Львівської області від
11.01.-23.02.2006 р. у справі № 1/64-9/28, прийнятої за участі
сторін даної справи. Дана постанова залишена без змін судами
апеляційної та касаційної інстацій, а, отже, в силу ч. 3 ст. 254
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
набрала законної сили з 20.06.2006 року
(день проголошення ухвали Львівського апеляційного господарського
суду по даній справі). Зокрема, даною постановою суду встановлено,
що знесений на підставі ухвали Львівської міської Ради народних
депутатів від 29.05.1997 р. № 755 "Про знос аварійного будинку, що
загрожує обвалом, на площі Міцкевича, 9 та передачу земельної
ділянки під забудову" будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові,
фундамент та стіни підвальних приміщень якого є об'єктом
оспорюваного договору управління, належав до комунальної
власності, а тому наказ ФДМУ № 338 від 24.02.2004 р. "Щодо
передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього
фонду УРСР у власність Національної спілки художників України"
визнано таким, що не відповідає законодавству України, тобто є
нечинним з моменту його прийняття, а відтак є нечинним й видане на
його підставі свідоцтво про право власності № П-693 від 26.02.2004
р.
Таким чином, даний договір управління укладено Національною
спілкою художників України, як установником, за відсутності в
нього права власності на об'єкт управління.
Згідно з ч. 1 ст. 1030 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
предметом
договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний
майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та
інше майно. Частиною 1 ст. 1032 цього ж Кодексу передбачено, що
установником управління є власник майна.
Як зазначено вище, постановою господарського суду Львівської
області від 11.01.-23.02.2006 р. у справі № 1/64-9/28 встановлено,
що будинок на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові належав до комунальної
власності м. Львова, а, отже, на час укладення договору управління
він, в тому числі з його складовою частиною: фундаментом та
стінами підвальних приміщень, не перебував у власності
Національної спілки художників України.
Посилання апелянта на те, що право власності Національної
спілки художників України стверджується постановою Кабінету
Міністрів України від 10.07.1998 року № 1058 ( 1058-98-п ) (1058-98-п)
є
безпідставним, оскільки як вбачається зі змісту останньої, вона не
є правовстановлюючим документом, а саме не встановлює право
власності даної Спілки на нерухоме майно по пл. Міцкевича, 9 в
м.Львові, а лише містить розпорядження Уряду Фонду державного
майна України щодо проведення перевірки наявності у художніх
спілок України правоустановчих документів на майно, що перебувало
у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи
користуванні відповідних республіканських або територіальних
структур, і в разі наявності таких документів, містить
розпорядження Фонду передати спілкам у власність зазначене майно.
Також суд апеляційної інстанції вважає такими, що не
заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що позивачем не
доводено факту порушення відповідачами його прав та охоронюваних
законом інтересів щодо користування земельною ділянкою за адресою:
м.Львів, пл. Міцкевича, 9.
Як підставно встановлено судом першої інстанції, позивач на
підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 березня
2005 р. ВОА № 719460, став власником земельної ділянки, що
розташована за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9, площею 1090
квадратних метрів. Згідно з Державним актом на право власності на
земельну ділянку серії ЯА № 422460 від 4 квітня 2005 р. цільовим
призначенням даної земельної ділянки є будівництво та
обслуговування адміністративно-торгового центру.
Даний договір купівлі-продажу взятий судом до уваги, як
правомірний правочин в силу ст. 204 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки відповідачами не доведено суду, а останнім не
встановлено, протилежного.
Таким чином, факт укладення договору управління майном від
05.11.2004 року, а саме фундаментом окремої будівлі та стінами
підвальних приміщень будинку № 9 загальною площею 1007 кв. м., що
знаходяться на земельній ділянці, що належить на праві власності
позивачу, з метою відновлення первісного стану об'єкту управління
шляхом його відбудови, та факт наступної передачі предмету
упраління по даному Договору в оренду Товариству з обмеженою
відповідальністю "Компанія управління проектами "Акрополь" на
підставі договору найму нерухомого майна від 14.09.2005 року, є
порушенням права власності позивача на згадану земельну ділянку,
зокрема її використання за цільовим призначенням: для будівництва
та обслуговування торгового центру.
Згідно ст. 373 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 79 ЗК України право
власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий
(грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси,
багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на
простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною,
які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель
і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її
на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник
земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що
знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не
встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Статтею 375 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що власник
земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди,
створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також
дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник
земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі,
споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову
здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних,
санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови
використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його
земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Статтею 90 ЗК України передбачено, що власники земельних
ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати
земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б)
самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і
насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену
продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних
потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні
копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші
корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках,
передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та
інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок
підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 152 ЗК України Власник земельної ділянки або
землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його
прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з
позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування
завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на
земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди
недійсною.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що
господарський суд першої інстанції підставно задоволив позовні
вимоги ТзОВ "Центр розвитку нерухомості" та визнав недійсним,
укладений між відповідачами договір управління нерухомим майном
від 05.11.2004 року.
Виходячи з викладеного, рішення господарського суду
Львівської області від 20.06.2007 року у справі № 1/810-24/233
відповідає чинному законодавству, матеріалам і фактичним
обставинам справи і підстав для його скасування немає.
Судові витрати по розгляду справи в суді апеляційної
інстанції покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. В задоволенні апеляційної скарги Львівської обласної
організації Національної спілки художників України відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
20.06.2007 року у справі № 1/810-24/233 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в господарський суд Львівської області.
головуючий-суддя М.I.Городечна
судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь