Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Авангард" (далі – ЗАТ) до Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі – ДПІ), треті особи – Управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області, прокуратура Івано-Франківської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за заявою ЗАТ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2010 року,

У серпні 2006 року ЗАТ звернулося до суду з позовом про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 4 серпня 2006 року № 0000652320/0 та № 0000662320/0; зобов’язання ДПІ виконати невчинені дії згідно із загальною податковою декларацією з податку на додану вартість (далі – ПДВ) за квітень, травень 2006 року щодо виконання вимог підпунктів 7.7.2, 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ) та пункту 4 Порядку відшкодування з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 2 липня 1997 року № 209/72 (z0263-97) , – надати висновок Управлінню Державного казначейства України в Івано-Франківській області із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У листопаді 2006 року позивач уточнив позовні вимоги і просив зобов’язати ДПІ виконати невчинені дії згідно із загальною податковою декларацією з ПДВ за квітень, травень 2006 року – надати висновок Управлінню Державного казначейства України в Івано-Франківській області на відшкодування ПДВ.

ЗАТ зазначало, що податковим органом встановлено факт порушення ним пункту 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР.

Висновок щодо завищення суми ПДВ до якого дійшов відповідач, зроблений на підставі пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) (далі – Порядок). Однак ці норми, на думку позивача, носять спеціальний характер, їх застосування можливе виключно щодо операцій з поставки товарів власного виробництва і в жодному випадку не регулюють та не вказують на їх застосування при здійсненні операцій, пов’язаних із тим чи іншим придбанням сільськогосподарським товаровиробником основних засобів та матеріально-технічних ресурсів. Ці норми також не встановлюють порядок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, а тому такий висновок ніяк не випливає із зазначених норм.

ДПІ у податкових повідомлення-рішеннях зазначає про порушення пункту 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР, однак порушень цієї норми в акті перевірки не встановлено.

Крім того, ЗАТ вказувало, що листом ДПА від 23 лютого 1999 року № 2651/7/16-1121 (v2651225-99) визначено, що спеціальною окремою податковою декларацією з ПДВ є декларація, до якої включаються операції з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки, в тому числі і на давальницьких умовах, незалежно від виду розрахунків за таку продукцію та напрямку реалізації (на митній території України чи на експорт) та операції з придбання товарів (робіт, послуг), які включаються до валових витрат виробництва такої продукції, і відповідно до складу податкового кредиту по такій продукції.

Підприємством придбано основні засоби. Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3. статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов’язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8, 9 та підпунктом 7.9.4 статті 7 цього Закону.

Таким чином, на думку позивача, включивши суми ПДВ сплачені у зв’язку з придбанням основних фондів та матеріалів, які використані для поліпшення та модернізації основних фондів, він ніяким чином не порушив порядок складання спеціальної податкової декларації з ПДВ, оскільки витрати на модернізацію та поліпшення основних фондів не відносяться до валових витрат підприємства та підлягають амортизації, яка зменшує скоригований прибуток платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

ДПІ проти позову заперечувала, наполягаючи на правомірності своїх дій.

Судами встановлено, що за наслідками проведеної виїзної позапланової документальної перевірки ЗАТ з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок за квітень, травень 2006 року, ДПІ складено акт № 261-2350-00853582 від 28 липня 2006 року.

Згідно з висновками, що викладені в акті перевірки, ДПІ 4 серпня 2006 року прийняла два податкових повідомлення-рішення: № 0000662320/0 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 146 961 грн, а також № 0000652320/0 про визначення ЗАТ податкового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 21 335 грн (у т.ч 14 750 грн за основним платежем та 6 585 грн штрафних (фінансових) санкцій).

На підставі отриманих податкових накладних, у зв’язку із придбанням матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту загальної декларації з ПДВ № 3 за квітень та травень 2006 року.

З урахуванням особливостей діяльності ЗАТ подавало до ДПІ три види податкових декларацій із ПДВ:

- № 1 (скорочена), що складається на підставі пункту 11.21 статті 11 Закону №168/97-ВР;

- № 2 (скорочена) – на підставі пункту 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР;

- № 3 загальна декларація.

В акті перевірки зафіксовано: неправомірність віднесення ЗАТ до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ за березень 2006 року 131 545 грн, відповідно неправомірно заявлено до відшкодування в загальній податковій декларації з ПДВ за квітень 2006 року суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню – 119 706 грн;

неправомірність віднесення ЗАТ до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ за квітень 2006 року 27 255 грн, відповідно неправомірно заявлено в загальній податковій декларації з ПДВ № 3 за травень 2006 року суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню – 27 255 грн.

Крім того, позивачем занижено ПДВ в березні на 6 841 грн, в квітні – на 7 909 грн.

ДПІ вважає, що податковий кредит з ПДВ у сумі 158 800 грн, який було включено до податкової декларації № 3 у березні та квітні 2006 року, за результатами перевірки підлягає зарахуванню позивачу на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів по спеціальній податковій декларації № 2 відповідних податкових періодів.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 7 листопада 2006 року позов задоволено частково: податкові повідомлення-рішення визнано недійсними, а в решті позову – відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що ЗАТ було правомірно включено до податкового кредиту за загальною декларацією суму ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаного для використання у власній господарській діяльності обладнання.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове – про відмову в задоволенні позову. Суд зазначив, що пунктом 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР не передбачено будь-яких винятків щодо формування податкового кредиту платників, яким запроваджено спеціальний порядок використання податку на додану вартість, у зв’язку з чим сума цього податку, сплачена сільськогосподарським товаровиробником у складі вартості обладнання, придбаного для використання у власній господарській діяльності, включається до податкового кредиту саме спеціальної декларації.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2010 року постанови судів першої та апеляційної інстанцій скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання ДПІ надати Управлінню Державного казначейства України в Івано-Франківській області висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню. Провадження в цій частині закрито у зв’язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника ПДВ і не підлягає розгляду в суді.

У поданій до Верховного Суду України заяві ЗАТ просить скасувати ухвалу касаційного суду в частині залишення без змін постанови апеляційного суду й направити справу на новий касаційний розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви заявник надав Верховному Суду України копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2007 року, у якій касаційний суд дійшов висновку, що залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від’ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів. На думку суду, Порядок не містить жодних вказівок щодо правил відображення сум податкового кредиту при придбанні сільгоспвиробником основних фондів.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Касаційний суд при вирішенні спору виходив із того, що згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР не передбачено будь-яких винятків щодо формування податкового кредиту платників, яким запроваджено спеціальний порядок використання податку на додану вартість, у зв’язку з чим сума цього податку, сплачена сільськогосподарським товаровиробником у складі вартості обладнання, придбаного для використання у власній господарській діяльності, включається до податкового кредиту саме спеціальної декларації.

На думку Верховного Суду України, висновок Вищого адміністративного суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права при розгляді спорів цієї категорії, яка полягає у тому, що коли платник податку, реалізовуючи продукцію, на підставі пункту 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то і права на відшкодування цього податку з бюджету він немає.

Посилання ЗАТ на неповноту встановлення обставин справи відповідно до пункту 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути підставою для перегляду постановленого касаційним судом рішення.

Оскільки при вирішенні справи касаційний суд правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви ЗАТ слід відмовити.

Керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви закритого акціонерного товариства

"Авангард" відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.