П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" квітня 2007 р.
Справа № 9/705/06
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Сидоренко М.В.
Таценко Н.Б.
при секретарі судового засідання Лисіній О.В.
за участю представників сторін:
від ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської
обласної дирекції -Сташук О.Г. -по довіреності;
від ПП ОСОБА_1-ОСОБА_2 -по довіреності; ОСОБА_3 -по
довіреності, при оголошенні вступної та резолютивної частини
постанови відсутній;
від - ПП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 -по довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного підприємця ОСОБА_4
на рішення господарського суду Миколаївської області від
26.01.2007 р.
у справі № 9/705/06
за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської
обласної дирекції
до Приватного підприємця ОСОБА_1
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача ПП ОСОБА_4
про стягнення 137086,51Євро (еквівалент 878858,19грн. за
курсом 1Євро=6,410975грн.)
та за зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
до 1. ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської
обласної дирекції
2. Приватного підприємця ОСОБА_4
про визнання договору про переведення боргу від 03.10.2005р.
недійсним
У судовому засіданні 17.04.2007р. згідно ст.85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У листопаді 2006р. ВАТ"Райффайзен Банк Аваль" в особі
Миколаївської обласної дирекції (надалі -Банк, позивач) звернулось
до господарського суду Миколаївської області з позовом до ПП
ОСОБА_1 (надалі -відповідач, новий боржник) вимагаючи стягнення з
останнього 137086,51Євро на підставі договору про переведення
боргу від 03.10.2005р., з яких 41536,51Євро -прострочена
заборгованість станом на 27.09.2006р., 95550Євро -частина
кредитних коштів, що підлягають достроковому поверненню згідно з
умовами п.6.1. кредитного договору НОМЕР_1 від 07.03.2003р. та
відповідно до ст.1050 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. В обгрунтування
позову Банк вказує на прийняття ПП ОСОБА_1 на себе боргових
зобов'язань ПП ОСОБА_4 за кредитним договором НОМЕР_1 від
07.03.2003р. згідно з трьохстороннім договором про переведення
боргу від 03.10.2005р.
Ухвалою господарського суду від 05.12.2006р. до участі у
справі в якості іншого відповідача залучений ПП ОСОБА_4
Ухвалою господарського суду від 06.12.2006р. прийнято до
розгляду зустрічний позов ПП ОСОБА_1 до ВАТ "Райффайзен Банк
Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції та ПП ОСОБА_4 про
визнання договору про переведення боргу від 03.10.2005р. недійсним
та приєднано до справи №9/705/06, порушеної за первісним позовом
Банку.
Зустрічні позовні вимоги ПП ОСОБА_1 обгрунтовує твердженнями
про фіктивність договору про переведення боргу від 03.10.2005р.,
у зв'язку з чим він не відповідає ст.207 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
підпадає під дію п.1, 5 ст.203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та має бути
визнаний судом недійсним згідно ст.ст.215, 234 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
з огляду на наявність у матеріалах справи доказів, що
свідчать про відсутність наміру у сторін договору створити правові
наслідки, що ним обумовлені.
В зустрічній позовній заяві ПП ОСОБА_1 просить суд
застосувати наслідки визнання договору недійсним згідно чинного
законодавства України.
В ході розгляду справи судом першої інстанції Банк та ПП
ОСОБА_4 наполягали на задоволенні первісного позову до ПП ОСОБА_1,
проти задоволення зустрічного позову заперечували з мотивів його
безпідставності.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
26.01.2007р. у задоволенні первісного позову ВАТ "Райффайзен Банк
Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції відмовлено;
зустрічний позов задоволено -визнаний недійсним з моменту
укладення на підставі ч.5 ст.203, ст.234 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір про переведення боргу від 03.10.2005р., укладений між ПП
ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_1; присуджено до стягнення з ПП ОСОБА_4 на
користь ПП ОСОБА_1 судові витрати у справі.
