8/39д/06 Про спонукання укласти договір оренди земельної ділянки - 23.04.2008 Прийняття

Відкритим акціонерним товариством "Запоріжелектромашопторг", с. Люцерна Вільнянського району Запорізької області було подано позов до Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Запоріжжя про зобов'язання укласти з 24.12.2007р. договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться майно відповідача (відповідно до уточнених позовних вимог).

Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 21.01.2008р. у справі № 8/39д/06 (суддя Попова І.А.) в позові відмовив.

Рішення суду ґрунтується на приписах ст. 1 Закону України "Про оренду землі", ст. 179 ГК України і мотивоване тим, що для сторін спору діючим законодавством не передбачено обов'язковості укладення договору оренди земельної ділянки. Судом зроблений висновок про те, що обраний позивачем спосіб захисту права власності на земельну ділянку не є передбаченим діючим законодавством, і порушення не може бути усунутим визначеним позивачем шляхом - шляхом спонукання відповідача до укладення договору оренди земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ВАТ "Запоріжелектромашопторг", позивач у справі, вказує на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає зокрема, що на даний час на земельній ділянці, що належить позивачу, знаходиться майно, що належить відповідачу, проте користування вказаною ділянкою відповідачем ніяким чином не оформлено, а отже відповідач неправомірно та без належних підстав користується такою земельною ділянкою. Оскільки у відповідача є право власності на об'єкти, але немає жодних прав на земельну ділянку, на якій ці об'єкти розташовані, це свідчить про обов'язковість укладення договору оренди земельної ділянки. Позивач просить рішення господарського суду Запорізької області від 21.01.2008р. у справі № 8/39д/06 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 826 від 23.04.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії - Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Колодій Н.А., Хуторного В.М.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Від ПП ОСОБА_1, відповідача у справі, письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Відповідач законним правом на участь в судовому засіданні не скористався. Про час та місце розгляд справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив. Колегія суддів на підставі ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами, у відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні 23.04.2008р. за згодою представників позивача оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції. За їх клопотанням розгляд справи вівся без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як випливає з матеріалів справи, згідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 109043 від 26.11.2004р., ВАТ "Запоріжелектромашопторг" є власником земельної ділянки площею 16,5499 га (землі Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області) по АДРЕСА_1 (нова адреса - АДРЕСА_2, м. Запоріжжя).

20.07.2005р. господарським судом Запорізької області у справі № 17/244 (за позовом ПП ОСОБА_1 до ВАТ "Запоріжелектромашопторг" про визнання права власності) було прийнято рішення, яким зазначений позов задоволений і за ПП ОСОБА_1 визнано право власності на закритий склад для зберігання продукції площею 250 кв.м та майданчик складу кабельної продукції площею 590 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1

17.11.2005р. позивачем на адресу відповідача для оформлення і підписання був направлений проект договору оренди земельної ділянки № 39 від 17.11.2005р. Об'єктом оренди за вказаним договором була земельна ділянка для ведення виробничої діяльності (деревообробка, виготовлення виробів з дерева) площею 840 кв.м, на якій розташоване приміщення площею 250 кв.м та замощення площею 590 кв.м; земельна ділянка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Відповідачем вищевказаний проект договору підписаний та оформлений не був, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача укласти з 17.11.2005р. договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться майно відповідача. За наслідками уточнення позовних вимог позивач просив зобов'язати відповідача укласти з 24.12.2007р. договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться майно відповідача. Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 120, 124 ЗК України, ст. 417 ЦК України.

На час розгляду справи відповідачу належить на праві власності лише майданчик - замощення площею 590 кв.м по АДРЕСА_2 в м. Запоріжжі. Зазначена обставини врахована позивачем в проекті договору оренди землі від 24.12.2007р. (пункт 44 проекту договору).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що спірні правовідносини сторін виникли в сфері регулювання земельних відносин. Позивач наполягає на необхідності укладення з ним договору оренди земельної ділянки, орендарем за яким визначений відповідач.

У відповідності зі ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найом разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання, закріплені в ст. 179 ГК України, згідно з частинами 1 і 3 якої майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст. 179 ГК України).

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч.3 ст. 179 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що укладення договору оренди землі, щодо якого висуває вимоги позивач, не є обов'язковим для сторін в розумінні ч.3 ст. 179 ГК України, і сторони у справі не є суб'єктами, зазначені в наведеній нормі закону.

Положення статей 120, 125 - 126 Земельного кодексу України, на які посилається скаржник, також не встановлюють обов'язковості укладення сторонами договору оренди земельної ділянки.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що позивач вбачає порушення свого права саме як власника земельної ділянки, що є предметом спірного договору.

За змістом ст. 90 Земельного кодексу України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Способи та шляхи захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання закріплені в ст. 16 ЦК України і ст. 20 ГК України.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З викладеного вище слід дійти до висновку про те, що права особи, яка вважає себе власником майна (зокрема, земельної ділянки), не підлягають захисту шляхом задоволення позову про спонукання укласти договір оренди земельної ділянки, укладення якого не є обов'язковим для сторін в силу закону. Таким чином, позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права в межах розгляду даної справи, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови у їх задоволенні. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Запоріжелектромашопторг", с. Люцерна Вільнянського району Запорізької області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 21.01.2008р. у справі № 8/39д/06 - без змін.