30/115 Про розірвання договору оренди та виселення - 18.06.2007 Прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від17 квітня 2007 року, яке прийняте у справі № 30/115 (суддя – Т.М. Ващенко), позов комунального підприємства "Оренда" (надалі – Позивач, Підприємство №1) до приватного підприємства "Моє майбутнє" (надалі – Відповідач, Підприємство №2) про розірвання договору оренди та виселення задоволено повністю (а.с. 59-63).

Приватне підприємство "Моє майбутнє", не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги Підприємства №1 залишити без задоволення (а.с. 70-72).

Представники комунального підприємства "Оренда" у судовому засіданні не погоджуються з вимогами, що викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, а тому просять залишити рішення господарського суду м. Києва від 17 квітня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 96-97) та наданих поясненнях (а.с. 112-113).

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд

Комунальне підприємство "Оренда" звернулось до господарського суду м.Києва із позовною заявою № 195 від 06.03.2007 року, в якій просило розірвати договір оренди № 3003 від 20.03.2002 року (надалі - Договір), укладений між комунальним підприємством "Оренда" та приватним підприємством "Моє майбутнє", виселити приватне підприємство "Моє майбутнє" з нежитлового приміщення по вул. Фрунзе, 118/2 в м. Києві загальною площею 109,0 кв. м. та зобов’язати Відповідача передати приміщення по акту приймання-передачі Позивачу, а також стягнути з розрахункового рахунку Підприємства №2 на користь Підприємства №1 витрати по сплаті держмита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач обґрунтовував свої вимоги порушенням умов договору Відповідачем, що полягали у невиконанні істотної умови договору щодо страхування об’єкту оренди, використанні орендованого приміщення не за цільовим призначенням, а також несплаті орендних платежів за договором, яка носить систематичний характер. Позивач вважає, що з Підприємством №2 має бути розірвано договір оренди, а останнього виселено із нежитлового приміщення відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 629, 782 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду м. Києва від 17 квітня 2007 року позов комунального підприємства "Оренда" до приватного підприємства "Моє майбутнє" про розірвання договору оренди та виселення задоволено повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що Відповідачем порушувалися умови договору оренди, а саме: не виконувалася істотна умова договору щодо страхування об’єкту оренди, орендоване приміщення використовувалося не за цільовим призначенням, а орендні платежі за договором Підприємством №2 систематично не сплачувалися, що у сукупності відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи не спростування Відповідачем обставин, на які посилається Підприємство №1, є підставою для дострокового розірвання спірного договору у судовому порядку та виселення Відповідача з нежитлового приміщення, яке було об’єктом оренди. При цьому, місцевий суд керувався нормами ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 610, 611, 629, 651, 759, 782 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України (435-15) ), ст.ст. 188, 193, 283, 286 Господарського кодексу України (надалі – ГК України (436-15) ) та ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) (а.с. 59-63).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 17 квітня 2007 року, яке прийнято у даній справі, є законним і обґрунтованим, у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Підприємства №2 без задоволення.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Відповідач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.

Так, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що місцевий суд при прийнятті оскаржуваного рішення посилається на неналежні та недопустимі докази, на підставі яких було встановлено факт нецільового використання Підприємством №2 орендованого приміщення. Такими неналежними та недопустимими доказами, на думку Відповідача, є акт № 7 від 14.03.2006 року та акт № 356 від 12.12.2006 року, оскільки Позивачем не було надано суду, а суд не витребовував у Позивача докази, які б свідчили про легітимність повноважень осіб, працівників чи/або комісії Позивача проводити огляд та перевірку орендованого приміщення. Крім того, скаржник посилається не недотримання Підприємством №1 умов договору в частині одержання згоди Підприємства №2 на огляд та перевірку орендованого приміщення (п. 4.1 Договору), оскільки Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про факт повідомлення Відповідача щодо проведення такої перевірки.

Апеляційна інстанція вважає вищенаведені доводи апеляційної скарги такими, що суперечать матеріалам справи. Акт № 7 перевірки виконання умов договору по використанню орендованого нежитлового приміщення від 14.03.2006 року та Акт № 356 перевірки використання орендованого нежитлового приміщення від 12.12.2006 року, якими встановлено, що в порушення умов Договору частина орендованого приміщення використовується не за цільовим призначенням, є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження даної обставини з огляду на наступне.

Зокрема, як вбачається з Акту № 7 від 14.03.2006 року (а.с. 13), перевірка була проведена у присутності директора Підприємства №2 Ситнікова Г.С., при цьому зауважень та пропозицій по акту останнім зроблено не було. Також у вищезгаданому акті зазначені прізвища, посади та номера посвідчень уповноважених представників Позивача, які здійснювали перевірку та складали відповідний акт за результатами її проведення. За таких обставин, можна зробити висновок, що Відповідачем була надана згода на проведення огляду та перевірки, при чому на момент проведення таких дій представниками Позивача не було поставлено під сумнів їх повноваження проводити огляд та перевірку орендованого приміщення.

Як вбачається з Акту № 356 від 12.12.2006 року (а.с. 14) перевірка була проведена представниками Позивача, прізвища, посади та номера посвідчень яких зазначені у ньому. Хоча даний акт складено у відсутності представників Підприємства № 2, апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника щодо порушення при цьому Позивачем п. 1.4. Договору, оскільки вказаним пунктом Договору прямо не передбачено необхідність попередньої згоди Підприємства №2 на проведення огляду та перевірки орендованого приміщення, а також попереднього повідомлення про їх проведення, а лише зазначено, що Орендодавець має право проводити огляд та перевірку дотримання Орендарем умов договору, а у разі неможливості проведення огляду та перевірки за згодою Орендаря, Орендодавець має право самостійно здійснювати доступ в орендоване приміщення (а.с. 7).