Рішення за зустрічним позовом мотивоване фактичним виконанням
ПП ОСОБА_1 договору поруки, а не договору про переведення боргу,
обставиною прийняття виконання договору поруки Банком, що на думку
суду підтверджує фактичне виконання сторонами договору поруки;
крім того, враховуючи ч.3 ст.559 та фактичні дії ПП ОСОБА_1 як
поручителя за договором поруки НОМЕР_2 від 05.03.2005р. суд дійшов
до висновку про доведеність зустрічного позову і невідповідність
оспорюваного договору від 03.10.2005р. вимогам ч.5 ст.203 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
з огляду на відсутність наміру у сторін
створити правові наслідки за цим договором, у т.ч. щодо припинення
зобов'язань за договором поруки.
Що стосується обгрунтування постановленого судом рішення про
відмову у задоволенні первісного позову, мотивів цього результату
вирішення спору за позовом Банка до ПП ОСОБА_1 мотивувальна
частина рішення від 26.01.2007р. не містить.
Аналогічно, відсутні також і мотиви відмови у задоволенні
первісного позову стосовно залученого за ініціативою суду іншого
відповідача - ПП ОСОБА_4
Не погодившись з судовим рішенням, ПП ОСОБА_4 звернувся з
апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду,
вимагаючи скасувати рішення від 26.01.2007р. в частині визнання
договору про переведення боргу від 03.10.2005р. недійсним.
В апеляційній скарзі скаржник вказує на неправильне
застосування судом першої інстанції норм матеріального права
виходячи з наступного:
- з огляду на приписи ч.2 ст.559 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п.12
договору про переведення боргу від 03.10.2005р. договір поруки від
05.03.2005р. втратив чинність з 03.10.2005р., тому всі платежі ПП
ОСОБА_1 після 03.10.2005р. здійснював як основний боржник;
- висновок суду щодо фактичного виконання Банком і ПП ОСОБА_1
договору поруки не відповідає фактичним обставинам справи;
- укладення договору переведення боргу було необхідною умовою
для збільшення Банком розміру кредитної лінії за кредитним
договором ПП ОСОБА_1 НОМЕР_3 від 09.03.2005р., що свідчить про
помилковість висновку суду про невідповідність договору
переведення боргу фактичному волевиявленню сторін.
У засіданні суду апеляційної інстанції представник ПП ОСОБА_4
пояснив, що не згоден з рішенням і за первісним позовом, вважає,
що вимоги Банка підлягають задоволенню за рахунок ПП ОСОБА_1, а в
задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу ПП ОСОБА_1 заперечує проти її
задоволення, вважає ухвалене у справі рішення законним та
обгрунтованим, посилаючись на таке:
- скаржник безпідставно посилається на ч.3 ст.559 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки у даному випадку не відбулося переведення
боргу на іншу особу, тобто ще одну особу поряд з боржником,
кредитором та поручителем, тому немає підстав стверджувати, що
договір поруки припинився відповідно до цієї норми закону;
- додаткова угода №6 до кредитного договору та договір про
переведення боргу укладені однією і тією ж датою 03.10.2005р., але
за змістом є не сумісними; є підстави вважати, що додаток №6 до
кредитного договору був укладений після підписання договору про
переведення боргу, оскільки в іншому випадку суперечить здоровому
глузду і нормам законодавства фіксування в п.1 договору про
переведення боргу наявності станом на 03.10.2005р. факту
неналежного виконання первісним боржником своїх зобов'язань, строк
початку виконання котрих згідно умов додатку №6 до кредитного
договору настає тільки 10.11.2005р.;
- твердження скаржника про відсутність вимог Банку,
спрямованих до поручителя, спростовується листом НОМЕР_4 від
08.02.2006р. Миколаївської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк
Аваль";
- зміст договору від 14.10.2005р., укладеного між ПП ОСОБА_1
та ПП ОСОБА_4, свідчить про нестворення договором про переведення
боргу юридичних наслідків, оскільки відповідно до п.3.3. договору
від 14.10.2005р. ПП ОСОБА_1 зобов'язується переоформити на себе
кредит у сумі 117000Євро за кредитним договором ПП ОСОБА_4.
