3/156-32/98 Про визнання права власності на об'єкт нерухомості - Текст документа

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2007 у справі № 3/156-32/98 у задоволенні первісного позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання права власності за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на будівлю та дворові споруди, що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 3-Б. та зобов'язання Закритого акціонерного товариства комплектації "Тельком" повернути до державної власності майно - будівлю та дворові споруди, що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 3-Б за актом приймання-передачі Українському науково-дослідному інституту зв'язку як балансоутримувачу вищевказаного державного нерухомого майна відмовлено повністю. Зустрічний позов Закритого акціонерного товариства комплектації "Тельком" задоволено повністю. Визнано право власності на двоповерхову нежитлову будівлю загальною площею 1 897,10 кв. м., розташовану за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 3-Б за Закритим акціонерним товариством комплектації "Тельком". Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на користь Закритого акціонерного товариства комплектації "Тельком" 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач за первісним позовом подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов повністю, а в задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити повністю. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що рішення було прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 21.12.1994 року Старокиївська районна рада народних депутатів міста Києва зареєструвала Організацію орендарів підприємства комплектації "Тельком".

15.11.1995 року Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" та Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву уклали договір купівлі-продажу № 215, який посвідчено 6-ю Державною нотаріальною конторою м. Києва 15 листопада 1995 року (запис № 34-1240) та зареєстровано представництвом Фонду державного майна України у Старокиївському районі м. Києва 17 січня 1996 року за № 000125/12, відповідно до якого Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" повинна була отримати у власність державне майно цілісного майнового комплексу підприємства комплектації "Тельком" за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 22.

08.02.1996 року було зареєстроване Закрите акціонерне товариство комплектації "Тельком" (відповідач за первісним позовом), яке відповідно до п. 1.1. Статуту стало правонаступником вищевказаної організації орендарів. Місце розташування обох юридичних осіб була адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 22.

22.01.1996 року Міністерство зв'язку України видало розпорядження про передачу Організації орендарів підприємству комплектації. "Тельком" замість вилучених в нього приміщень за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 22 приміщень по вул. Солом'янська, 3-Б (будівля з літерою "А", квартал 598). Відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з адміністративних актів.

30.01.1996 року Міністерство зв'язку України листом № 480 поклало виконання цього розпорядження на третю особу Український науково-дослідний інститут зв'язку (УНДIЗ) та Організацію орендарів підприємства комплектації "Тельком".

31.01.1996 року Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" та Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву підписали акт прийому передачі державного майна ООПК "Тельком" № 242, відповідно до якого Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" отримала у власність цілісний майновий комплекс вартістю 585056,10 грн.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" мала право на купівлю приміщення за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 22 в складі цілісного майнового комплексу, але на виконання розпорядження Міністерства зв'язку України від 22.01.1996 Організації орендарів підприємства комплектації "Тельком" замість вилучених у нього приміщень за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 22 було передано спірне приміщення за адресою м. Київ, вул. Солом'янська 3-Б (будівля з літерою "А", квартал 598) в складі цілісного майнового комплексу відповідно до договору від 15 листопада 1995 року № 215.

12.03.1996 року третя особа (УНДIЗ) оформила передання зі свого балансу на баланс Закритого акціонерного товариства комплектації "Тельком" спірного майна, який є правонаступником Організації орендарів підприємства комплектації "Тельком", актом, який затверджений заступником міністра зв'язку України та залучений до матеріалів справи.

Оскільки баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, судом першої інстанції правильно встановлено, що Організація орендарів підприємства комплектації "Тельком" отримала у власність цілісний майновий комплекс вартістю 585056,10 грн. на підставі акту прийому передачі державного майна ООПК "Тельком" від 31.01.1996 року № 242 який було підписано Організацією орендарів підприємства комплектації "Тельком" та Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву, а не на підставі акту передання майна з балансу УНДIЗ на баланс ООПК "Тельком".

Актом підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу ЗАТК "Тельком" від 17.02.2000 року, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву Збружинським В. Ф. 29.02.2000 року зазначено що умови договору купівлі-продажу майна ЦМК ЗАТК "Тельком" від 15.11.1995 року № 215 виконані в повному обсязі. При цьому в п.1.8 зазначеного Акту Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву підтвердило що державної частки майна ЗАТК "Тельком" не має і повністю виконало свої зобов'язання перед Державою.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Цивільний Кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року. Раніше діяла ст. 71 Цивільного Кодексу Української РСР, відповідно до якої загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), був встановлений в три роки.

Статтею 76 Цивільного Кодексу Української РСР було встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву пропустило строк звернення з позовом до ЗАТК "Тельком", який було встановлено ст. 71 ЦК УССР, оскільки підчас перевірки 17.02.2000 року в приміщенні ЗАТК "Тельком" за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 3-Б воно повинне було дізнатися про порушення свого права.

Регіональне відділення Фонду державного майна України не заперечує пропуск строку позовної давності, що підтверджується його клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності № 30-10/3900, наданим господарському суду 16.05.2006 року. Поважних причин пропущення строків позовної давності позивач у вказаному клопотанні не навів.

Відповідно ст. 33 ГПК України (1798-12) , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення.

З огляду на те, що позивач за первісним позовом знав та зобов'язаний був знати про наявність порушення права власності на спірне майно, але своєчасно, в межах строку позовної давності, не звернувся до суду за захистом права власності на спірне майно, обгрунтованого клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності підчас нового розгляду справи суду не надав, враховуючи заяву відповідача за первісним позовом про застосування позовної давності при вирішенні даного спору, суд погоджується з відмовою позивачу за первісним позовом у задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Статтею 26 Закону України "Про власність" (697-12) встановлено, що об'єктами права власності господарського товариства є, зокрема, грошові та майнові внески його учасників, а відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) товариство є власником майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу.

Оскільки ЗАТК "Тельком" є правонаступником Організації орендарів підприємства комплектації "Тельком" та отримало від орендарів як засновників до статутного фонду їх майно вартістю 585056,00 грн., а відповідно і спірне приміщення, про що зазначено у розділі 6 Статуту ЗАТК "Тельком", суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ЗАТК "Тельком" отримало спірне майно не від держави внаслідок приватизації, а від засновників товариства, і що вказане приміщення за адресою м. Київ, вул. Солом'янська 3-Б (будівля з літерою "А", квартал 598) є власністю позивача за зустрічним позовом.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач за зустрічним позовом добросовісно отримав спірне майно у власність 31.01.1996.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2007 року у справі № 3/156-32/98 є обгрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.