35/164 Про визнання недійсною з моменту укладання угоди про сплату авансу за земельну ділянку - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.07.2007

у справі № 35/164 (rs772363)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Площа Європи"

до Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа відповідача Відкрите акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-1" ім.М.П.Загородного

про визнання угоди недійсною

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2007р. по справі №36/164 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі..

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням звернувся з апеляційною скаргою в якій просить його скасувати, посилаючись на те, що рішення прийнято по неповно встановленим обставинам справи та з порушенням норм чинного законодавства.

Колегія дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановила наступне.

28.05.2003р. між відповідачем - Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) та позивачем - ТОВ "Площа Європи" була укладена угода №136 на сплату авансу за земельну ділянку в урочищі Гончари - Кожум'яки у Подільському районі м. Києва, відповідно до умов якої позивач зобов'язувався сплатити аванс в сумі 5 437 163, 46 грн. за земельну ділянку орієнтованою площею 1,00 га розташовану за адресою: урочище Гончари - Кожум'якиу Подільському районі м. Києва (п. 1.1 угоди).

Відповідно до пп. 3.1, 3.2 вищезазначеної угоди відповідач взяв на себе зобов'язання щодо організації у встановленому порядку проведення експертної оцінки, складання технічної документації з продажу земельної ділянки та подання матеріалів щодо її продажу на розгляд та затвердження Київської міської ради до 01.12.2003р., за умови виконання позивачем п. 1.3. цієї угоди.

Додатком №1 до угоди №136 від 28.05.2003р. між позивачем та відповідачем було передбачено порядок та умови перерахування коштів, відповідно до якого позивач відкриває на користь Київської міської ради в банку "Хрещатик" покритий безвідкличний документарний акредитив на суму 1 000 000,00 грн. строком дії до 30.06.2003р., сплата за яким провадиться проти подання такого документу: копії рішення Київської міської ради про передачу позивачу в короткострокову оренду для будівництва культурно-політичного центру "Площа Європи" земельної ділянки орієнтовною площею 3,16 га в урочищі Гончари - Кожум'яки у Подільському районі м. Києва, посвідченої печаткою секретаріату Київської міської ради.

Решту суми авансу Товариство сплачує після прийняття Київською міською радою вищезазначеного рішення, у такому порядку: до 01.08.2003 - 2 737 163,46 грн.; до 01.09.2003 - 1 700 000,00 грн.

04.04.2007р. позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсною з моменту укладення угоди №136 від 28.05.2003р., на підставі ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) , в зв'язку з тим, що на думку позивача спірна угода суперечить ст. 53 Земельного кодексу України (2768-14) , ст. 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , оскільки остання мала на меті перерахування грошових коштів на купівлю - продаж об'єкту - земельної ділянки, яка не може бути об'єктом купівлі - продажу, оскільки є об'єктом культурної спадщини і на неї не поширюється дія Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , яким визначено, що земельна ділянка як об'єкт культурної спадщини, а саме як земля історико - культурного призначення - може бути лише у користуванні.

Колегія заслухавши пояснення сторін та після дослідження всіх обставин справи і вивчення документів наявних в матеріалах справи, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2007р. не вбачається, з наступних підстав:

Відповідач в своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що земельна ділянка, яка відповідно до угоди авансу від 28.05.2003р. №136 підлягає продажу знаходиться на території археологічного заповідника та не є пам'яткою археології, в зв'язку з чим може перебувати в приватній власності, а також на думку відповідача судом першої інстанції невірно застосовано норми ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

Колегія не може погодитись з вищенаведеними зауваженнями відповідача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка є предметом укладеної сторонами Угоди є археологічним заповідником, що має назву парк-музей "Стародавній Київ" та є об'єктом культурної спадщини, пам'яткою археології. Даний заповідник було створено згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР від 18.05.1987 року № 183 (183-87-п) .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , об'єкт культурної спадщини це визначене місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно ст. 53 Земельного кодексу України (2768-14) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишок фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площ, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культурної архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Відповідно ст. 54 Земельного кодексу України (2768-14) землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, крім пам'яток, занесених до Переліку пам'яток, які підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі. Однак таке відчуження або передача мають обоє 'язково погоджуватися з органами охорони культурної спадщини.

Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.15 ч. 1 ст. 66 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, що перебувають відповідно у державній та комунальній власності, покладається на органи охорони культурної спадщини Ради міністрів АР Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій а на органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Режим приватної власності на відповідні землі з розміщенням на них об'єктами певним чином обмежений. Об'єкт культурної спадщини, у тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні, про що центральний орган виконавчого влади у сфері охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган, відповідні органи охорони культурної спадщини, на території яких він розташований.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) встановлює, що надання об'єктів культурної спадщиною, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньої, туристичною ті іншою метою здійснюється відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах.

Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримуватись вимог органів охорони культурної спадщини.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Крім того до матеріалів справи був залучений висновок Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища №4522 від 28.11.2002р., в якому зазначено, що Урочище Гончари - Кожум'яки, на території якого знаходиться Земельна ділянка є археологічним заповідником, має охоронний статус, належить до земель історико - культурного призначення, є державною власністю і може надавитись лише в орендне користування.

З урахуванням викладеного укладена між сторонами угода про сплату авансу за земельну ділянку в урочищі Гончари - Кожум'яки у Подільському районі м. Києва №136 від 28.05.2003 року, є такою що не відповідає вимогам названих вище норм, оскільки укладена в порушення вимог ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України (2768-14) та ст.25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Цивільного Кодексу УРСР (1540-06) , який діяв на момент укладення договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ст.59 Цивільного Кодексу УРСР (1540-06) ).

Отже, угода про сплату авансу за земельну ділянку в урочищі Гончари - Кожум'яки у Подільському районі м. Києва №136 від 28.05.2003 року, укладена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсною.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва є обгрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства і тому підстав для його скасування не вбачається.