Представник ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської
обласної дирекції у засіданні суду апеляційної інстанції пояснив,
що вважає зустрічний позов необгрунтованим і безпідставним, і
наполягає на задоволенні первісного позову за рахунок ПП ОСОБА_1
як боржника згідно договору про переведення боргу.
В засіданні суду апеляційної інстанції колегія суддів,
враховуючи підстави заявлених Банком позовних вимог до ПП ОСОБА_1
як нового боржника за кредитним договором згідно договору
переведення боргу від 03.10.2005р., відсутність будь-яких вимог за
первісним позовом Банку до ПП ОСОБА_4 як відповідача, здійснила
зміну процесуального статусу ПП ОСОБА_4 з іншого відповідача за
первісним позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі
Миколаївської обласної дирекції на третю особу без самостійних
вимог на предмет спору на стороні позивача у зв'язку з відсутністю
підстав для залучення останнього судом до участі у справі в якості
іншого відповідача за первісним позовом.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин
справи і відповідність ним висновків суду першої інстанції,
правильність застосування норм матеріального і процесуального
права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів
дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної
скарги виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.03.2003р. між
ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПП ОСОБА_4 (надалі -первісний
боржник, відповідач 2 за зустрічним позовом) був укладений
кредитний договір НОМЕР_1, згідно з п.1.1. котрого Банк відкриває
первісному боржнику кредитну лінію у розмірі 75000євро строком до
07.03.2005р. зі строками погашення згідно графіку (додатку №1),
який є невід'ємною частиною договору, зі сплатою 13%річних.
П.7.4. кредитного договору передбачено, що Банк має право
достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за
кредитом, включаючи нараховані відсотки та штрафні санкції, у
випадку невиконання ПП ОСОБА_4, зокрема, п.6.1. кредитного
договору, тобто незабезпечення повернення одержаного кредиту,
несплати нарахованих відсотків на умовах, передбачених договором.
Додатковою угодою №2 від 19.11.2003р. до кредитного договору
від 07.03.2003р. п.1.1. останнього викладено в новій редакції, а
саме, передбачено відкриття кредитної лінії в розмірі 117000Євро з
погашенням у строки, передбачені графіком погашення, зі сплатою
13% річних.
Відповідно до умов п.5.1. кредитного договору 24.03.2003р.
Банк перерахував позичальнику 420039грн. на його поточний рахунок
"за вільний продаж 75000Євро", а 28.11.2003р. -264672,36грн. "за
вільний продаж 42000Євро".
03.10.2005р. між Банком та ПП ОСОБА_4 був укладений
додатковий договір №6 до кредитного договору від 07.03.2003р.,
відповідно до якого: п.1.1. кредитного договору викладений в новій
редакції, а саме, передбачено відкриття позивачем
невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 117000Євро строком до
10.10.2010р. із сплатою 11,5% річних; додаток №1 до кредитного
договору викладений в новій редакції шляхом встановлення погашення
кредиту розстроченими платежами по 1950Євро щомісячно з
10.11.2005р. по 10.10.2010р.
Додаткова угода №2 та додатковий договір №6 вступають в силу
з моменту їх підписання, тобто з 19.11.2003р. та 03.10.2005р.
відповідно, і є невід'ємними частинами кредитного договору від
07.03.2003р..
Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що до 03.10.2005р.
терміни погашення кредиту позичальником визначались згідно додатку
№1 -графіку погашення в редакції від 07.03.2003р., тому станом на
03.10.2005р., коли був встановлений новий графік згідно
додаткового договору №6, ПП ОСОБА_4 мав заборгованість з погашення
одержаного кредиту у сумі 117000євро (без врахування відсотків та
пені).
03.10.2005р., тією ж датою, що й додатковий договір №6 до
кредитного договору, між Банком, ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_1 був
укладений договір про переведення боргу, за умовами котрого ПП
ОСОБА_4 як первісний боржник передає, а ПП ОСОБА_1 за згодою Банку
як кредитора -приймає на себе як новий боржник грошовий борг у
сумі 117000євро, що виник в результаті неналежного виконання
первісним боржником зобов'язань за кредитним договором НОМЕР_1 від
07.03.2003р. і стає боржником за цим договором.
Відповідно до п.2 договору про переведення боргу Банк одержав
право вимагати від нового боржника належного виконання всіх
зобов'язань за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується ПП
ОСОБА_1, станом на 27.09.2006р. відповідно до умов графіку
погашення заборгованості в редакції додаткового договору №6 від
03.10.2005р. за кредитним договором від 07.03.2003р. НОМЕР_1
існувала заборгованість з непогашеного за 11 місяців
кредиту -21450Євро, на яку згідно розрахунку (а.с.17) Банк
нарахував 12608,53Євро відсотків та 7477,98Євро пені.
На підставі п.6.1. кредитного договору та ч.2 ст.1050 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
і вважаючи ПП ОСОБА_1 боржником за кредитним
договором виходячи з договору переведення боргу від 03.10.2005р.,
позивач звернувся до останнього з вимогою повернути достроково усю
суму позики, що залишилась, та сплатити прострочену кредитну
заборгованість, усього 137086,51євро.
Позиція ПП ОСОБА_1 як відповідача за первісним позовом Банку
грунтується на оспорюванні дійсності договору про переведення
боргу з підстав його фіктивності, тобто відсутності у його сторін
наміру створити правові наслідки, ним обумовлені, керуючись чим ПП
ОСОБА_1 заявив зустрічний позов про визнання цього договору
недійсним на підставі ст.234 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Місцевий господарський суд вирішив спір за зустрічним позовом
на користь ПП ОСОБА_1, погодившись з позицією щодо невідповідності
договору про переведення боргу вимогам ч.5 ст.203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
з мотивів, викладених в описовій частині постанови суду
апеляційної інстанції.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду
першої інстанції, вважаючи, що вони не відповідають обставинам
справи, і зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд
неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, і
неправильно застосував норми матеріального права -ч.5 ст.203,
ст.234 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин має
бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових
наслідків, ним обумовлених, є фіктивним і визнається недійсним
судом (ст.234 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Характерною ознакою фіктивного правочину є відсутність у діях
сторін, що його укладають, дійсного наміру створити наслідки, що
обумовлюються у цьому правочині, тобто неспрямованість правочину
на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Таке розуміння фіктивності правочину передбачає обов'язок
особи, що заперечує дійсність правочину з підстав його
фіктивності, довести, що усі учасники договору переведення боргу
при його укладанні тільки декларували бажання правових наслідків,
але не мали наміру їх створення, що випливає з положень
процесуального закону -ст.33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Втім, матеріалами справи спростовується твердження позивача
за зустрічним позовом щодо фіктивності договору про переведення
боргу, а викладені ним мотиви в обгрунтування такої позиції не
можуть слугувати підставою визнання цього договору недійсним на
підставі ст.234 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Так, надаючи згоду на переведення боргу з ПП ОСОБА_4 на ПП
ОСОБА_1, Банк як кредитор діяв саме в напрямку зміни боржника у
зобов'язаннях за кредитним договором, що підтверджується як вже
самим фактом заявлення позовних вимог виключно до ПП ОСОБА_1 як
нового і єдиного боржника, так і змістом п.3.5. кредитного
договору ПП ОСОБА_1 з Банком від 09.03.2005р. НОМЕР_3 (в редакції
додаткової угоди №2 від 12.10.2005р.). Адже цим договором
встановлені додаткові умови кредитування ПП ОСОБА_1 у зв'язку зі
збільшенням розміру кредиту з 150000Євро до 210000Євро у вигляді
погашення кредиту та відсотків ПП ОСОБА_4 за кредитним договором
НОМЕР_1 від 07.03.2003р. шляхом підписання договорів переуступки
боргу.
