ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦIЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Iменем України
17.04.2007 року Справа № 15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів:
головуючого: Бойченка К.I.
суддів Баннової Т.М.
Єжової С.С.
секретар
судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників:
від заявника: -Губська А.В., прокурор, заступник начальника
відділу представництва інтересів громадян і
держави в судах прокуратури Луганської області,
посвідчення №484 від 08.08.06;
від позивача: -Олексіюк Л.К., начальник відділу земельних
орендних
відносин міської ради, дов. №3489 від 17.10.06;
від відповідача: -Вербицький О.I., голова правління,
генеральний директор;
-Савченко В.О., представник за дов. №10 від 08.01.07;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційне подання Лисичансько - Рубіжанського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах держави
в особі Сєвєродонецької міської ради,
м. Сєвєродонецьк Луганської області;
на рішення
господарського суду Луганської області
від 09.02.07
по справі №15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
(суддя -Пономаренко Є.Ю.)
за позовом: Лисичансько - Рубіжанського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах держави
в особі Сєвєродонецької міської ради,
м. Сєвєродонецьк Луганської області;
до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Луганський
регіональний спецавтоцентр "Таврія", м. Луганськ;
про стягнення 32163 грн. 96 коп.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2006 року Лисичансько -Рубіжанський міжрайонний
природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі
Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області,
звернувся до господарського суду Луганської області з позовною
заявою від 22.12.06 №1671-вих про стягнення з Закритого
акціонерного товариства "Луганський регіональний спецавтоцентр
"Таврія", м. Луганськ, на користь позивача збитків у сумі 32163
грн. 96 коп. за фактичне користування земельною ділянкою за період
з 23.12.03 по 22.12.06.
Рішенням господарського суду Луганської області від 09.02.07
по справі №15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
у задоволенні позову відмовлено.
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю
позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської
області від 09.02.07 у даній справі, Лисичансько -Рубіжанський
міжрайонний природоохоронний прокурор подав до Луганського
апеляційного господарського суду апеляційне подання №249-вих від
23.02.07, у якому просить згадане рішення скасувати та ухвалити
нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційне подання мотивоване тим, що, на думку прокурора,
оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та
необгрунтованим.
Відповідач у даній справі -Закрите акціонерне товариство
"Луганський регіональний спецавтоцентр "Таврія", м. Луганськ,
проти апеляційного подання прокурора заперечив за доводами,
викладеними у відзиві від 10.03.07 №3, та просить залишити
оскаржуване рішення без змін.
Згідно зі ст. 28 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ) (3018-14)
розпорядженням голови Луганського апеляційного
господарського суду від 05.03.07 для розгляду апеляційного подання
Лисичансько -Рубіжанського міжрайонного природоохоронного
прокурора в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської
ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області, №249-вих від 23.02.07
на рішення господарського суду Луганської області від 09.02.07 по
справі №15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
була призначена судова колегія у складі:
головуючий суддя - Бойченко К.I., суддя -Баннова Т.М.,
суддя -Семендяєва I.В.
У зв'язку з відпусткою судді Семендяєвої I.В. розпорядженням
першого заступника голови Луганського апеляційного господарського
суду від 16.04.07, на підставі ст. 28 Закону України "Про
судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
та ст. 4-6 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суддю Семендяєву I.В.
виключено із складу колегії по розгляду апеляційного подання у
справі №15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
та призначено до складу судової колегії
суддю Єжову С.С.
Згідно з ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний господарський суд, переглядаючи
рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими
суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
у процесі перегляду справи апеляційний
господарський суд за наявними у справі і додатково поданими
доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами
апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість
рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи
присутніх у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційного
подання, оцінивши надані сторонами докази у сукупності,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої
інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів дійшла висновку, що апеляційне подання прокурора до
задоволення не підлягає, з огляду на наступне.
Як на правову норму обгрунтування позовних вимог у позові,
прокурор посилається на положення ст. 224 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як передбачено ст. 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
ніякі докази не мають для господарського суду
заздалегідь встановленої сили.
Згідно з частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
право власності та право постійного користування на
земельну ділянку виникає після одержання її власником або
користувачем документа, що посвідчує право власності чи право
постійного користування земельною ділянкою, та його державної
реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного
користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України
(ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої
інстанції, на підставі рішення виконавчого комітету
Сєвєродонецької міської ради від 16.01.96 №85 Луганському
орендному спецавтоцентру "Таврія" надана у постійне користування
земельна ділянка площею 0,8043 га, первісна адреса якої була: м.
Сєвєродонецьк, с. Лісова Дача, вул. Піонерська, 1 (в наступний
час -м. Сєвєродонецьк, с. Лісова Дача, вул. Піонерська, 4-а), про
що видано державний акт на право постійного користування землею
від 16.01.96 I-ЛГ №000002, який зареєстровано за №77.
Закрите акціонерне товариство "Луганський регіональний
спецавтоцентр "Таврія", відповідач у справі, є правонаступником
Луганського орендного спецавтоцентра "Таврія".
Відповідно до рішення Сєвєродонецької міської ради від
25.10.01 №841 з наданої за вищевказаним рішенням земельної ділянки
було вилучено частину розміром 0,0544 га. Після цього розмір
земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні
відповідача склав 0,7499 га.
