Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Жукової А.М.,

суддів: Бойко Л.I., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання: Арбієві А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1.

від відповідача: Зотиков С.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008р.

у справі № 17/945/07

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Миколаїв

до ПП "Остам -Мик", м. Миколаїв

про визнання недійсною частини договору №84 від 17.04.2006р.

на централізовану охорону майна на об'єкті

встановив:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008р. (суддя Коваль С.М.) у позові відмовлено. Рішення вмотивоване посиланням на норми матеріального права та зазначено, що договір на центральну охорону майна на об'єкті №84 від 17.04.2006р. укладено за вільним волевиявленням сторін відповідно до ст.627 ЦКУ (435-15) ; умови договору щодо відповідальності "охорони" та умов звільнення "охорони" від відповідальності є похідними від обов'язків "замовника", тому п.7.2 договору, згідно якого "охорона" звільняється від відповідальності перед "замовником" за завдані збитки є наслідком порушення самим "замовником" установленого порядку визначення розміру збитків суд вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України та принципу свободи договору і не порушує прав та законних інтересів "замовника". Пункт договору 7.2 відповідає ст.623 п.2 ЦКУ (435-15) згідно якого, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання доказується кредитором. Положення ст.611 ЦКУ (435-15) , ст.216, 224 ГКУ (436-15) , на які посилається позивач, як на підставу визнання недійсним п.7.2 договору визначають лише загальні засади цивільної (господарської) відповідальності у вигляді відшкодування збитків і не виключають звільнення сторони від обов'язку відшкодування збитків у разі порушення другою стороною установленого договором способу визначення їх розміру.

Не погодившись із висновками місцевого суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_2. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, позов задоволити, визнавши п.7.2 договору №84 від 17.04.2006р. недійсним. На обгрунтування своїх доводів, скаржник послався на положення ст.207, 213, 215, 610, 611 ЦКУ (435-15) , ст.224, 216 ГКУ (436-15) та зазначив, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Господарсько - правова відповідальність базується на принципах, згідно яких потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того чи є застереження про це в договорі. Судом не враховано, що умова в договорі, викладена у п.7.2 порушує права та законні інтереси позивача на відшкодування збитків та суперечить ст.224 ГКУ (436-15) та ст.611 ЦКУ (435-15) .

Представник ПП "Остам - Мик" заперечуючи доводи скаржника, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін як такого, що прийнято у відповідності з нормами матеріального права.

Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено таке.

Між ПП "Остам - Мик" та ПП ОСОБА_2. укладено договір №84 від 17.04.2006р. на централізовану охорону майна на об'єкті - салон кліматичних систем, що розташований по вул. Декабристів, 38/1 у м. Миколаєві (а.с.8-11). Додатками №1 та №2 до цього договору сторонами погоджено дислокацію об'єкта охорони та вартість охоронних послуг.

5.12.2007р. приватний підприємець - фізична особа ОСОБА_2. звернувся з позовом про визнання недійсною частини договору №84 від 17.04.2006р., зокрема, п.7.2, який містить таке положення: "охорона" звільняється від відповідальності за збитки, розмір яких визначено "Замовником" самостійно без участі уповноважених представників "охорони", при відсутності письмового повідомлення останньої про час визначення розмірів збитків та зняття залишків товарно - матеріальних цінностей". Позивач вважає, що зміст цього пункту договору порушує права та законні інтереси приватного підприємця на відшкодування збитків, не відповідає приписам ст.203 ЦКУ (435-15) , ст.224 ГКУ (436-15) . Згідно ст.217 ЦКУ (435-15) - недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто, договір був би вчинений і без включення умови п.7.2.

ПП "Остам - Мик" на заперечення позовних вимог у письмовому відзиві пояснило, що істотною умовою договору №84 від 17.04.06р. є спосіб здійснення охорони за допомогою пульту централізованого спостереження; при спрацюванні сигналізації на об'єкті відповідач зобов'язаний не пізніше ніж через 3 хвилини прибути на об'єкт у складі 2-х охоронців, які приймають заходи по присіканню протиправних дій правопорушників. Iстотними умовами договору є умови, які визначають підстави відповідальності "охорони" (п.6.1, 6.4, 6.5). Логічним продовженням цих положень договору є п.7.2, який передбачає умови звільнення "охорони" від відповідальності за збитки, якщо їх розмір визначено "замовником" без участі "охорони" та без її попереднього письмового повідомлення про день і час зняття залишків товаро - матеріальних цінностей та визначення розміру збитків. Тому ця умова не може вважатися такою, що порушує права та законні інтереси позивача, оскільки застосування цього пункту, можливе лише при порушенні умов договору самим "замовником" - позивачем у справі.