В ході апеляційного провадження по справі позивачем за
зустрічним позовом наданий лист Миколаївської обласної дирекції
НОМЕР_4 від 08.02.2006р., за змістом котрого Банк вважає ПП
ОСОБА_1 основним і єдиним боржником за кредитним договором від
07.03.2003р. у зв'язку з укладенням договору про переведення боргу
від 03.10.2005р., звертає його увагу на наявність простроченої
заборгованості, аналізує можливі варіанти розвитку подальших
відносин, заперечує проти аргументів ПП ОСОБА_1 стосовно
ускладнень з переоформленням права власності на майно ПП ОСОБА_4
Вказані обставини у їх сукупності доводять, що Банк,
укладаючи договір переведення боргу з Підприємцями, діяв у
напрямку заміни боржника у зобов'язанні з метою забезпечити
погашення кредиту за договором НОМЕР_1 від 07.03.2003р., тобто
діяв з наміром створення відповідних правових наслідків.
У матеріалах справи відсутні також і будь-які докази, які б
дозволяли вважати фіктивною домовленість між Підприємцями про
переведення боргу на позивача за зустрічним позовом.
Натомість, з наявних у справі документів, зокрема,
вищезгаданого листа Банку на адресу ПП ОСОБА_1, договору від
14.10.2005р., укладеного між Підприємцями на предмет врегулювання
майнових прав і обов'язків у зв'язку з поділом спільної
господарської діяльності між Підприємцями як засновниками ТОВ
"Iнтрейд" та іншої господарської діяльності, вбачається, що ПП
ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_4 здійснювали спільну господарську діяльність,
отримували кредити із взаємними поруками один за одного, а при
оформленні договору про переведення боргу була досягнута попередня
домовленість щодо продажу ПП ОСОБА_1 заставленого майна ПП ОСОБА_4
за згодою і допомогою Банку.
При цьому додатковий договір №6 від 03.10.2005р., на
існування котрого посилається позивач за зустрічним позовом як на
доказ фіктивності договору про переведення боргу, слід вважати
укладеним до підписання договору про переведення боргу від
03.10.2005р., а протилежна позиція ПП ОСОБА_1 суперечить дійсним
обставинам справи: адже у випадку, якщо укладення договору про
переведення боргу передувало підписанню додаткового договору №6,
на чому наполягає позивач, стороною додаткового договору №6 в
якості боржника за кредитним договором від 07.03.2003р. виступив
би новий, а не первісний боржник, тобто ПП ОСОБА_1
Втім, додатковий договір №6 від 03.10.2005р. був укладений
між Банком та ПП ОСОБА_4, тому на момент його підписання
переведення боргу на ПП ОСОБА_1 ще не відбулося і суб'єктний склад
сторін кредитного договору залишався ще незмінним, на чому слушно
наполягає ПП ОСОБА_4
Доводи позивача за зустрічним позовом стосовно безглуздості
змісту п.1 договору про переведення боргу за умови попереднього
укладення додаткового договору №6 з новим графіком погашення
заборгованості не приймаються судовою колегією як свідчення
фіктивності договору про переведення боргу, п.1 котрого тільки
фіксує факт невиконання ПП ОСОБА_4 зобов'язань з повернення
кредиту станом на 03.10.2005р. згідно з умовами кредитного
договору від 07.03.2003р., що діяли до внесення змін додатковим
договором №6.
Спільна позиція Банку і ПП ОСОБА_4 стосовно пред'явлення
новому боржнику усіх документів та інформації, що є важливою і
необхідною для прав і обов'язків за кредитним договором, у т.ч. і
додаткового договору №6 від 03.10.2005р., підтверджується фактом
підписання ПП ОСОБА_1 договору переведення боргу і змістом п.5
цього договору. З цих підстав слід вважати, що на момент
здійснення переведення боргу ПП ОСОБА_1 знав про існування
додаткового договору №6 від 03.10.2005р., нові умови погашення
кредиту ПП ОСОБА_4 згідно з цим додатковим договором. Доказів
зворотнього позивачем за зустрічним позовом не надано.
Посилання ПП ОСОБА_1 на п.3.3. договору від 14.10.2005р. в
підтвердження тези, що 03.10.2006р. переведення боргу ще не
відбулося, не заслуговує на увагу суду як доказ фіктивності
оспорюваного правочину, оскільки містить неконкретизоване щодо
способу виконання зобов'язання позивача переоформити на себе
банківський кредит у сумі 117000Євро за договором НОМЕР_1 від
07.03.2003р.
Суд першої інстанції поклав в основу ухваленого рішення про
визнання недійсним з підстав його фіктивності договору про
переведення боргу від 03.10.2005р. обставину фактичного виконання
Банком і ПП ОСОБА_1 договору поруки від 05.03.2005р., а не
договору про переведення боргу, про що, на думку суду, свідчать
платіжні документи з погашення ПП ОСОБА_1 заборгованості ПП
ОСОБА_4 перед Банком за кредитним договором від 07.03.2003р. у
загальній сумі 21991,63грн. (а.с.80-85).
Колегія суддів вважає ці висновки помилковими виходячи з
такого:
- перерахування коштів здійснено на рахунок Миколаївської
обласної дирекції Банку інший, ніж вказаний в кредитному договорі
НОМЕР_1 від 07.03.2003р. для погашення кредиту та відсотків
(п.5.1., п.6.1.), при цьому не зазначено (крім платіжного
доручення НОМЕР_5 від 31.05.2006р.), що сплачується саме кредитна
заборгованість (кредит чи відсотки);
- платіжні доручення НОМЕР_6 від 28.04.2006р., НОМЕР_7 від
31.05.2006р., НОМЕР_8 від 04.07.2006р. підтверджують сплату Банку
комісії, а не кредитної заборгованості;
- в платіжних дорученнях НОМЕР_9 від 04.07.2006р., НОМЕР_8
від 04.07.2006р. в графі "призначення платежу" вказується договір
поруки від 07.03.2003р. НОМЕР_1, а не договір поруки НОМЕР_1 від
05.03.2005р., на який послався суд першої інстанції, підтримавши
позицію ПП ОСОБА_1;
- договір поруки не виконувався сторонами, оскільки з
укладенням договору про переведення боргу порука ПП ОСОБА_1
припинилася згідно припису ч.3 ст.559 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки останній не поручався перед кредитором за виконання ним
же як новим боржником обов'язків за кредитним договором, така
порука і не могла відбутися у зв'язку з поєднанням боржника і
поручителя в одній особі.
Враховуючи вищевикладене, висновок суду щодо фактичного
виконання Банком і новим боржником договору поруки не відповідає
обставинам справи і безпідставно покладений в обгрунтування
рішення про визнання договору про переведення боргу недійсним у
зв'язку з його фіктивністю за ч.5 ст.203, ст.234 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
З огляду наведеного, оскаржуване судове рішення в частині
задоволення зустрічного позову ПП ОСОБА_1 підлягає скасуванню з
ухваленням нового рішення про відмову у позові про визнання
договору про переведення боргу недійсним за безпідставністю і
недоведеністю вимог.
Відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин є
правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом
або якщо він не визнаний судом недійсним.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у первісному позові
ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної
дирекції про стягнення з ПП ОСОБА_1 137086,51Євро кредитної
заборгованості не навів будь-яке обгрунтування цього висновку в
мотивувальній частині рішення від 26.01.2007р.
Суд апеляційної інстанції в ході апеляційного перегляду
встановив, що на день подання Банком позову за ПП ОСОБА_1
відповідно до умов кредитного договору НОМЕР_1 від 07.03.2003р. з
врахуванням додаткового договору №6 від 03.10.2005р. як новим
боржником за чинним договором про переведення боргу від
03.10.2005р. обліковується заборгованість з погашення кредиту за
11 місяців згідно графіка погашення (в редакції додаткового
договору №6) у загальній сумі 21450Євро.
Відповідно до ст.526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В порушення ст.526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п.1.1., п.6.1.
кредитного договору від 07.03.2003р. та п.1 договору про
переведення боргу ПП ОСОБА_1 прострочив погашення кредитної
заборгованості згідно встановлених додатковим договором №6 від
03.10.2005р. термінів (10.11.2005р. -10.09.2006р.), отже є особою,
що порушила договірні зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
якщо договором
встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з
розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини
позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини
позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому
відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідне положення міститься й у п.7.4. кредитного
договору: Банк вправі вимагати достроково погашення заборгованості
за кредитом, включаючи нараховані відсотки та штрафні санкції, у
випадку недотримання позичальником п.6.1. договору.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави
вважати, що ПП ОСОБА_1, перераховуючи кошти Банку вищезгаданими
платіжними дорученнями, фактично у певній частині погасив кредитну
заборгованість як новий боржник, оскільки ці документи не є
належними доказами сплати відсотків та чергових платежів по
кредиту виходячи з умов кредитного договору.
У зв'язку з викладеним немає підстав для зарахування
будь-якої суми грошових коштів, сплачених ПП ОСОБА_1, в погашення
кредитної заборгованості.
Відповідно до ст.522 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
новий боржник у
зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі
заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і
первісним боржником.
ПП ОСОБА_1 не висунув будь-які заперечення проти вимог Банку,
що грунтуються на відносинах останнього з первісним боржником за
кредитним договором НОМЕР_1 від 07.03.2003р.
За цих обставин відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порушене право ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської
обласної дирекції підлягає захисту судом шляхом присудження до
примусового виконання обов'язку сплатити прострочену кредитну
заборгованість у розмірі 21450Євро в натурі та дострокового
повернення 95550Євро частини кредиту, що залишилась несплаченою, а
позовні вимоги Банку в відповідній частині як законні та
обгрунтовані підлягають задоволенню.
Вимоги про стягнення 12608,53Євро заборгованості із сплати
відсотків за кредитом та 7477,98Євро пені слід відхилити як
недоведені: адже з розрахунку на а.с.17 вбачається, що нарахування
відсотків та пені здійснено наростаючим підсумком починаючи з
25.07.2005р., в той час як зобов'язання ПП ОСОБА_1 виникли з дати
переведення боргу -03.10.2005р., а прострочення виконання -з
10.11.2005р.
В порушення приписів ст.ст.32, 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач за первісним позовом не надав суду обгрунтований
розрахунок відсотків за кредитом та пені, а розрахунок, що
міститься на а.с.17, включає тільки підсумкові значення за кожний
період нарахування без визначення способу отримання цих
результатів.
На підставі вищевикладеного та приймаючи до уваги, що мотиви
відмови у первісному позові судом першої інстанції не вказані,
оскаржуване рішення від 26.01.2007р. підлягає скасуванню повністю
з ухваленням судом апеляційної інстанції рішення про часткове
задоволення первісного позову зі стягненням з ПП ОСОБА_1
117000Євро кредитних коштів, відмову у задоволенні позовних вимог
про стягнення 12608,53Євро несплачених відсотків та 7477,98Євро
пені, відмову у зустрічному позові про визнання договору
переведення боргу від 03.10.2005р. недійсним.
Судові витрати з первісного позову згідно ст.49 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
слід покласти на ПП ОСОБА_1 пропорційно задоволеним
позовним вимогам.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101-105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4
задовольнити.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від
26.01.2007р. скасувати.
3. Первісний позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі
Миколаївської обласної дирекції до Приватного підприємця ОСОБА_1
задовольнити частково.
4. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ВАТ
"Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції
117000Євро (еквівалент 750084,075грн.) суми кредиту за кредитним
договором НОМЕР_1 від 07.03.2003р.
5. В решті позовних вимог за первісним позовом ВАТ
"Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції
відмовити.
6. У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємця
ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про переведення боргу від
03.10.2005р. з підстав його фіктивності -відмовити.
7. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ВАТ
"Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції
1165,24Євро (еквівалент 7470,33грн.) витрат по держмиту та
100,30грн. витрат на IТЗ судового процесу.
8. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь
Приватного підприємця ОСОБА_4 42,50грн. витрат по держмиту за
розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати
відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
набирає
законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у
касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Мишкіна М.А.
Судді: Сидоренко М.В.
Таценко Н.Б.