14/631 Про стягнення заборгованості з оплати поставленого вугілля - 04.03.2008 Прийняття

Державне підприємство "Вугілля України" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Державного відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Луганська" Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії "Луганськвугілля" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 434000 грн. 04 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 199366 грн. 79 коп. та 3% річних у розмірі 44 441 грн. 64 коп., загальною сумою 677808 грн. 83 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 13.12.07 у справі №14/631 залучено до справи у якості другого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськвуглепереробка".

Рішенням господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 (суддя Лісовицький Є.А.) у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Рішенням господарського суду Луганської області, з посиланням на ст. 11 ЦК України, статті 23 та 24 Статуту залізниць України, зроблено висновок, що за позовом про стягнення збитків має нести відповідальність перед позивачем саме перший відповідач, внаслідок чиїх неправомірних дій позивачу завдані збитки, тому у задоволенні позову до другого відповідача відмовлено.

У задоволенні позову про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 199366 грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 44441 грн. 64 коп. з першого відповідача відмовлено за необґрунтованістю вимог, оскільки у першого відповідача відсутнє грошове зобов’язання.

Судом встановлено, що про списання коштів за накладними, заповненими першим відповідачем, що підтверджується виписками ТехПД, позивачу стало відомо наступного місяця після перевезення вантажу у квітні та травні 2004 року і саме з цих місяців рахується строк позовної давності.

Місцевим господарським судом зазначено, що оскільки строки позовної давності на вимогу про стягнення збитків сплинули у квітні та травні 2007 року, перший відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, а позивачем не заявлено клопотання про відновлення строку, тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків 434000 грн. 04 коп. слід відмовити відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 Державне підприємство "Вугілля України" звернулось з апеляційною скаргою №07-02-08/1АС від 07.02.08, якою просить скасувати повністю рішення господарського суду Луганської області від 24.01.08 у справі №14/631 та задовольнити позовні вимоги ДП "Вугілля України".

Заявником зазначено, що суд першої інстанції невірно визначив початок перебігу строку позовної давності, оскільки виписки ТехПД не містять у собі інформації про порушення прав скаржника, що є необхідною умовою початку перебігу строку позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України. Із змісту переліків довідатися про порушення своїх прав було неможливо, оскільки перелік містить у собі лише відомості стосовно дати відправлення вантажу, номеру перевізного документу, код станції і суму з ПДВ, стягнену Залізницею за перевезення вантажу.

Відсутність договірних відносин з відповідачем унеможливила отримання скаржником інформації про порушення своїх прав.

На думку скаржника, довідатися про порушення свого права шляхом отримання переліків ТехПД неможливо, а тому суд, відмовивши позивачу у задоволенні позову через сплинення строку позовної давності, невірно застосував норми матеріального права, а саме: статті 11, 261, 509 та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перший та другий відповідачі письмових відзивів на апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" не надали.

Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2008 року у справі №14/631 для розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Вугілля України" на рішення господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 призначено судову колегію у складі: Журавльової Л.І. –судді –головуючого, суддів – Бойченка К.І., Єжової С.С.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 20 лютого 2008 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинне виконуватись належним чином, відповідно до умов договору і вимог даного кодексу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами у справі укладений договір №57 від 19.05.03, згідно якого другий відповідач передавав першому вугілля, а перший відповідач переробляв його на концентрат і відправляв за реквізитами, наданими другим відповідачем. Відповідно до п.7.2 договору платником залізничного тарифу є другий відповідач.

У березні - квітні 2004 року перший відповідач заповнив залізничні накладні з внесенням до них інформації про платника залізничного тарифу Державного підприємства "Вугілля України", та відвантажив до ТЕС ВАТ "Західенерго" 8926 тонн вугілля, що належало ДП "Краснодонвугілля", з яким у позивача відсутні договірні відносини.

В результаті цього Донецька залізниця списала з рахунку ДП "Вугілля України" суму у розмірі 434000 грн. 04 коп. з ПДВ залізничного тарифу за перевезення 8926 тонн вугілля від ДВАТ "ГЗФ "Луганська" (ст.Технікум Донецької залізниці) до Вантажоотримувачів - Ладижинської та Бурштинської ТЕС ВАТ "Західенерго" (станції Ладижин Одеської залізниці та - Бурштин Львівської залізниці), що підтверджується відповідними залізничними накладними ТехПД.

Відповідно до статей 23 та 24 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 року №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за №863/5084 (z0863-00) , внесення відомостей до перевізних документів та відповідальність за їх достовірність покладається на відправника вантажу.

Статтею 22 Цивільного кодексу України та статтею 224 Господарського кодексу України передбачено відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, залізничні накладні були заповнені першим відповідачем. Відповідно до п.7.2 договору №57 від 19.05.03 платником залізничного тарифу є другий відповідач.

Господарським судом Луганської області вірно зазначено, що приймаючи до виконання лист другого відповідача від 17.03.04 №629 в частині зміни платника залізничного тарифу на позивача, перший відповідач фактично порушив господарське зобов’язання, самостійно змінивши умови договору.

Судом першої інстанції вірно вказано, що за позовом про стягнення збитків має нести відповідальність перед позивачем саме перший відповідач, внаслідок чиїх неправомірних дій позивачу завдані збитки, тому у задоволенні позову до другого відповідача обґрунтовано судом відмовлено.

Господарським судом Луганської області вірно у задоволенні позову про стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних нарахувань у розмірі 199366 грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 44441 грн. 64 коп. з першого відповідача відмовлено за необґрунтованістю вимог, оскільки у першого відповідача відсутнє грошове зобов’язання.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи свідчать, що між Донецькою залізницею та Державним підприємством "Вугілля України" був укладений договір "Про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення і надані залізницею послуги", згідно якого позивач щомісяця отримував від Донецької залізниці через ТехПД виписку з рахунку, у якій зазначено суми, що зняті з даного рахунку підприємства. Перевезення вантажу здійснювалось лише за наявності коштів на рахунку. Згідно залізничних накладних вантажі доставлені одержувачам.

Таким чином, про списання коштів за спірними накладними позивачу стало відомо після перевезення вантажу у квітні та травні 2004 року.

Місцевим господарським судом вірно зроблено висновок, що оскільки строки позовної давності на вимогу про стягнення збитків сплинули у квітні та травні 2007 року, перший відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, а позивачем не заявлено клопотання про відновлення строку, тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків 434000 грн. 04 коп. відмовлено.

За таких обставин, господарським судом Луганської області вірно у задоволенні позову відмовлено повністю з покладенням судових витрат на позивача.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, рішення господарського суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги – Державне підприємство "Вугілля України".

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" на рішення господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 24 січня 2008 року у справі №14/631 залишити без змін.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.