8/845 Про стягнення заподіяних збитків - 02.03.2007 Прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 21 листопада 2006 року, яке прийнято у справі № 8\845 (головуючий суддя – В.С. Катрич, судді: П.І. Паламар, С.В. Шабунін) в позові дочірньому підприємству Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" (надалі – Позивач, Підприємство) до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі – Відповідач, Фонд) про стягнення 2 611 994 грн. 00 коп. та в зустрічному позові Фонду до Підприємства про стягнення 100 000 грн. 00 коп. було відмовлено повністю (т. 4 л.с. 77-81).

Дочірнє підприємство Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс", не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та стягнути з Фонду на користь Підприємства 1 305 997 грн. 00 коп. в якості відшкодування збитків та 1 305 997 грн. 00 коп. в якості відшкодування моральної шкоди (т. 4 л.с. 84-86).

В судовому засіданні 26.02.2007 року оголошено перерву до 02.03.3007 року об 11:40 год. (т. 4 л.с. 103-104).

Представник Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у судових засіданнях не погоджується з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 21 листопада 2006 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 26.02.2007 року (т. 4 л.с. 101-102) та наданих поясненнях.

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

Дочірнє підприємство Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" звернулось до господарського суду м. Києва із позовом № 185 від 15.07.2003 року, в якому просило стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 2 611 994 грн. 00 коп. матеріальних збитків та моральної шкоди (т. 1 л.с. 2-10). Позивач обґрунтовував свої вимоги понесенням Позивачем матеріальних збитків та нанесенням Підприємству моральної шкоди неправомірними діями Фонду у зв’язку з неправомірною невидачею у встановлений термін за заявою Позивача довідки про кількість працюючих інвалідів на Підприємстві, що призвело до неотримання ним дозволу на право користування пільгами з оподаткування та втрати такого права на деяких час, зупинення діяльності та понесення відповідних збитків у зв’язку із зупиненням діяльності. Також, Позивач зазначає, що призупинення його діяльності призвело до тяжких моральних страждань інвалідів, працевлаштованих на Підприємстві шляхом дискримінації прав та інтересів інвалідів з боку Відповідача та до руйнування ділової репутації Підприємства. Підприємство вважає, що з Фонду має бути стягнено 2 611 994 грн. 00 коп. матеріальних збитків та моральної шкоди згідно Положення про порядок видачі довідки про кількість працюючих інвалідів та загальну кількість працюючих на підприємстві та в організації громадської організації інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 169 від 25.03.2002 року (z0378-02) , ст.ст. 4, 12, 14-1, 14-2, 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", ст.ст. 440-1, 442 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1, 2, 4, 12 Господарського процесуального кодексу України (т. 1 л.с. 2-10).

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду м. Києва із зустрічним позовом від 25.06.2005 року, в якому просило стягнути з дочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" 100 000 грн. 00 коп. моральної шкоди (т. 3 л.с. 75-76). Фонд обґрунтовував свої вимоги тим, що визначення Підприємством в первинному позові про нанесення шкоди у вигляді тяжких моральних страждань інвалідів, працевлаштованих на Підприємстві шляхом дискримінації прав та інтересів інвалідів з боку Відповідача та до руйнування ділової репутації Підприємства негативно впливає на діяльність держави в особі Фонду та підриває до Фонду довіру як інвалідів, так і підприємств громадських організацій інвалідів. Фонд вважає, що з Підприємства має бути стягнено 100 000 грн. моральної шкоди згідно ст. 23 Цивільного кодексу України та ст.ст. 22, 28, 43-3, 54, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (надалі – ГПК України (1798-12) ) (т. 3 л.с. 75-76).

Рішенням господарського суду м. Києва від 21 листопада 2006 року в позові дочірньому підприємству Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 2 611 994 грн. 00 коп. та в зустрічному позові Фонду до Підприємства про стягнення 100 000 грн. 00 коп. було відмовлено повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що, Позивачем не надані докази на підтвердження правомірності заявлених вимог до Фонду та спричинення останнім Підприємству збитків та немайнової шкоди в результаті ненадання Фондом довідки про кількість працюючих у Позивача інвалідів, а Відповідачем не надані докази та обґрунтування щодо дискредитації діяльності та приниження ділової репутації останнього у вигляді тяжких моральних страждань інвалідів, працевлаштованих на Підприємстві, шляхом дискримінації прав та інтересів інвалідів з боку Фонду та руйнування ділової репутації. При цьому, місцевий суд керувався нормами ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ст.ст. 7, 440, 440-1 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 33, 35, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) (т. 4 л.с. 77-81).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції в частині повної відмови у задоволенні первинного позову слід визнати як таким, що зроблений з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та із неналежним застосуванням норм матеріального права (п.п. 1, 3, 4 ст. 104 ГПК України).

