Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого Андрєєвої Е.І.

Суддів: Журавльова О.О.

Ліпчанської Н.В.

При секретарі Бритавській Ю.С.,

за участю представників сторін:

від позивача – Демченка Г.Г.,

від відповідача - Швеця О.В., Франчука М.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інтер-Бор"

на рішення господарського суду Одеської області від 26.03.2007р.

по справі № 30/440-05-10618

за позовом ВАТ "Одеський завод поліграфічних машин"

до ТОВ "Інтер-Бор"

про стягнення 414 690,48 грн.

Розпорядженням Першого заступника голови Одеського апеляційного господарського суду № 54 від 13.06.2007р. у даній справі замінено суддю Мацюру П.Ф. на суддю Журавльова О.О.

У листопаді 2005р. до господарського суду Одеської області звернулось ВАТ "Одеський завод поліграфічних машин" з позовом про стягнення з ТОВ "Інтер-Бор" 238 120 грн., і зарахування їх як зустрічну однорідну вимогу в рахунок суми сплачених лізингових платежів.

Заявами від 25.01.2006р. та 06.03.2007р. позивач уточнив позовні вимоги, збільшивши суму позову до 414 690,48 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.03.2007р. позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Інтер-Бор" на користь ВАТ "Одеський завод поліграфічних машин 414 690,48 грн. та судові витрати: 4 146,91 грн. держмита та 118 грн. за ІТЗ судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, його оскаржило в апеляційному порядку ТОВ "Інтер-Бор". В апеляційній скарзі просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно матеріалам справи 28.01.2003р. між ВАТ "Поліграфмаш" (лізингодавець) та ТОВ "Інтер-Бор" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу. За цим договором лізингодавець зобов'язався передати, а лізингоодержувач прийняти у фінансовий лізинг майно згідно додатку до договору № 31, вартість якого за експертною оцінкою становила 238120 грн. На підставі акту від 28.01.2003р. відбувся прийом-передача предмету лізингу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2006р. по справі № 30-15-28/271-05-6348, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2007р., зазначений договір фінансового лізингу визнано недійсним з моменту укладення, та зобов'язано ВАТ "Поліграфмаш" повернути ТОВ "Інтер-Бор" 238120,80 грн., а ТОВ "Інтер-Бор" повернути ВАТ "Поліграфмаш" приміщення та обладнання, одержані у лізинг.

Звертаючись з позовом та уточнювальними вимогами про стягнення усіх доходів відповідача на підставі ст. 390 ЦК України, ВАТ "Поліграфмаш" послався на те, що відповідач є недобросовісним набувачем майна, а тому повинен передати усі доходи, які одержав в результаті користування майном, власникові цього майна, тобто, позивачу.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що посилання позивача на те, що він - відповідач є недобросовісним набувачем майна, безпідставне, оскільки майно ним одержано від стягувача в результаті договору фінансового лізингу, а не вибуло з володіння власника не за його волею. Визнавши відповідача недобросовісним набувачем майна, суд цієї обставини не мотивував і не навів доказів тому. З тих самих підстав відповідач вважає, що посилання позивача на застосування приписів ст. 390 ЦК України також безпідставне.

Крім того, відповідач вважає, що навіть у разі визнання його недобросовісним набувачем майна, вимоги позивача про розмір його доходів не оснований на законі, як і рішення суду, яким задоволені ці вимоги.

Відповідно ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

На підставі зазначеної норми закону суд обґрунтовано зазначив, що під незаконним володінням варто розуміти будь-яке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави, у тому числі, якщо володіння річчю мало місце за угодою, що визнана недійсною.

Оскільки, як встановлено судом, договір фінансового лізингу рішенням суду визнано недійсним і дане рішення набрало законної сили, вимоги позивача про стягнення з відповідача усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати за весь час володіння ним, обґрунтовані та основані на нормах чинного законодавства. А тому посилання відповідача на те, що він не є недобросовісним набувачем майна і дії його не охоплюються нормами ст. 390 ЦК України, безпідставні.

Задовольняючи позов, суд на підставі зібраних доказів встановив, що ТОВ "Інтер-Бор" використовуючи у своїй господарській діяльності отримані за договором фінансового лізингу приміщення та обладнання у період з 28.01.2003р. по11.10.2005р., отримувало доходи.

За даними ДПІ у Малиновському районі м. Одеси відповідач є платником єдиного податку за ставкою 10%. За період з 28.01.2003р. по 11.10.2005р. сума нарахованих платежів під кодом бюджетної класифікації 16050100 у графі "нараховані платежі" склала 46 076,72 грн. За таких обставин, як обґрунтовано встановив суд, сума отриманих відповідачем прибутків за зазначений період складає 460 747,20 грн., що за мінусом суми сплачених податків (46 076,72 грн.) становить 414 690,48 грн.

Задовольнивши позов, суд дав належну оцінку запереченням відповідача щодо суми доходу, з чим повністю погоджується судова колегія.

Оскаржуючи рішення суду, відповідач послався й на те, що після зупинення провадження у даній справі, ним не одержана ухвала про поновлення провадження та призначення справи до розгляду, а тому порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Однак, з такими доводами не може погодитись судова колегія, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, ухвалою господарського суду від 03.03.2007р. провадження у даній справі зупинено до розгляду Вищим господарським судом пов'язаною з нею іншою справою за № 28/271-05-6348 за позовом ТОВ "Інтер-Бор" до ВАТ "Одеський завод поліграфічних машин" про визнання права власності на об'єкти лізингу та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу.

Після того, як відпали підстави зупинення розгляду даної справи, ухвалою від 14.03.2007р. суд поновив провадження, призначив розгляд справи на 26.03.2007р. і 15.03.2007р. розіслав ухвали на адреси сторін.

Згідно повідомлення на а.с.148 ухвала про поновлення провадження та призначення розгляду справи на 26.03.2007р. одержана відповідачем 21.03.2007р., що повністю спростовує його посилання в апеляційній скарзі на порушення судом процесуальних норм при прийнятті рішення. Крім того, в попередніх судових засіданнях відповідач приймав участь, давав пояснення, заперечення на позов, заявляв клопотання, а тому його інтересі при розгляді даної справи судом ні в якій мірі не порушені.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач заявляв клопотання про скасування рішення і припинення провадження у справі, посилаючись на те, що власником майна, яке було предметом лізингу, в даний час є інша особа, а тому, на думку відповідача, відсутній предмет спору.

Зазначене клопотання відповідача судом відхилене, оскільки даний позов заявлено позивачем за час, коли власником майна, що було предметом договору фінансового лізингу, був саме позивач.

Крім того, відповідно до вимог ст. 101 ч.1 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Заявлене клопотання основане на письмових доказах, приєднання до справи яких не заявлялось відповідачем у суді першої інстанції, та неможливість надання яких ні чим не підтверджена.

На підставі викладеного та, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції прийнято рішення з додержанням вимог чинного законодавства, яке обґрунтоване доказами, наданими сторонами у їх сукупності, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.101, 103 –105 ГПК України (1798-12) , судова колегія,

Рішення господарського суду Одеської області від 26.03.2007р. у справі № 30/440-05-10618 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Інтер-Бор" –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця.