2/16-08 Про зобов'язання звільнити орендоване приміщення - 14.05.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 793С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 11.03.08 р. по справі № 2/16-08

за позовом ВАТ "Сумське обласне управління автомобільного транспорту", м. Суми

до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Суми

про зобов'язання звільнити приміщення

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.03.2008 р. по справі № 2/16-08 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Відповідача зобов'язано звільнити приміщення, яке було об'єктом договору оренди № 50 загальною площею 19,4 м-2, розташоване в приміщенні автостанції за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Крім того, з відповідача на користь позивача стягнено 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач не погодився з вказаним рішенням в частині відмови в задоволені позовних вимог та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач вважає рішення законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні 12.05.2008 р. було оголошено перерву до 10:30 год. 14.05. 2008 р. для виготовлення повного тексту постанови.

Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу, перевірила матеріали справи, заслухала присутніх в судовому засіданні представників сторін і встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до ПП ОСОБА_1., в якій просив суд зобов'язати відповідача звільнити приміщення, яке було об'єктом договору оренди № 50 від 26.12.2006 р. загальною площею 19,4 м-2 та демонтувати тимчасовий кіоск, розташований на площадці пасажирського перону автовокзалу м. Суми, площею 9,0 м-2 з приведенням площадки у первісний стан.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що господарська діяльність відповідача перешкоджає господарській діяльності ВАТ "Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту"та порушує технологічний процес перевезення пасажирів.

Крім того, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що зведений кіоск є тимчасовою спорудою та займає на платформі автовокзалу значну площу, ним було прийнято рішення про не продовження договору оренди № 50 від 26.12.2006 р., про що відповідач був своєчасно повідомлений відповідними листами.

Відповідач не заперечував проти повернення позивачеві складського приміщення площею 19,4 м-2.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити приміщення складу площею 19,4 м-2, в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача демонтувати тимчасовий кіоск площею 9,0 м-2 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що вказаний кіоск не перебував в оренді у відповідача, оскільки є його власністю на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.04.1998 р. Крім того, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що ані положенням Цивільного кодексу України (435-15) , ані умовами договору оренди № 50 від 26.12.2006 р. не передбачено право позивача звертатися до суду з позовом про демонтування будівлі (споруди).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача демонтувати тимчасовий кіоск, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.1998 р. між Приватною фірмою "ТЕОС", Приватним підприємцем ОСОБА_3. (продавці) та ОСОБА_4., ПП ОСОБА_1. (покупці) був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення -торгового павільйону, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 40,2 м-2, яке складається з: приміщення № 1 площею 11,4 м-2, приміщення № 2 площею 9,3 м-2 та приміщення № 3 площею 19,5 м-2.

Згідно з п. 2 договору нежитлове приміщення (торговий павільйон) було побудовано продавцями відповідно до Робочого проекту та належить їм на праві спільної часткової власності на підставі договору про спільне фінансування будівельних робіт від 20.12.1996 р.

Відповідно до п. 4 договору у власність ПП ОСОБА_1. передано приміщення № 2 площею 9,3 м-2 та Ѕ приміщення № 1 площею 5,7 м-2, які разом склали 15 м-2 або 373/1000 частин від загальної площі в спільному майні.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідчення та державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем в судовому засіданні, договір купівлі-продажу не пройшов державну реєстрацію, у зв'язку з чим відповідач не набув право власності на нежитлові приміщення, які були предметом цього договору.

Крім того, матеріали справи свідчать, що будівля пасажирської платформи автовокзалу Суми у складі платформи, опорних колон, навісу та будівлі самого автовокзалу належить ВАТ "Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту"на підставі свідоцтва про право власності на будівлю автовокзалу від 02 квітня 2002 р., відповідно до якого позивач є власником будівлі автовокзалу загальною площею 3920,9 м-2, що розташований в АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт"автовокзал - це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.

Таким чином, площадка пасажирського перону, на якій розташований торговий кіоск, є власністю ВАТ "Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту".

Слід також зазначити, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.08.2002 р., укладеного між Сумською міською радою (орендодавець) та ВАТ Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту"(орендар), позивачу надано в строкове до 26.12.2011 р., платне володіння і користування земельну ділянку площею 1,1463 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п.2.1 договору земельна ділянка надається в оренду з метою несільськогосподарського використання, під розміщення автовокзалу (землі транспорту).

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні та це не спростовано відповідачем, орендна плата за оренду земельної ділянки та земельний податок відповідачем не сплачувалися.

Докази того, що позивачем надавалася в суборенду земельна ділянка для будівництва третім особам в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, знаходження спірного торгівельного павільйону створює позивачу перешкоди для користування та розпоряджання своїм майном, зокрема, частиною автостанції, яку займає спірний торгівельний павільйон відповідача, оскільки він знаходиться всередині інженерної споруди автостанції, чим порушує його права.

Положеннями ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо самовільне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, судом першої інстанції не були досліджені обставини наявності або відсутності порушення в результаті самочинного будівництва зазначеного торгівельного павільйону прав інших осіб, зокрема, позивача, як власника будівлі автостанції, передбачених нормами Законів України "Про основи містобудування" (2780-12) та "Про планування і забудову територій" (1699-14) .

Враховуючи викладене та те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що він є належним власником нежитлового приміщення -частини торгового павільйону, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008 р. прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача - задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008 р. по справі № 2/16-08 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача демонтувати тимчасовий кіоск площею 9,0 м-2, розташований на площадці пасажирського перону автовокзалу м. Суми з приведенням площадки у первісний стан.

Позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Зобов'язати Приватного підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) демонтувати тимчасовий кіоск площею 9,0 м-2, розташований на площадці пасажирського перону автовокзалу АДРЕСА_1 з приведенням площадки у первісний стан.