П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" серпня 2007 р.
Справа № 14/222-07-4621 ( rs825422 ) (rs825422)
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у
складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,
при секретарі - Волощук О. О.,
за участю представників:
від Першого Заступника Прокурора Приморського району м.
Одеси -Цулейскірі С.С.
від Міністерства охорони здоров"я України -не з'явився,
від Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова - не з'явився,
від відповідача -Сташенко О.В. та Лук'ян С.Г.,
від 3- особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, на стороні позивача СПДI у Приморському районі м. Одеса -не
з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса
апеляційне подання Першого Заступника Прокурора Приморського
району м. Одеси на рішення господарського суду Одеської області
від 09.07.2007 р. у справі №14/222-07-4621 ( rs825422 ) (rs825422)
за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси
в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
в особі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова
3- особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,
на стороні позивача СПДI у Приморському районі м. Одеса
до С/Г ТОВ "Iрен - Агронатурпродукт", Одеська обл.,
Біляєвський р-н, с. Великий Дальник
про стягнення 18887,87 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
31.05.2007 р. (вх. №5729) Заступник прокурора Приморського
району м. Одеси (далі -прокурор) звернувся до господарського суду
Одеської області з позовом в інтересах держави в особі в особі
Міністерства охорони здоров'я України в особі Клінічного санаторію
ім. В.П. Чкалова (далі -Санаторій ) до С/Г ТОВ "Iрен -
Агронатурпродукт" (далі -відповідач) про стягнення 18887,87 грн. У
якості в 3- особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, на стороні позивача прокурора зазначив - СПДI у
Приморському районі м. Одеса . (а.с.2) Свої вимоги прокурор
мотивував тим, що відповідно до ст.96 ЗК України користування
землею є платним, а відповідач який фактично користується
земельною ділянкою не сплачує податок за неї, а тому повинен
сплатити Санаторію заборгованість -несплачений земельний податок.
До позову прокурор додав заяву про поновлення строку на
подачу цієї позовної заяви, пославшись на те, що про наявність
боргу йому стало відомо тільки 10.04.2007р.(а.с.6).
У письмовому відзиві на позов та клопотанні відповідач просив
суд відмовити в позові та залишити цей позов без розгляду з
посиланням на те, що позов подано в інтересах юридичної особи
Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, а не держави; він
(відповідач), є платником фіксовано сільськогосподарського податку
і не повинен сплачувати плату (податок) за землю; він (відповідач)
не є землекористувачем і тому підстави для сплати ним цього
податку відсутні; прокурором пропущено строк позовної давності по
цієї вимоги. (а.с.26-29,46).
Рішенням господарського суду Одеської області від
09.07.2007р.
.
Не погоджуючись з цим рішенням прокурор звернувся до
Одеського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням
в якому просив скасувати це судове рішення та ухвалити нове, яким
задовольнити його позов. Свої вимоги він мотивував тим, що неповно
з'ясував обставини не дав оцінки його доводам та не врахував, що
відповідно до чинного законодавства користування землею є платним,
а відповідач який фактично користується земельною ділянкою не
сплачує податок за неї, це робить Санаторій і тому сплачені
санаторієм грошові кошти відлягають йому відшкодуванню з
відповідача.
Слід зазначити, що в апеляційному поданні прокурор в
обгрунтування своїх вимог послався на Закон України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
який не зазначав в якості матеріально -
правової підстави у позові. Крім того він дав аналіз застосування
ст.53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розгляд апеляційного подання було призначено на 21.08.2007
р., про що прокурор, сторони та 3-я особа, згідно приписів ст. 98
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, були належним чином повідомлені.
У письмовому відзиві на подання відповідач просив суд
залишити подання без задоволення, а рішення місцевого суду без
змін.
Фіксування судового засідання здійснювалось технічними
засобами, а саме програмно - апаратним комплексом "Діловодство
суду" на диск CD-R №5270146RA39539.
Представники Міністерства охорони здоров'я України,
Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова та 3- особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача СПДI у
Приморському районі м. Одеса у судове засідання не з'явились, про
причини неявки суд не сповістили, клопотань про відкладення
розгляду скарги не заявили і судова колегія, враховуючи думку
інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за їх
відсутністю.
Представник скаржника (прокурора) в усних поясненнях наданих
апеляційному суду підтримав подання і просив його задовольнити на
викладених у ньому підставах.
Представники відповідача в усних поясненнях наданих
апеляційному суду просили відмовити у задоволенні апеляційного
подання та залишити рішення без змін.
За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та
резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з
доводами апеляційного подання та запереченнями на нього,
дослідивши фактичні обставини та наявні у матеріалах справи
докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим
обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та
правильність застосування судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до
висновку, що апеляційне подання не підлягає задоволенню з огляду
на таке.
Так прокурор просив стягнути з відповідача на користь
Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова заборгованість - несплачений
податок на землю в сумі 18887грн.81 коп. При цьому в обгрунтування
вказаного стягнення, яке прокурор визначив у позові як
заборгованість відповідача перед санаторієм ім. В.П. Чкалова
станом на 01.01.2007р., він послався на ст. 96 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
(інших матеріально - правових підстав у позові
зазначено не було).
Слід зазначити, що прокурор у позові не зазначив за який саме
період часу виникла ця заборгованість
.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору
купівлі продажу № 21/4 від 24.12.2002р. відповідач придбав у
власність будівлю загальною площею 399,3 кв. м. розташовану за
адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар, Санаторій Чкалова, 2.