Посилання позивача на ст.611 ЦКУ (435-15) , ст.216, 224 ГКУ (436-15) є безпідставними, оскільки за своїм змістом ці норми не виключають можливості установлення в договорі порядку визначення збитків та звільнення від відповідальності у разі порушення однією із сторін установленого договором способу визначення збитків. Крім того, п.7.2 договору відповідає звичаям ділового обороту, за якими сторона, що надає послуги з охорони об'єктів у разі вчинення на цьому об'єкті крадіжки чи пошкодження майна, повинна мати можливість контролювати правильність визначення іншою стороною розміру збитків, у противному випадку порушується справедливий і розумний баланс між інтересами контрагентів за договором.

Судова колегія погоджується з рішенням господарського суду виходячи із наступного.

Правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону об'єктів мають усі ознаки цивільно - правового зобов'язання. За цим договором одна сторона надає другій стороні послуги по охороні майна за плату, внаслідок чого між сторонами виникають майнові відносини, обумовлені використанням товарно - грошової форми. Правові відносини по охороні об'єктів пов'язані з особливим порядком укладення договору, його умовами та відповідальністю сторін, що детально регулюється типовим договором, інструкціями та розпорядженнями МВСУ і як правило, охорону об'єктів здійснюють органи держохорони МВСУ. Договір №84 від 17.04.2006р., відповідно до якого охоронні функції прийняло ПП "Остам - Мик", за своїм змістом є Типовим договором. За неналежне виконання договірних зобов'язань "охорона" несе майнову відповідальність, застосування якої має деякі особливості. Основною формою цієї відповідальності є відшкодування збитків, заподіяних власникові крадіжкою, пошкодженням майна тощо сторонніми особами, які проникли на об'єкт як з вини сторонніх осіб так і з вини охорони. Усі дії, якими заподіяно збитки мають бути встановлені органами дізнання, слідства або судом, а розмір збитків визначається шляхом зіставлення викрадених чи знищених товаро - матеріальних цінностей з їх залишками. Відповідальні представники охорони зобов'язані брати участь у визначені розміру збитків та у знятті залишків матеріальних цінностей. Саме договором визначаються умови за яких настає відповідальність "охорони" та визначаються випадки, коли "охорона" звільняється від відповідальності. Зазначене відповідає положенням ст.7, 630, 901 - 906 ЦКУ (435-15) . Зокрема, ст.906 ч.1 ЦКУ (435-15) є спеціальною нормою, яка прямо передбачає можливість договірного регулювання відповідальності, що не виключає встановлення за згодою сторін в договорі конкретних правил щодо звільнення "виконавця" (охорони) від відповідальності за завдані збитки за інших обставин, у разі якщо порушено установлений договором порядок визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до ст.627 - сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому договір має відповідати загальним вимогам, які є необхідними для чинності правочину.

Разом з тим, посилання скаржника на невідповідність п.7.2 договору на централізовану охорону вимогам ст.207, 213, 215, 610, 611 ЦКУ (435-15) та ст.216, 217 ГКУ (436-15) є безпідставними, оскільки жодним чином ця умова договору не суперечить чинному законодавству, не порушує майнові права та охоронювані інтереси приватного підприємця. Саме умова п.7.2 договору спонукає "замовника" у разі заподіяних збитків з вини "охорони" визначати розмір збитків за участю представників "охорони" та письмово повідомляти "охорону" про час визначення розмірів збитків та зняття залишків товаро - матеріальних цінностей. "Замовник" має бути зацікавлений у виконанні вимог щодо встановлення збитків за участю "охорони", оскільки остання відшкодовує лише прямі дійсні збитки відповідно до п.6.1, 6.4, 6.5 договору, які за своєю суттю відповідають загальним принципам правових наслідків порушення зобов'язання та відповідальності за порушення зобов'язання, встановлених цивільним законодавством.

Щодо посилання скаржника на положення, зокрема, ст. 207 ГКУ (436-15) , якою визначено підстави визнання недійсним господарського зобов'язання, то слід зазначити, що матеріалами справи не доведено невідповідність зобов'язання за договором вимогам закону, або воно є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства і як наслідок відсутні підстави для визначення цієї умови договору як нікчемної.

На підставі викладеного, Керуючись ст.ст.99, 101, 105 ГПК України (1798-12) ,

суд постановив:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008р. у справі №17/945/07 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає чинності з дня прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до ВГСУ.