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині повної відмови у задоволенні первинного позову підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – частковому задоволенню. Поряд з цим, керуючись нормами ст.ст. 99, 103 ГПК України, апеляційний суд вважає за необхідне первинний позов Підприємства до Фонду про стягнення 2 611 994 грн. 00 коп. задовольнити частково, стягнути з Фонду на користь Підприємства 731 990 грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 98 200 грн. 00 коп. витрат, а в іншій частині в позові Підприємству відмовити.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:

Частиною 1 ст. 4- 7 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально – більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) визначено, що Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 7 Цивільного кодексу УРСР (надалі – ЦК УРСР (1540-06) ) передбачено, що громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Якщо відомості, зазначені в частині першій цієї статті, були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони повинні бути спростовані, у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом. Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік.

Згідно ст. 440 ЦК УРСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Статтею 442 ЦК УРСР встановлено, що шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 14 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин та звернення із позовом у даній справі – надалі – Закон) громадські організації інвалідів здійснюють виробничу, господарську, фінансову та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством. Продукція підприємств (об'єднань) і організацій, громадських організацій інвалідів, номенклатуру та обсяги виробництва якої погоджено з державними замовниками, включається до державного замовлення. Об'єкти капітального будівництва, які зводяться за рахунок коштів громадських організацій інвалідів, у заявленому обсязі включаються до державного замовлення. Держава сприяє забезпеченню матеріально-технічними та іншими ресурсами виконання державних замовлень, зазначених у частинах другій та третій цієї статті.

Статтею 14-1 Закону встановлено, що підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань оподаткування. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та організації мають право за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів (далі - Комісія). Комісія є спеціальним уповноваженим державним органом, створеним з метою визначення доцільності надання державної допомоги громадським організаціям інвалідів, їх підприємствам і організаціям у вигляді пільг з оподаткування, фінансової допомоги, кредитування, надання пріоритетів при розміщенні державного замовлення та в інших формах, а також здійснення обліку і контролю за використанням такої допомоги.

Відповідно до ст. 14-2 Закону рішення про надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів приймається Комісією на основі таких документів, які подаються на її розгляд відповідною громадською організацією: заяви; свідоцтва про державну реєстрацію громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією; нотаріально завірених копій установчих документів громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією; довідки про включення громадської організації інвалідів та підприємства і організації, що засновані такою громадською організацією, до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України; бізнес-плану діяльності підприємства і організації громадської організації інвалідів; обґрунтування значимості підприємства та організації громадської організації інвалідів для соціального захисту інвалідів; довідки органу соціального захисту інвалідів про кількість працюючих інвалідів та загальну кількість працюючих на підприємстві та в організації громадської організації інвалідів; висновку регіональної комісії щодо обґрунтованості надання пільг (крім підприємств, установ та організацій всеукраїнських організацій інвалідів та підприємств і організацій, що мають за попередній податковий рік валовий доход в обсязі меншому 8400 мінімальних заробітних плат та загальну кількість працюючих не більше 25 чоловік). Рішення комісії про надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування або відмову в ньому має бути вмотивованим та базуватися на аналізі соціальної значимості відповідної громадської організації інвалідів та її підприємства чи організації та можливості працевлаштування інвалідів. Регіональні комісії мають право приймати рішення щодо надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів, які отримали за попередній податковий рік валовий доход в обсязі меншому 8400 мінімальних заробітних плат та мають загальну кількість працюючих не більше 25 чоловік.

Згідно п. 5 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями, що діяли на момент виникнення спірних відносин між сторонами) звільняються від оподаткування операції з: продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу). Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявністю дозволу на право користування такою пільгою, яка надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) . Податкова звітність таких підприємств та організацій надається у порядку, передбаченому центральним органом податкової служби України.

В порушення норм законодавства місцевий суд при прийнятті оскаржуваного рішення невірно дійшов висновку про непідтвердженність спричиненої Підприємству Фондом майнової шкоди у повному обсязі у зв’язку з невидачею довідки про кількість працюючих у Позивача інвалідів, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи (зокрема, рішенням господарського суду м. Києва від 27.06.2002 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2002 року, прийнятих у справі № 30\349 – т. 1 л.с. 25-31) підтверджується неправомірність дій Відповідача щодо несвоєчасної невидачі Позивачу довідки про кількість працюючих у Позивача інвалідів, наявність якої відповідно до ст. 14-2 Закону є обов’язковим для отримання відповідною організацією (підприємством) рішення про надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів. Відповідний дозвіл на користування Позивачем пільгами після закінчення 13.06.2002 року строку дії попереднього дозволу № 132 від 01.04.2002 року (т. 1 л.с. 50) був виданий Підприємству лише 22.11.2002 року (що Фондом не заперечується), тобто Позивач відповідно до норм ст. 14-1 Закону не мав право користуватись пільгами з оподаткування, зокрема, передбаченими п. 5 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" з 13.06.2002 року по 22.11.2002 року (більш ніж 5 місяців). Оскільки, отримання відповідних пільг з оподаткування безпосередньо пов’язано із видачею Фондом та відповідною необхідністю представлення довідки про кількість працюючих у Позивача інвалідів, яка не була видана Підприємству своєчасно саме з вини Відповідача, як вже встановлено та визначено у вказаних вище рішенні та постанові судів першої та апеляційної інстанції у справі № 30\349, слід зробити висновок про те, що у разі підтвердженності відповідними доказами згідно ст. 33 ГПК України та ст.ст. 440, 442 ЦК УРСР нанесення Підприємству у зв’язку із несвоєчасним отриманням згаданої довідки відповідної, зокрема, матеріальної шкоди, останнє має право на відшкодування такої шкоди.