Питання щодо користування земельною ділянкою на якій розташована
ця будівля, в тому числі її площа, зазначеним договором не
вирішувалась.(а.с.16). Зазначений договір у судовому порядну не
визнано недійсним (а.с.67) та не розірвано.
Матеріали справи свідчать, що земельна ділянка загальною
площею 17,9040 га, на частині якої розташована вищезазначена
належна відповідачу будівля, знаходиться у користуванні Санаторію
на праві постійного користування землею (а.с.55-57).
Відповідно до ст.120 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
(в редакції що
діяла на момент укладення договору купівлі продажу) при переході
права власності на будівлю право користування на земельну ділянку
може переходити на підставі цивільно-правових угод.
Статтею 116 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
(в редакції що діяла на
момент укладення договору купівлі продажу) встановлює, що юридичні
особи набувають права власності та права користування земельними
ділянками із земель державної або комунальної власності за
рішенням органів виконавчої влади в межах їх повноважень,
визначених цим Кодексом. Набуття права на землю юридичними особами
здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або
надання їх у користування.
З матеріалів справи та пояснень учасників процесу вбачається,
що земельна ділянка на який знаходиться будівля, що належить
відповідачу, з користування Санаторію у встановленому порядку не
вилучалась, тобто де-юре знаходиться в його користування, та не
надавалась відповідачу у користування на підставі будь-якої
цивільно - правової угоди .
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що
відповідач не є власником або користувачем зазначеної ділянки у
розумінні ЗК України та Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
.
Відповідно ст.5 до Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також
земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні,
у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю
(платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і
землекористувач, у тому числі орендар.
З огляду на викладене відповідач, який не має правового
статусу власника або користувача цієї земельної ділянки, в тому
числі на умовах оренди (суборенди) не є платником податку за неї і
відповідно не повинен сплачувати цей податок.
Стаття 96 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, на яку послався прокурор у
позові, встановлює, що землекористувачі зобов'язані своєчасно
сплачувати земельний податок або орендну плату, проте ці положення
стосуються саме землекористувачів у розумінні ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
та Законів України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
і
"Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, до яких відповідач де-юре не
відноситься, а тому зазначену статтю не можна вважати правовою
підставою для стягнення з нього вказаних прокурором грошових сум.
Слід також зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що
відповідач є платником фіксованого сільськогосподарського податку
(а.с.31) і відносно нього дію Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
зупинено згідно із Законом N 320-XIV ( 320-14 ) (320-14)
від
17.12.1998р., тобто якщо б він і був землекористувачем цієї
ділянки він не повинен був сплачувати податок за землю за період
2002 -2004роки.
Також слід зазначити на некоректність позовних вимог
прокурора та неможливості задоволення його вимог у тому вигляді в
якому вони викладені у позові.
Так у мотивувальній частині позову прокурор зазначає що
просить стягнути заборгованість відповідача перед Санаторієм, а
прохальної частині - стягнути несплачений податок за землю.
Проте ці вимоги мають різну правову природу і не можуть бути
задоволені з огляду на таке.
Щодо стягнення з відповідача на користь Санаторію
заборгованості.
Між Санаторієм та відповідачем не було будь-яких договірних
відносин, щодо цієї земельної ділянки і відповідно заборгованість
у відповідача не могла виникнути, оскільки в нього не було
зобов'язань перед Санаторієм щодо оплати.
Щодо стягнення з відповідача на користь Санаторію несплачений
податок за землю.
Санаторій і Міністерство здоров'я (в інтересах якого заявлено
прокурором позов) згідно чинного законодавства не уповноважено
державою отримувати податок за землю, який повинен
перераховуватись до державного/місцевого бюджету і відповідно не
уповноважені та мають права стягувати його на свою користь.
Матеріально-правова вимога відносно стягнення з відповідача
на користь Санаторію збитків або відшкодування понесених витрат у
зв'язку із сплатою останнім податку, прокурором не заявлялась і
тому не може оцінюватись судом на предмет обгрунтованості.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що місцевий
суд дійшов обгрунтованого висновку, щодо не вмотивованості
позовних вимог прокурора.
Міркування прокурора викладені, апеляційному поданні щодо
застосування ст.53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
до позовної давності не
можуть прийматись до уваги, оскільки цією статтею регламентуються
процесуальні строки встановлені саме ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
питання відновлення строку позовної давності (захисту права не
заважаючи на пропуск позовної давності) регламентуються ст.267 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до статті 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування
обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин,
що мають значення для справи, які місцевий господарський суд
визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у
рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4)
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм
процесуального права може бути підставою для скасування або зміни
рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття
неправильного рішення.
Наведені прокурором в апеляційному поданні доводи фактично
повторюють його позовні вимоги та доводи викладені в позові, яким,
як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та
вмотивовано визнав їх необгрунтованими і тому не можуть бути
підставою для скасування судового рішення.
Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
законність і обгрунтованість рішення місцевого суду в повному
обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній
скарзі, судова колегія не встановила будь - яких порушень норм
матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і
вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним
обставинам справи, наявним в них доказам та приписам чинного
законодавства.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких
передбачених ст.104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правових підстав для
скасування рішення місцевого суду
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Одеської області від 09.07.2007
р. у справі №14/222-07-4621 ( rs825422 ) (rs825422)
- залишити без змін, а
апеляційне подання Першого Заступника Прокурора Приморського
району м. Одеси на зазначене судове рішення -без задоволення.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, набуває
законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у
касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови підписаний 21.08.2007 р.