Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Процик Т.С.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк

на рішення Господарського суду Волинської області від 30.05.2007р.

у справі № 01/46-38 (rs686955)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сніговик-плюс", м.Дніпропетровськ

до відповідача приватного підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк

про стягнення 38383,35 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник.

від відповідача: не з"явився.

Учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст. ст. 22, 28 ГПК України .

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.05.2007р. у справі № 01/46-38 (rs686955) часткового задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сніговик-плюс", м.Дніпропетровськ та стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - ОСОБА_1 32254,92 грн. заборгованості, 383,84 грн. витрат, пов'язаних з оплатою державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення 6128,43 грн. пені позовну вимогу залишено без розгляду, в позові про стягнення 1470,94 грн. збитків - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову мотивоване нормами ст.ст.526, 599, 655 Цивільного кодексу України (435-15) , ст.193 Господарського кодексу України (436-15) та тим, що залишок заборгованості відповідача за отриману продукцію в сумі 32254,92 грн. документально підтверджений. При прийнятті рішення про залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення 6128,43 грн. пені на підставі п.5 ст.81 ГПК України (1798-12) місцевий господарський суд виходив з того, що на вимогу господарського суду позивачем не подано розрахунку пені відповідно до вимог Закону України "Про відповідальность за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) . Щодо позовної вимоги про стягнення 1470,94 грн. збитків, понесених позивачем на оплату послуг Укрзалізниці за проїзд представника, проживання його в готелі, то відмовляючи у її задоволенні, господарський суд виходив з того, що віднесення позивачем до складу збитків витрат на оплату послуг Укрзалізниці за проїзд представника, проживання його в готелі суперечить положенням ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку з оспорюваною сумою за позовом.

Скаржник, відповідач у справі, з рішення місцевого господарського суду частково не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального права та постановити нове, яким в задоволенні позову в частині стягнення 14208,01 грн. відмовити. При цьому скаржник покликається на те, що сума боргу підприємця ОСОБА_1 перед ТзОВ "Сніговик Плюс"складає 18046,91 грн., а не 32254,92 грн., як стверджує позивач. Вказана розбіжність виникла в наслідок того, що позивач в суму заборгованості відповідача включив суму накладної № СН-0006896 від 19.06.2006р. -14208,01 грн., по якій підприємець продукції не отримував, чого суд першої інстанції не врахував. На підтвердження обставини неотримання продукції за накладною відповідач покликається на відсутність на накладній підпису відповідальної особи за приймання продукції та відсутність довіреності на отримання товару.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому в якому проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, мотивуючи тим, що поставка товару за накладною № СН-0006896 від 19.06.2006р. здійснювалась на виконання договору № юр/6Д від 06.12.2005р.; зазначена накладна підписана одержувачем товару - ОСОБА_1 і завірена його печаткою; відповідач, будучи покупцем за договором, претензій до позивача-постачальника по накладній № СН-0006896 від 19.06.2006р. щодо кількості та якості товару до моменту виникнення спірних правовідносин не пред"являв; наявність довіреності на отримання товару за вказаною накладною не є обов"язковою, оскільки дія Iнструкції про порядок реєстрації виданих. Повернутих і використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 (z0293-96) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318 (z0293-96) на суб"єктів підприємницької діяльності -фізичних осіб не поширюється.

Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, впродовж 2005-2006рр. ТзОВ "Сніговик-Плюс" поставляло відповідачу - суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 морозиво. Всього за цей період позивачем було передано відповідачу продукції на загальну суму 508012,13 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Продукцію на суму 36254,75 грн. за видатковими накладними № СН-0000494 від 10.02.2006р., № СН-0006896 від 19.06.2006р., № СН-0009514 від 17.07.2006р. було передано на підставі договору № юр/6Д від 06.12.2005р., укладеного між ТзОВ "Сніговик-плюс"та підприємцем ОСОБА_1, за пунктом 1.1 якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар (морозиво і напівфабрикати в асортименті) під торговими марками: "SALVADOR", "MILLENIUM", "Сніговик", "Дніпровське морозиво Сніговик", "Пан Вкусняк", "Справжня господиня". Пунктом 4.2 даного договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар наступним чином: в період з 01 жовтня по 30 березня календарних днів з моменту поставки товару; в період з 01 квітня по 30 вересня протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару. Всього відповідачем було оплачено та повернено продукції на суму 475757,21 грн., з яких на 43757,21 грн. - повернуто продукції, на 432000 грн. - оплачено. Таким чином, залишок заборгованості відповідача за отриману продукцію складає 32254,92 грн.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України (435-15) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товарі і за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (436-15) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах, звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.526, 599 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 32254,92 грн. заборгованості за переданий йому товар обгрунтована і підлягає до задоволення.

Доводи відповідача про те, що продукцію на суму 14208,01 грн. за накладною № СН-0006896 від 19.06.2006р. він не отримував спростовуються наступним.

З наявного у матеріалах справи оригіналу накладної № 0006896 від 19.06.2006р. на суму 14208,01 грн. видно, що накладна підписана сторонами, скріплена їх печатками, що відповідно до ст.34 ГПК України (1798-12) є належним доказом на підтвердження передачі відповідачу продукції на суму 14208,01 грн.

Належних доказів на підтвердження доводів про повернення продукції на суму 14208,01 грн. відповідач суду не надав. Позивач факту повернення продукції за цією накладною не підтвердив.

Разом з цим судом враховано, що відповідач, здійснюючи оплату 01.07.2006р., 11.07.2006р., 13.07.2006р., 18.07.2006р. в призначенні платежу вказував, що він платить за морозиво згідно з накладною від 19.06.2006р., що підтверджується виписками про рух коштів на банківському рахунку позивача, приєднаними до матеріалів справи.

У відповідності з п.5.9 договору № юр/6Д від 06.12.2005р. приймання товару за кількістю і якістю проводиться у відповідності до вимог Iнструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і за якістю, затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 (va006400-65) та від 25.04.1966р. № П-7 (va007400-66) (чинних на сьогодні) у випадку доставки транспортом поставщика на складі покупця, у випадку доставки транспортом покупця - на складі поставщика.

Відповідачем при прийнятті продукції за накладною № СН-0006896 від 19.06.2006р. не було дотримано порядку, встановленого Iнструкцією про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, не було складено акту, не було викликано представника позивача чи представника галузевої інспекції по якості продукції для перевірки якості, не було повідомлено позивача про відмову від прийняття недоброякісної продукції.

З огляду на те, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження факту передачі на підставі накладної № СН-0006896 від 19.06.2006р. неякісної продукції, доводи відповідача на те, що морозиво, передане за накладною № СН-0006896 від 19.06.2006р., не мало товарного вигляду, було непридатним для споживання і не могло підлягати подальшій реалізації, відхиляються.

Тому з огляду на вище викладене та виходячи з приписів ст.ст.33, 34 ГПК України (1798-12) , за якими кожна сторонами повинна належними і допустимими доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи те, що доводами апеляційної скарги правомірності висновку суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення 14208,01 грн. заборгованості не спростовано, а в решті висновків судове рішення не оспорюється, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки останнє прийняте судом першої інстанції у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичним и обставинами та матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Волинської області від 30.05.2007р. у справі № 01/46-38 (rs686955) залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.