З огляду на наявні у справі документи: аудиторський висновок аудиторської фірми "Фінком-Аудит", висновок спеціаліста Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 1 від 31.01.2003 року, контракти, листи, акти прийому передачі аудиторських послуг, договори про надання послуг адвоката та юридичних послуг, відповідні акти виконаних робот та прийому-передачі адвокатських послуг, висновки судово-бухгалтерської експертизи № 6609 від 31.12.2003 року (т. 1 л.с. 34-37, 41-45, 59-79, 85-97, т. 2 л.с. 129-134) слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 33, 41- 43 ГПК України та у відповідності до ст. 440 ЦК УРСР вказані документи свідчать та підтверджують понесення Позивачем у період з 14.06.2002 року по 20.11.2002 року (період призупинення діяльності Підприємства) збитків у зв’язку із втратою пільг з оподаткування у вказаний період, а також понесення Підприємством у зв’язку з цим не передбачених витрат на отримання юридичних консультаційних послуг, адвокатських послуг та послуг з аудиту в розмірі 98 200 грн. 00 коп..

При цьому, апеляційна інстанція зазначає, що вимоги Підприємства щодо відшкодування в результаті неправомірних дій Фонду частини неодержаного прибутку (втраченої вигоди) в розмірі 475 807 грн. 00 коп. з посиланням на викладені в позові розрахунки, на аудиторський висновок аудиторської фірми "Фінком-Аудит" та на листи інших підприємств щодо оцінки взаємовідносин із Підприємством (т. 1 л.с. 38-40) в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України не знайшли свого підтвердження іншими належними доказами у справі (висновок судової експертизи тощо).

Щодо вимог Позивача про стягнення суми моральної шкоди апеляційна інстанція зазначає, що відповідно до ст. 440-1 ЦК України стягнення матеріальної шкоди не є беззаперечним доказом та підставою нанесення особі моральної шкоди та відповідного стягнення моральної шкоди. Посилання ж в позові про тяжкі моральні страждання інвалідів, що працюють на Підприємстві, не є належним відповідно до ст. 34 ГПК України підтвердженням моральних страждань самого Підприємства, а ототожнення працівників (моральних страждань) Підприємства із Позивачем не відповідає вимогам цивільного законодавства. Яким же чином визначені вище неправомірні дії Фонду порочать честь і гідність чи ділову репутацію Підприємства або завдають шкоди його інтересам у розумінні ст. 7 ЦК УРСР Позивачем із посиланням на відповідні докази у справі також не наведено та не доведено.

До викладеного слід додати, що суд апеляційної інстанції підтримує у повному обсязі висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні щодо підстав та мотивувань відмови у задоволенні зустрічного позову Фонду до Підприємства про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. 00 коп., оскільки Відповідачем в порушення ст.ст. 7, 440-1 ЦК УРСР не наведено жодних обґрунтувань та доказів, у чому полягали моральні страждання Відповідача, а також які діяння Підприємства порочать честь і гідність чи ділову репутацію Фонду або завдають шкоди його інтересам, а також у чому полягає така шкода.

Із вищевикладеного аналізу обставин справи та норм законодавства слід зробити висновок, що вимоги Позивача до Відповідача обґрунтовані та підтверджені доказами у справі лише в сумі 731 990 грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 98 200 грн. 00 коп. витрат, а підстави для задоволення позовних вимог Підприємства в іншій частині (у тому числі щодо стягнення суми моральної шкоди) та вимог Фонду про стягнення моральної шкоди з Підприємства у даній справі відсутні.

Таким чином, вимоги Підприємства про обґрунтованість та відповідність нормам законодавства позовних вимог щодо стягнення з Фонду 731 990 грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 98 200 грн. 00 коп. витрат у даній справі та прийняття оскаржуваного рішення в цій частині, що викладені в апеляційній скарзі, у тому числі з підстав, викладених у даній постанові, обґрунтовані, підтверджуються документами у справі та діючим законодавством.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст.ст. 14, 14-1, 14-2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 7, 440, 440-1, 442 Цивільного кодексу УРСР, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та ст.ст. 4-7, 32, 33, 34, 35, 41, 42, 43, 91, 94, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 21 листопада 2006 року у справі № 8\845 скасувати частково.

3. Первинний позов дочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 2 611 994 грн. 00 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86-б, п\р 35212005000070 в УДК м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 2869098) на користь дочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит-Плюс" (02094, м. Київ, бульв. Праці, 8, п\р 260063001 в АКБ "Форум", МФО 322948, код ЄДРПОУ 25285759) 731 990 грн. (сімсот тридцять одну тисячу дев’ятсот дев’яносто гривень) 00 коп. матеріальної шкоди та 98 200 грн. (дев’яносто вісім тисяч двісті гривень) 00 коп. витрат.