10/437 Про визнання недійсною укладену мирову угоду - 18.06.2007 Прийняття

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 року, що прийнята у справі № 10/437 (суддя – Е.О. Шевченко) за заявою дочірнього підприємства "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі – Кредитор, Підприємство) до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі – Боржник, Компанія) про визнання банкрутом, задоволена заява Кредитора, визнано недійсною мирову угоду від 01.08.2005 року, укладену між дочірнім підприємством "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2005 року, розірвано мирову угоду від 29.12.2002 року, укладену між Державним підприємством "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" та дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" і затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2002 року, поновлено провадження у справі про банкрутство Боржника, з визнанням розміру заборгованості дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перед дочірнім підприємством "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у розмірі 3000000 грн. 66 коп. основного боргу, 4952152,46 грн. пені, 1700 грн. витрат по оплаті державного мита, 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, призначено проведення підготовчого засідання у справі, поновлено мораторій на задоволення вимог кредиторів Боржника (т. 2 а.с. 89-98).

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дану ухвалу та відмовити Кредитору у задоволенні заяви про зміну порядку та способу виконання рішення (за уточненими вимогами – про визнання недійсною мирової угоди від 01.08.2005 року та про розірвання мирової угоди від 29.12.2002 року) (т. 2 а.с. 101-103).

Представник Кредитора у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Боржником в апеляційній скарзі, а тому просить залишити ухвалу господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 року без змін, а апеляційну скаргу Компанії – без задоволення, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 13.06.2007 року (т. 2 а.с. 113-118) та наданих поясненнях (т. 2 а.с. 123-124).

Враховуючи, що матеріали справи містять належні докази повідомлення Компанії та Київської транспортної прокуратури про день і час судового засідання по розгляду апеляційної скарги Боржника, що підтверджується поштовими повідомленнями (т. 2 а.с. 111-112), апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Боржника без участі представників Боржника та Київської транспортної прокуратури.

Заслухавши усні пояснення представника Кредитора у судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15 листопада 2001 року порушено провадження у справі про банкрутство дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за заявою державного підприємства "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (т. 1 а.с. 1-2).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29 грудня 2002 року затверджено мирову угоду від 29.12.2002 року, укладену між державним підприємством "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" та дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", відповідно до якої Компанія зобов'язувалася у десятирічний термін сплатити на користь державного підприємства "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" 3365012,95 грн. по десять відсотків боргу щорічно. В іншій частині кредиторських вимог прийнято від державного підприємства "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" часткову відмову від позову, у зв'язку з чим провадження у справі в частині стягнення з Боржника 4952152,46 грн. пені, 1700 грн. витрат по сплаті держмита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі п. 4. ст. 80 ГПК України припинено. При цьому, на підставі п. 5. ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справі № 10/437 припинено, а у відповідності до вимог ст. 68 ГПК України та ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" скасовано раніше вжиті заходи щодо введення мораторію та щодо забезпечення вимог кредиторів, які були викладені в ухвалі господарського суду міста Києва від 25.12.2002 року у даній справі, а виданий на її виконання наказ - визнано таким, що втратив чинність (т. 1 а.с. 92-93).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09 серпня 2005 року затверджено мирову угоду від 01.08.2005 року, укладену між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірнім підприємством "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (як правонаступником державного підприємства "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг"), відповідно до умов якої несплачена (прострочена) заборгованість Підприємства перед Компанією, яка підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від 11.05.2004 року у справі № 15/525 у сумі 1565316,79 грн. погашається шляхом зменшення заборгованості Компанії перед Підприємством по ухвалі господарського суду м. Києва про затвердження мирової угоди від 29.12.2002 року у справі № 10/437 про сплату заборгованості у сумі 3365012,65 грн. При цьому, залишок заборгованості Боржника перед Кредитором, яка визначена мировою угодою та ухвалою господарського суду м. Києва від 29.12.2002 року у розмірі 1799696,16 грн. сторони домовилися погашати відповідно до узгодженого графіка (т. 1 а.с. 221-223).

Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 12.03.2007 року звернувся до господарського суду м. Києва із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення та негайне примусове стягнення боргу у сумі 1799696,16 грн. з Компанії на користь Підприємства (т. 1 а.с. 234-235).

Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 03.04.2007 року надало господарському суду доповнення до заяви про зміну порядку та способу виконання рішення суду, відповідно до яких просило визнати недійсною мирову угоду від 01.08.2005 року та розірвати мирову угоду від 29.12.2002 року, поновивши провадження у справі про банкрутство Боржника та поновивши розмір заборгованості, яка існувала на час провадження у справі про банкрутство у сумі 3365012,95 грн. основного боргу, 4952152,46 грн. пені, 1700 грн. витрат по оплаті державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому, Кредитор посилався на невиконання Боржником мирової угоди від 29.12.2002 року, що у відповідності до ст. 39 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є підставою для її розірвання та поновлення провадження у справі про банкрутство, а також на нікчемність мирової угоди від 01.08.2005 року, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 09.08.2005 року, у зв’язку з укладенням її після припинення провадження у справі (т.2 а.с. 21-22).

Крім того, Кредитором були надані 11.04.2007 року - розширені пояснення (міркування) до заяви про зміну порядку та способу виконання рішення суду (заяви про розірвання мирової угоди від 29.12.2002 року та визнання недійсною мирової угоди від 01.08.2005 року) (т.2 а.с. 33-38) та 16.04.2007 року - доповнення до заяви про розірвання мирової угоди від 29.12.2002 року та визнання недійсною мирової угоди від 01.08.2005 року (т.2 а.с. 44-46).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 року задоволена заява Кредитора, визнано недійсною мирову угоду від 01.08.2005 року, укладену між Підприємством та Компанією, та затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2005 року, розірвано мирову угоду від 29.12.2002 року, укладену між державним підприємством "Київське обласне управління по будівництву, ремонту та експлуатації автомобільних доріг" та Компанією і затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2002 року, поновлено провадження у справі про банкрутство Боржника, з визнанням розміру його заборгованості перед Кредитором у розмірі 3000000 грн. 66 коп. основного боргу, 4952152,46 грн. пені, 1700 грн. витрат по оплаті державного мита, 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, призначено проведення підготовчого засідання у справі, поновлено мораторій на задоволення вимог кредиторів Боржника.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції в ухвалі посилається на те, що законом не передбачено можливості укладання мирової угоди у справі, провадження у якій припинено, а отже мирова угода, укладена між сторонами 01.08.2005 року, суперечить законодавству, до того ж, наявні підстави для визнання її недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Крім того, враховуючи, що Боржник не виконував умови мирової угоди від 29.12.2002 року, відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства про банкрутство суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність розірвання мирової угоди від 29.12.2002 року. При цьому, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 4, 111, 112, 204, 601, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 35, 37, 38, 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4-1, 12, 43, 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України (1798-12) ) (т. 2 а.с. 89-98).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Кредитора у відкритому судовому засіданні, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду м. Києва від 27 квітня 2007 року, яка прийнята у даній справі, є законною і обґрунтованою у зв’язку з повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, відповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких умов, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компанії без задоволення.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Боржник, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень як в суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.

Так, Боржник вважає ухвалу місцевого господарського суду в частині визнання недійсною мирової угоди від 01.08.2005 року безпідставною у зв’язку з тим, що чинне законодавство не забороняє учасникам мирової угоди, укладеної в процесі провадження у справі про банкрутство, змінити чи доповнити таку мирову угоду, оскільки Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (надалі - Закон) таких обмежень не містить, а відтак посилання суду на нікчемність мирової угоди від 01.08.2005 року є неналежними, при цьому відсутні підстави для визнання її недійсною у судовому порядку.

Зокрема, на думку скаржника, судом не було належним чином досліджене питання про законність відхилення (погашення) грошових вимог Боржника ліквідаційною комісією Кредитора та відповідно неможливість подальшого укладення мирової угоди на суму цих вимог, як таких що є погашеними.

До того ж, Боржник у апеляційній скарзі зазначає, що строк виконання ним грошового зобов’язання у сумі 3365012,95 грн. настав ще до моменту укладання мирової угоди від 29.12.2002 року і це зобов’язання вже прострочене, а тому твердження суду про неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог по мировій угоді від 01.08.2005 року через ненастання строку їх виконання є безпідставним.

Вищенаведені посилання викладені Компанією без урахування положень чинного на момент прийняття оскаржуваної ухвали законодавства та не відповідають обставинам справи. До вказаного висновку апеляційна інстанція дійшла, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що затвердження господарським судом мирової угоди, укладеної сторонами, є підставою для припинення провадження у справі. Аналогічне положення міститься і в Законі (2343-12) , частиною 6 ст. 38 якого встановлено, що затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Затвердження мирової угоди як підстава припинення провадження у справі про банкрутство передбачена, крім того, пунктом 5 ч. 1 ст. 40 Закону.

