____________________________________________

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Писана Т.О (доповідач по справі),

суддів:

Мостової Г. І.

Фаловської І.М.

при секретарі судового засідання Рустамя'ні Е.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 -представник за дов. від 11.07.2006р.,

від відповідача: ОСОБА_4 -представник за дов. від 07.02.2008р.,

ОСОБА_1 -СПД-ф.о.,

розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 року у справі №5/419 (суддя Гетя Н.М)

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Полтава,

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Полтава,

про усунення перешкод у користуванні,

11.07.2007 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні павільйоном, що розташований за адресою: м. Полтава, вул.М.Бірюзова, 56.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.12.2007р. по справі №5/419 позов задоволено, зобов'язано відповідача усунути перешкоди у користуванні павільйоном, розташованим за адресою: Полтава, вул. М.Бірюзова, 56, постановлено рішення про виселення відповідача з незаконно займаного ним приміщення.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник апелянта вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскаржуване рішення вважає таким, що підлягає скасуванню.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, його представник проти апеляційної скарги заперечив у судовому засіданні, вважає її необґрунтованою, а оскаржене рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 14.01.2004р. між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу кіоску, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) продав, а ОСОБА_2 купив торгівельний павільйон, одноповерховий тимчасового характеру, окремо розташований за адресою: місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 56.

Згідно з пунктом 2 даного договору продаж вчинено за суму 28100,00грн., із яких продавець одержав 13375,00грн. від покупця до підписання цього договору, а решту 14725,00грн. покупець зобов'язався сплатити до 30.01.2004р.

Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що право власності на павільйон виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5 14.01.2004р. у реєстровій книзі за №92.

Однак, як свідчать матеріали справи, в лютому місяці 2004р. ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Полтави про розірвання договору, укладеного між сторонами. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що позивачем не виконано умови договору в частині внесення всієї суми коштів, передбаченої договором. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.03.2004р. договір між сторонами розірвано. Після винесення рішення позивачем було звільнено павільйон і повернуто його у користування ОСОБА_1. Не погодившись з рішенням Київського районного суду м. Полтави, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22.12.2006р. рішення Київського районного суду м. Полтави скасовано і закрито провадження у справі. Не зважаючи на дану обставину, ОСОБА_1 не звільнив належний позивачу павільйон.

Так, наявні у матеріалах справи постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 15.01.2007р. та акти від 09.07.2007р., від 25.12.2007р., від 27.12.2007р. свідчать, що на момент порушення даної справи ОСОБА_1 займав спірне приміщення вважаючи себе його власником внаслідок того, що договір купівлі-продажу даного приміщення не вступив в силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином, 14.01.2004р. саме в момент нотаріального посвідчення договору позивач набув права власності на павільйон.

На момент розгляду даної справи у судовому порядку договір купівлі-продажу кіоску від 14.01.2004р. є укладеним, не є розірваним, або визнаним у судовому порядку недійсним. Таким чином, договір є належним доказом права власності позивача на кіоск - а саме торгівельний павільйон, одноповерховий тимчасового характеру, окремо розташований за адресою: місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 56.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Матеріали справи, зокрема наведені вище акти та постанова О/У ВКР Київського РВ ПМУ свідчать, що відповідач знаходиться у торгівельному павільйоні за адресою: місто Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 56 та чинить перешкоди позивачеві щодо здійснення позивачем прав власності стосовно даного торгівельного павільйону. Крім того, відповідач вважаючи себе власником здає торгівельний павільйон в оренду іншим особам, що також свідчить про порушення відповідачем прав позивача. Відповідач не заперечує, що ним торгівельний павільйон переданий на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 14.09.2007р. в оренду ОСОБА_6. Копія договору додана до апеляційної скарги. Разом з тим, відповідач вважає, що передача спірного приміщення в оренду іншій особі свідчить про те, що він приміщення не займає, у зв'язку з чим не може бути з цього приміщення виселений, а позовні вимоги про виселення не підлягають задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, договір оренди торгівельного павільйону відповідач уклав із ОСОБА_6 лише 14.09.2007р., в той час як провадження у даній справі порушене 19.07.2007р. Вказаний договір оренди відповідачем не надавався суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач є стороною відповідного договору оренди і тому не міг не знати про його укладення та мав примірник договору оренди. У судових засіданнях, які відбулися 27.09.2007р. та 16.10.2007р., відповідач був присутнім та не скористався своїм правом надати докази щодо не перебування його у спірному приміщенні. Крім того, відповідно до п. 2.1 договору оренди нежитлового приміщення від 14.09.2007р., наданого відповідачем суду апеляційної інстанції, передача об'єкта оренди та майна у "володіння"орендаря здійснюється протягом двох днів з дня підписання цього договору та оформляється актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. Апелянтом не зазначено про існування акта передачі в оренду об'єкта та не надано документального підтвердження зазначеної обставини. Доказів проведення між орендарем та орендодавцем, як суб'єктами підприємницької діяльності, в установленому чинним законодавством порядку розрахунків за оренду приміщення не надано. Не надано, також квитанцій про сплату орендарем комунальних платежів у відповідності до вимог п. 3.3 зазначеного договору оренди. Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду дійшла до висновку, що договір оренди нежитлового приміщення не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як допустимий та належний доказ тієї обставини, що відповідач у оспорюваному приміщенні не знаходиться.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, якими обґрунтовуються його заперечення. Позивачем належним чином доведено володіння торгівельним павільйоном та наявність перешкод, які чинить відповідач щодо використання позивачем права власності спірним приміщенням. Одночасно, відповідачем не доведено наявність тих обставин, на підставі яких він просить скасувати рішення місцевого суду та відмовити у позові.

В апеляційній скарзі відповідач також, зазначає, що рішення повинно бути скасовано на підставі п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, а саме, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Як свідчать матеріали справи, розгляд справи неодноразово відкладався. Відповідач був належним чином повідомлений про місце розгляду справи та приймав участь у розгляді справи. Неявка відповідача у останнє засідання, в якому судом було оголошено рішення, не може свідчити про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки відповідач мав можливість використати своє право на захист у попередніх засіданнях. Таким чином, господарським судом були створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства у відповідності до вимог ст. 4-3, чим відповідач не скористався. Враховуючи наведене, колегією суддів не встановлено обставин щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам повністю.

Враховуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду вважає, що відповідно ст. 43 ГПК України місцевим судом належним чином досліджено обставини справи та наведено цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Полтавської області у справі №5/419 від 27.12.2007р. відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 49, 99 - 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 року у справі №5/419 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 27.12.2007 року у справі №5/419 залишити без змін.

3. Матеріали справи надіслати до господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя: Писана Т.О