КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦIЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.08.2007 № 4/479-21/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Мещеряков В.М., голова
від відповідача 1 - не з"явився
від відповідача 2 - Драчук I.В., юр.
від третьої особи - Тетерятник О.В., юр.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Виробничий кооператив "Амфора"
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.02.2007
у справі № 4/479-21/13
за позовом Виробничий кооператив "Амфора"
до Головне управління комунальної власності м. Києва
виконавчого органу Київської міської державної адміністрації
Відкрите акціонерне товариство "Мостобуд"
третя особа відповідача Фонд державного майна України
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Киева від 09.12.2005р.
позовні вимоги Виробничного кооперативу "Амфора" були задоволені
частково, а саме було визнано за позивачем право власності на
нежитлові приміщення №1-11, загальною площею 177,6 кв.м., що
знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Причальна, 2; стягнуто з
Відкритого акцюнерного товариства "Мостобуд" на користь позивачем
85,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 59,00 грн. витрат на
інфоромаційно - технічне забезпечення судового процесу. В частині
визнання недійсної відмови про видачу свідоцтва на право власності
на приміщення було відмовлено. В решті частині позову провадження
у справі було припинено.
Постановою Вищого Господарського суду України від
06.11.2006р. рішення Господарського суду міста Києва від
09.12.2005р. у справі №4/479 було скасовано, а справу передано до
Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2007р. по
справі №4/479-21/13 в задоволенні позовних вимог було відмовлено в
повному обсязі.
Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням звернувся з
апеляційною скаргою в якій просить його скасувати, посилаючись на
те, що рішення прийнято по неповно встановленим обставинам справи
та з порушенням норм чинного законодавства.
Колегія дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників сторін, встановила наступне.
У вересні 2004 році ВК "Амфора" - позивач подав до Головного
управління комунальної власності м. Києва Виконавчого органу
Київської міської державної адміністрації, документи на оформлення
права власності на об'єкт нерухомого майна - не житлові приміщення
№№1-11, площею 177,6 кв.м. по вул. Причальна 2 у м. Києві,
оскільки даний об'єкт був наданий позивачу на підставі акту б/н
від 18.07.91р. за остаточною вартістю - 2 26- карбованців.
Відповідач листом №042/13/1-5498 від 13.09.2004р. відмовив в
оформленні права власності та видачі свідоцтва, посилаючись на те,
що в наданому йому акті прийому - передачі від 18.07.1991р.,
зазначено, що частина будівлі складу інертних за вказаною адресою
передана ВК "Амфора" надана у постійне користування по залишковій
вартості, а не у власність.
В 2005 році позивач звернувся до Господарського суду м. Києва
з позовними вимогами про визнання за ним права власності на
об'єкт - приміщення №№1-11, площею 177,6 кв.м. по вул. Причальна,
2 у м. Києві та визнати відмову відповідача 1 від визнання за
позивачем права власності на приміщення №№1-11, площею 177,6 кв.м.
по вул. Причальна,2 у м. Києві недійсною.
Колегія після дослідження всіх обставин справи та вивчення
документів наявних в матеріалах справи, приходить до висновку про
те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а підстав для
скасування чи зміни рішення Господарського суду м. Києва від
27.02.2007р. не вбачається, з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.12.1990 року
звернувся до "Мостозагону №103" з листом, в якому висловив
прохання реалізувати частину приміщень складу інертних матеріалів,
що були виділені йому для організації робіт з випуску товарів
народного споживання, по залишковій вартості.
18.07.1991 року між "Мостозагоном №103" та Виробничним
кооперативом "Амфора" було складено та підписано Акт
приймання -передачі основних засобів.
Відповідно до цього Акту "Мостозагон №103" передав, а позивач
прийняв у постійне користування частину складу інертних в осях
6-12 по вул. Причальна, 2. Згідно Акту визначено, що частина
складу інертних, що передаеться позивачеві, по залишковій вартості
складає 2 260 карбованців, є непридатною для експлуатаціі і
вимагає капітально-відновлювальних робіт.
Вищий Господарський суд України в своїй постанові від
06.11.2006р. звернув увагу на необхідність дослідження питання
щодо права власності спірних приміщень, оскільки у відзиві на
позовну заяву ВАТ "Мостобуд" стверджував, що спірні приміщення, на
момент передачі позивачу у користування були державною власністю,
а на час розгляду справи були вже власністю ВАТ "Мостобуд", а
також з'ясувати законність передачі ВАТ "Мостозагін - 103" спірних
приміщень позивачу.
Дослідивши вищенаведені питання апеляційна інстанція
зазначає, що встановити факт правомірності чи неправомірності
вчинення Мостозагоном №103 дій щодо передачі у постійне
користування частини складу інертних згідно Акту від 18.07.1991р.
не має можливості, оскільки сторонами до матеріалів справи не було
надано доказів, які б підтвердили коло повноважень Мостозагону
№103 на вчинення таких дій.
