4/10-22/263 Про визнання права власності на комплекс автомийки - 09.04.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.11.2007

у справі № 4/10-22/263

за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське науково-виробниче підприємство "Автосервіс"

про визнання права власності на комплекс автомийки, про визнання ТОВ КНВП "Автосервіс" недобросовісним володільцем комплексу автомийки, про зобов"язання ТОВ КНВП "Автосервіс" викупити у позивача комплекс автомийки, про заборону ТОВ КНВП "Автосервіс" використовувати, володіти та розпоряджатись комплексом автомийки до моменту викупу комплексу автомийки у позивача.

Суб"єктом підприємницької діяльності - фізичної особи - ОСОБА_1 заявлено позов про визнання права власності на автомийку площею 100 кв.м., вартістю 135 765,60 грн., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 101.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2006р. у справі № 4/10 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у даній справі рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2006р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2006 року рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 27.06.2006 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

09.10.2007р. Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа - ОСОБА_1звернувся з заявою про збільшення позовних вимог, яку просив вважати остаточними, та просив визнати його власником комплексу автомийки, який розміщений за адресою: вул. Глибочицька,101 у Шевченківському районі м.Києва; визнати ТОВ КНВП "Автосервіс" недобросовісним володільцем комплексу автомийки; зобов"язати ТОВ КНВП "Автосервіс" викупити у позивача комплекс автомийки, заборонити ТОВ КНВП "Автосервіс" використовувати, володіти та розпоряджатись комплексом авто мийки до моменту викупу комплексу автомийки у позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 р. у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа - ОСОБА_1звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 21.11.2007р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа - ОСОБА_1посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що частина земної поверхні розміром 100 кв.м., яка була передана позивачу в оренду згідно Договору №9 від 01.07.2002р., є цілісним майном і входить до складу спірного комплексу.

Відповідачем не надано відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

Відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 12.08.1999р. Київська міська Рада передала Київському науково-виробничому підприємству "Автосервіс" у платне володіння і користування строком на 10 років земельну ділянку розміром 2915 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Глибочицьа,101, у Шевченківському районі м. Києва ( том 1, а.с.191).

Дана земельна ділянка надана відповідачеві для обслуговування та експлуатації виробничих будівель.

За змістом пункту 5 зазначеного Договору користувач ( відповідач у справі ) має право, зокрема, зводити будівлі, споруди, мережі згідно з проектом та генеральним планом будівництва, погодженими і затвердженими у встановленому порядку, за наявності дозволу (ордеру) на виконання будівельних робіт.

01 липня 2002 року між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське науково - виробниче підприємство "Автосервіс" було укладено Договір № 9 на оренду виробничих приміщень по вул. Глибочицька, 101 (далі - Договір).

Строк дії даного договору сторони визначили з 01.07.2002р. по 01.07.2004р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.10.2004р. у справі № 30/242 зобов"язано виселити позивача із приміщення автомийки за адресою : м.Київ. вул. Глибочицька,101, яке він займав за зазначеним договором оренди ( том 2, а.с.70-73).

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов"язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Зазначене кореспондується з п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , де зазначено, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідноми положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов"язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

За умовами даного Договору відповідач передав, а позивач прийняв в оренду на правах тимчасового користування виробничі площі 100 кв.м. під мийку автомобілів, що підтверджується актом приймання - передачі від 01.08.2002р.

Позивач стверджує, що відповідач надав останньому неблагоустроєну територію (земельну ділянку) з метою комплексного будівництва (проектування, паспортизації та узгодження з усіма контролюючими органами) та подальш ої експлуатації пункту миття автомобілів.

Досліджуючи предмет договору оренди № 9 від 01.07.2002р. та Акту прийому-передачі від 01.08.2002р., колегія суддів вважає, що позивачу за даним договором було передано в тимчасове користування (оренду ) частину земельної ділянки площею 100 кв.м. для закладення пункту миття автомобілів, оскільки, як вбачається з матеріалів справи з пояснень сторін, дана ділянка є частиною земної поверхні, не зайнята відповідними об"єктами, перебуває під відкритим небом.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 256 ЦК Української РСР, яка діяла на час укладення між сторонами договору оренди виробничих площ, за договором майнового найму наймодавець зобов"язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

З викладеного вище випливає, що об"єктом Договору оренди № 9 від 01.07.2002р. є не майно, а частина земельної ділянки.