Враховуючи вищевикладений аналіз наявних у матеріалах справи доказів та умов договору, з огляду на положення п. 5.2. Договору, відповідно до якого приміщення в будинку, що орендується Орендарем, повинні використовуватися тільки за цільовим призначенням, обумовленим в п. 1.1. цього договору (приміщення надається для розміщення магазину харчових продуктів), слід зробити висновок, що Підприємством №2 порушувалися умови договору в частині використання орендованого приміщення за цільовим призначенням, що відповідно до п. 7.5. Договору є підставою для дострокового припинення його дії на вимогу Орендодавця.

Крім того, Відповідач систематично порушував умови Договору в частині своєчасної сплати орендних платежів, що підтверджується, зокрема, Претензією № 48 від 25.05.2006 року (а.с. 49), і є порушенням ст. 759 ЦК України, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 283 та 286 ГК України, а також п. 1.6. Договору та є підставою відповідно до ст. 782 ЦК України та п. 7.5. Договору для дострокового розірвання договору на вимогу Підприємства №1.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ст. 611 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для дострокового розірвання договору оренди, укладеного між Позивачем та Відповідачем, та задоволення у зв’язку з цим позовних вимог Підприємства №1.

До вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне додати, що у матеріалах справи наявні копії договорів страхування орендованого майна з квитанціями про сплату страхових платежів за цими договорами та страхового полісу № 48 від 12.03.2002 року (а.с. 33-48). Про наявність копій даних документів у матеріалах справи скаржник зазначає у апеляційній скарзі, а представник Відповідача у судовому засіданні 18.06.2007 року в суді апеляційної інстанції (а.с. 112-113). При цьому, Позивач при апеляційному провадженні визнає факт надання Відповідачем копій договорів страхування орендованого майна у судовому засіданні у суді першої інстанції: у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 96-97), а також у судовому засіданні 18.06.2007 року, під час якого представником Позивача були надані пояснення, відповідно до яких про укладання Підприємством №2 договорів страхування орендованого майна Позивачу стало відомо лише при розгляді справи у суді першої інстанції (а.с. 112-113). Проте, незважаючи на визнання факту укладання даних договорів сторонами у справі при апеляційному провадженні, апеляційний господарський суд констатує, що відсутність порушення з боку Відповідача істотних умов Договору в частині страхування орендованого майна не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки, як було встановлено вище, Відповідачем були порушені інші умови Договору, що є підставою для дострокового його розірвання відповідно до вимог чинного законодавства.

З приводу порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, а саме вимог ст. 77 ГПК України, яка, на думку скаржника встановлює обов’язкові підстави для відкладення у межах строків розгляду справи, а також з приводу розгляду справи місцевим господарським судом без участі Відповідача або його представника, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такою обставиною, згідно пункту 1 частини 1 даної статті, є нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Таким чином, ст. 77 ГПК України не зобов’язує, а дає право господарському суду відкладати розгляд справи за наявності вказаних у даній статті підстав за умови неможливості вирішення спору у даному засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу судового засідання від 29.03.2007 року (а.с. 56), у даному судовому засіданні був присутній директор Відповідача Ситніков Г.С., який заперечував проти задоволення позовних вимог, що спростовує твердження скаржника про пріоритетне становище Позивача при розгляді справи на доведення до суду власної позиції. При цьому, з вищезгаданого протоколу вбачається, що у судовому засіданні 29.03.2007 року була оголошена перерва до 17.04.2007 року, про що директор Підприємства №2 був повідомлений. У матеріалах справи міститься клопотання від 13.04.2007 року за його підписом про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням директора Відповідача (а.с. 57), до якого не було додано доказів на підтвердження викладених у даному клопотанні обставин, у зв’язку з чим зазначене клопотання було відхилено місцевим господарським судом як необґрунтоване. Відповідно до пояснень, які представник Відповідача надав у судовому засіданні 18.06.2007 року при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, докази до клопотання про відкладення розгляду справи від 13.04.2007 року до суду першої інстанції Відповідачем не надавалися, при цьому суду апеляційної інстанції таких доказів представник Підприємства №2 теж не надав (а.с. 112-113).

У зв’язку із вищевикладеним та з урахуванням положень чинного процесуального законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було порушено норми процесуального права та основоположні принципи господарського судочинства в частині рівності всіх учасників процесу та змагальності судочинства, а посилання скаржника в цій частині є такими, що суперечать обставинам справи та наявним у її матеріалах доказам.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд констатує, що прийняте судом першої інстанції рішення є правомірним та обґрунтованим, а Відповідачем не доведена неправомірність його прийняття та задоволення позовних вимог Підприємства №1 про розірвання договору оренди, укладеного між Підприємством №1 та Підприємством №2, і виселення Відповідача з нежитлового приміщення, яке було об’єктом оренди за вищеназваним договором.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 610, 611, 651, 759, 782 Цивільного кодексу України, ст.ст. 283, 286 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43, 49, 77, 91, 94, 99, 101 –105 ГПК України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд,-