Про зміну площі земельної ділянки, що перебуває у постійному
користуванні відповідача, зроблено відповідний запис в Державному
акті на право постійного користування землею.
Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 23.12.04 №1690 "Про
вилучення земельних ділянок" право постійного користування
земельною ділянкою площею 0,7499 га відповідачу було припинено.
Після припинення права постійного користування відповідач
повернув позивачу державний акт на право постійного користування
землею I-ЛГ №000002 від 16.01.96.
У період з 16.01.96 по 23.12.04 відповідач користувався
спірною земельною ділянкою на належній правовій підставі -на праві
постійного користування землею, що підтверджено документально та
не заперечувалося прокурором та представниками позивача.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
плата за землю справляється у вигляді земельного
податку або орендної плати. Власники земельних ділянок, земельних
часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів -
учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний
податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється
орендна плата.
Таким чином, протягом часу коли відповідач був
землекористувачем земельної ділянки на підставі права постійного
користування він зобов'язаний був сплачувати земельний податок.
Даний період часу (з 16.01.96 по 23.12.04) увійшов до періоду, за
який прокурором в інтересах Держави в особі Сєвєродонецької
міської ради заявлено збитки.
В силу п. 8 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
(в редакції, чинній на момент звернення з позовом у
справі і на момент припинення права постійного користування
відповідачем земельної ділянки) плата за землю (земельний податок)
належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових
платежів), а відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
до податкових, бюджетних відносин, цивільне
законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 27 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
контроль за правильністю обчислення і справляння
земельного податку здійснюється органами державної податкової
служби.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами
господарювання.
Розмір заявлених до стягнення збитків за період з 23.12.03 по
23.12.04 згідно наданого позивачем 17.04.07 розрахунку складає
10750 грн. 14 коп., які до стягнення не підлягають, як вірно
зазначив місцевий господарський суд, у зв'язку з тим, що у даному
випадку до відповідача може бути пред'явлена вимога про стягнення
земельного податку, а не збитків. Підставами такого позову є
здійснення постійного землекористування на належній підставі, за
яке має справлятися земельний податок. Судова колегія погоджується
з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем у такому
спорі -про стягнення земельного податку може бути державний орган,
до повноважень якого належить пред'явлення до суду позовів про
стягнення заборгованості за податками (та зокрема за земельним
податком). Такими органами в Україні є органи Державної податкової
служби.
Відповідно до п. 11 ст. 11 Закону України "Про Державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
органи державної податкової
служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених
законами України, мають право застосовувати до платників податків
фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних
цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та
розмірах, встановлених законами України.
Що стосується решти позовних вимог, то вони також до
задоволення не підлягають, враховуючи нижчевикладене.
У доповненнях до апеляційного подання прокурор зазначає, що
відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
учасник господарських відносин, який спричинив шкоду своїми діями
чи бездіяльністю майну юридичної особи, повинен відшкодувати
завдану шкоду суб'єкту, права якого порушено, в повному обсязі,
але, як на правову норму обгрунтування позовних вимог прокурор у
позові та під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також
позивач не посилались.
Прокурор вважає, що відповідно до ст. 224 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
в позовній заяві обгрунтовані підстави
для заявленої вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача
збитків у сумі 32163 грн. 96 коп., а саме, що відповідно до правил
ст. 224 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
при порушенні
встановлених законом вимог щодо здійснення господарської
діяльності суб'єкт господарювання -відповідач повинен відшкодувати
збитки на користь тієї особи, право якої або законні інтереси
порушено.
Але, з таким висновком прокурора погодитись не можна.
Прокурор у позові безпідставно посилається на положення ст.
224 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
із зазначенням того,
що відповідач повинен відшкодувати позивачу збитки, оскільки
порушив встановлені законом вимоги щодо здійснення господарської
діяльності.
Судова колегія вважає, що до правовідносин сторін у частині
вирішення спору в решті позову необхідно застосувати приписи Глави
83 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про зобов'язання у
зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової
підстави.
Частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від
того, чи безпідставне набуття або збереження майна було
результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи
наслідком події.
В разі достовірного встановлення факту займання відповідачем
вищевказаної земельної ділянки після припинення права постійного
користування згідно рішення позивача №1690 від 23.12.04 та
повернення відповідачем державного акту на право постійного
користування землею I-ЛГ №000002 від 16.01.96 позивач має право
вимоги відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає право вимагати відшкодування шкоди
особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи.
Таким чином, щодо решти позовних вимог прокурором неправильно
обрано спосіб захисту порушеного права позивача.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги до задоволення не
підлягають, тому судовою колегією рішення господарського суду
Луганської області від 09.02.07 у справі №15/6 ( rs472741 ) (rs472741)
залишається без змін, а апеляційне подання -без задоволення.
Оскільки прокурор звільнений від сплати державного мита, то
питання щодо судових витрат не вирішується.
У судовому засіданні за згодою присутніх оголошені вступна та
резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 43, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційне подання Лисичансько -Рубіжанського міжрайонного
природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі
Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області,
від 23.02.07 №249-вих на рішення господарського суду Луганської
області від 09.02.07 у справі №15/6 залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Луганської області від 09.02.07
по справі №15/6 залишити без змін.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
постанова набирає законної сили з дня
її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя К.I. Бойченко
Суддя Т.М. Баннова
Суддя С.С. Єжова