Однак, колегія звертає увагу на ту обставину, що згідно з
Додатком №2 до плану приватизації Державного містобудівельного
тресту "Мостобуд", затвердженого Розпорядженням Фонду державного
майна України від 08.09.1993р. №204-РПП об'єкт під назвою
Мостозагін №103, поштова адреса: м. Київ -160, вул. Причальна, 2,
входив до складу Державного мостобудівельного тресту "Мостобуд",
який в подальшому на підставі Наказу Фонду державного майна
України від 08.09.1993р., виданого згідно з Державною програмою
приватизації майна державних підприємств, Постановою Кабінету
Міністрів України "Про затвердження Порядку перетворення в процесі
приватизаціі державних підприємств у відкриті акціонерні
товариства" №686 від 07.12.1992р. ( 686-92-п ) (686-92-п)
, перетворений у
Відкрите акціонерне товариство "Мостобуд".
Позивач звертає увагу суду на те, що, на його думку, шляхом
підписання Акту від 18.07.1991 року між ним та Мостозагоном №103
укладено Договір купівлі-продажу, згідно якого позивач придбав у
власність частину складу інертних площею 177, 6 кв.м. №1-11 по
вул. Причальна, 2, у м. Киеві. Платіжним дорученням №66 від
09.08.1991р. позивач сплатив Мостозагону №103 грошові кошти в
сумі, зазначені в акті від 18.07.1991р. - 2260,00 крб., а також
податок з продажу в розмірі 121,40 крб.
На момент спірних правовідносин діяв Цивільний кодекс УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія не може погодитись з вищенаведеним твердженням,
оскільки, відповідно до ст.ст. 41, 42 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угодами
визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення,
зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть
укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається
також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти
угоду.
Стаття 224 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передабчено, що за договором
купівлі - продажу продавець зобов'язується передати у власність
покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за
нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо
володіння, користування і розпорядження майном.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
,
право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо
володіння, користування і розпорядження майном.
З наведених вище норм закону вбачається, що зміст та сутність
права власності становлять три складові - володіння, користування
і розпорядження. Власникові належить право володіння, користування
і розпорядження своїм майном.
Як встановлено судом вище, згідно акту від 18.07.1991 року
Мостозагон №103 передав позивачеві частину складу інертних по вул.
Причальній, 2, у постійне користування. Тобто, позивачеві згідно
цього акту було передано тільки право користування майном, яке
полягає у можливості використовувати його корисні якості для себе,
здобувати з цього користь, вигоду. Право володіння та право
розпорядження частиною складу інертних по вул. Причальній, 2,
позивачеві згідно цього Акту не передавалось, що свідчить про
відсутність виникнення у позивача права власності на це майно на
підставі Акту від 18.07.1991р.
Крім того колегія звертає свою увагу на те, що з урахуванням
викладеного вище, на момент підписання акту від 18.07.1991р. (на
який посилається позивач як на підставу набуття права власності
спірного майна) об'єкт нерухомого майна по вул. Причальній, 2
перебував у державній власності, а тому можливе проведення
купівлі - продажу повинно було бути проведеним з боку держави та
погодженим відповідними уповноваженими державними органами.
Позивач в матеріали справи не надав будь - яких документів,
які б підтверджували надання згоди уповноважених державних органів
для укладання договору купівлі - продажу спірного манйа та інших
доказів, які б свідчили про виникнення у нього права власності на
частину складу інертних загальною площею 177, 6 кв.м. в м. Киеві
по вул. Причальній, 2. При цьому суд звертає увагу також на ту
обставину, що в Акті приймання-передачі основних засобів від
18.07.1991р. не вказана площа частини складу інертних, що
передалася в постійне користування позивачеві.
Також до матеріалів справи була залучена постанова ВР
Української РСР від 29.11.1990р. "Про захист суверених прав
власності Української РСР", якою було встановлено мораторій на
території республіки на будь-які зміни форм власності і власника
державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи
державної влади і управління. В зв'язку з чим, укладання договору
купівлі - продажу на момент підписання акту від 18.01.1991р. не
могло мати місця.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів належними йому способами, не надав доказів,
які б могли свідчити про виникнення у нього права власності на
спірні приміщення. В Акті від 18.07.1991р. на який посилається
позивач, лише зазначене його право на постійне користування
спірними приміщеннями, що не може бути доказом його права
власності на спірні приміщення.
Враховуючи вищевикладене колегія приходить до висновку про
те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення
Господарського суду м. Києва є обгрунтованим та відповідає вимогам
чинного законодавства і тому підстав для його скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Київський
апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Виробничий кооператив "Амфора" залишити
без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2007р. у
справі №4/479-21/13 залишити без змін.
3.Матеріали справи №4/479-21/13 повернути до Господарського
суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
15.07.08 (відправлено)