Отже, враховуючи що, на момент укладання між Підприємством та Компанією мирової угоди від 01.08.2005 року, провадження у справі про банкрутство Боржника було припинено ухвалою господарського суду м. Києва від 29 грудня 2002 року, укладання даної мирової угоди суперечить положенням чинного законодавства про банкрутство.

При цьому, апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника, що у випадку з укладенням мирової угоди від 01.08.2005 року йдеться про зміну порядку виконання мирової угоди від 29.12.2002 року, оскільки, як вбачається з тексту мирової угоди від 01.08.2005 року, вона визначає інший порядок погашення заборгованості Боржника перед Кредитором, ніж той який був передбачений мировою угодою від 29.12.2002 року.

З приводу незаконності відхилення (погашення) грошових вимог Боржника у сумі 1565316,79 грн. ліквідаційною комісією Кредитора, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень частини 4 ст. 112 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України (435-15) ,) вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

З матеріалів справи не вбачається. що Компанією було оскаржено у судовому порядку відхилення грошових вимог Боржника у сумі 1565316,79 грн. ліквідаційною комісією Кредитора. За таких обставин, виходячи зі змісту ст. 601 ЦК України, зарахування зустрічних однорідних вимог неможливо щодо вимог, які є відповідно до законодавства погашеними.

Також, виходячи зі змісту ст. 601 ЦК України зарахування зустрічних однорідних вимог, як спосіб припинення зобов'язання, може застосовуватися лише щодо вимог, строк виконання яких настав, або строк виконання яких не встановлений або визначений моментом витребування. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог по зобов'язаннях, строк виконання яких не настав суперечить чинному законодавству.

При цьому, відповідно до умов мирової угоди від 12.12. 2002 року Боржник мав щорічно сплачувати Кредиторові 336501,30 грн., тобто у 2003 році Боржник мав перерахувати на користь Кредитора 336501,30 грн., в 2004 році — таку саму суму. Таким чином, оскільки заборгованість Боржника перед Кредитором була розстрочена, строк виконання грошового зобов’язання у сумі 3365012,95 грн. не може вважатися таким, що настав щодо всієї суми, а лише щодо сум, які мали бути погашені Боржником відповідно до порядку їх погашення, передбаченого мировою угодою від 29.12.2002 року. За таких обставин, Компанія не мала права здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких не настав, а у мировій угоді від 01.08.2005 року неправомірно передбачати зарахування зустрічних однорідних вимог по мировій угоді від 29.12.2002 за наступні (майбутні) періоди, оскільки строк сплати таких вимог не настав.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині можливості зарахування зустрічних однорідних вимог по мировій угоді від 01.08.2005 року через настання строку виконання грошових зобов’язань у сумі 3365012,95 грн. у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 39 Закону передбачено, що за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючі наведені положення цивільного законодавства та висновки зроблені вище, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції у тому, що мирова угода від 01.08.2005 суперечить вимогам чинного законодавства, а отже підлягає визнанню недійсною з моменту її укладання.

Крім того, Боржник вважає ухвалу місцевого господарського суду безпідставною і в частині розірвання мирової угоди від 29.12.2005 року у зв’язку з тим, що Боржником дана мирова виконувалася, зокрема, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Кредитора та Боржника, а станом на сьогодні заборгованості Боржника по поточним платежам немає.

Відповідно до положень пункту 5 ст. 39 Закону мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

Як вбачається з положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ст. 611 ЦК України).

Враховуючи зроблений вище висновок про неправомірність зарахування зустрічних однорідних вимог, як це було передбачене мировою угодою від 01.08.2005 року, а також відсутність у матеріалах справи доказів того, що мирова угода від 29.12.2002 року виконувалася Компанією в інший спосіб, та з огляду на положення пункту 5 ст. 39 Закону, ст.ст. 610, 611 ЦК України, апеляційна інстанція констатує, що посилання Боржника на виконання ним умов мирової угоди від 29.12.2002 року є неналежними та небгрунтованими, а відтак ним не доведено безпідставність розірвання вищезгаданої мирової угоди.