Сторонами не надано належних та допустимих доказів того, що позивачеві передані в оренду саме виробничі площі.

Враховуючи те, що Договір оренди № 9 від 01.07.2002р. є договором суборенди земельної ділянки, колегія суддів зважає на наступне.

Пунктом 6 Договору передбачено, що користувач ( відповідач ) зобов"язується не надавати у користування третім особам земельну ділянку або її частину без дозволу Київради.

Як свідчать матеріали справи, сторонами не надано доказів того, що Київрадою було надано дозвіл на передачу у користування позивачеві частини земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні відповідача за Договором оренди земельної ділянки від 12.08.1999р.

Окрім того, встановлено, що договір суборенди земельної ділянки на виконання вимог ст. 8 Закону України " Про оренду землі" не має державної реєстрації.

За змістом ч.3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки, зокрема, до державної реєстрації документа, що посвідчує право на неї, забороняється.

Викладене свідчить про те, що у позивача не виникло право на використання земельної ділянки площею 100 кв.м. та здійснення на ній робіт по організації поста мийки автомобілів.

Позивач просить визнати його власником майна, яке було ним створене та розміщене на вищезазначеній земельній ділянці відповідача, з підстав ч.1 ст. 331 та ч.2 ст. 332 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що посилання позивача на вказані норми Цивільного кодексу України (435-15) є неправомірними.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не забороняється законом, зокрема із правочинів.

Як встановлено вище, у позивача з Договору суборенди № 9 від 01.07.2002р.не виникло право на використання земельної ділянки площею 100 кв.м. та здійснення на ній робіт по організації поста мийки автомобілів.

Окрім того, матеріали справи не містять відповідного дозволу на будівництво, який видається Київською міською державною адміністрацією, дозвіл на виконання будівельних робіт, що видається Інспекцією державного архітектурно -будівельного контролю міста Києва.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт, вважається самовільним будівництвом.

За приписами ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Позивач вказує на те, що він є власником збірно - розбірного павільйону, який було перероблено в комплекс автомийки, до складу якого входять збірно - розбірні металеві конструкції типу павільйон; підземна кабельна лінія, щитова, три каскадні відстійники системи очищення води (інженерна споруда в землі), станція очищення води; бак для запасу води на 7000 літрів; мийка високого тиску, система вентиляції приміщення, систем стислого повітря з повітряним компресором, конвекційна система опалення приміщення, професійний пилосос та інше.

Встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оплати позивачем вартості проведених робіт по будівництву та реконструкції посту миття автомобілів, а також доказів сплати вартості майна, що за твердженням позивача входить до складу комплексу автомийки.

З наданого позивачем Договору купівлі - продажу від 16.04.1999р. вбачається, що позивач уклав даний договір на придбання металевої розбірної конструкції типу павільйон, вартістю 14 000,00 грн.

Проте, вказаний Договір не є належним доказом, що підтверджує право власності позивача на майно, що входить до комплексу автомийки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у позивача відсутні правові підстави щодо набуття права власності на комплекс автомийки, та майно, що входить до складу вказаного комплексу.

Колегія суддів також вважає правомірним висновок місцевого суду щодо необґрунтованості вимог позивача про визнання відповідача недобросовісним володільцем комплексу автомийки, постановлення рішення про викуп відповідачем у позивача комплексу автомийки, а також заборони відповідачу використовувати, володіти та розпоряджатись комплексом автомийки з огляду на наступне.

В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; - відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, ст. 16 ЦК України не передбачено такого засобу захисту цивільних прав та інтересів позивача як визнання відповідача недобросовісним володільцем комплексу автомийки, постановлення рішення про викуп відповідачем у позивача комплексу авто мийки, а також заборони відповідачу використовувати, володіти та розпоряджатись комплексом автомийки.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення з урахуванням мотивів, викладених вище в даній Постанові.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11. 2007 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2007 року у справі № 4/10-22/263 залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених в даній Постанові.