Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі - Піскунова I.В.

за участю представників:

позивача: Фаненко А.А., дов. №207 від 20.03.07;

відповідача: Ковтун Н.М., дов. №204 від 22.01.07;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС", м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2007р. по справі №26/73/07-10/178/07 (rs622277)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС", м. Запоріжжя

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Запоріжжя

про стягнення 11084,52 грн.

На підставі розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду №2003 від 18.06.2007 справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий - Шевченко Т.М., судді - Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.

Справу прийнято до провадження колегією суддів.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 19.06.2007 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заявлено позов про спонукання відповідача звільнити нежитлове приміщення та стягнення штрафних санкцій 1 108,45 грн. В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, просить лише стягнути штрафні санкції в розмірі 11 084,52 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області (суддя Алейнікова Т.Г.) від 24.04.2007 по справі №26/73/07-10/178/07 (rs622277) позовні вимоги задоволено частково. З відповідача стягнуто 110,85 грн. штрафу, в іншій частині стягнення відмовлено, судові витрати покладено на відповідача. Суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача, однак, враховуючи, що позивач, відповідно до п.8.2 договору, міг самостійно звільнити приміщення від товарно-матеріальних цінностей орендаря через 3 дні після закінчення дії договору, застосував ст. 83 ГПК України (1798-12) та зменшив розмір заявлених штрафних санкцій з 11 108,52 грн. до 110,85 грн., які стягнув з відповідача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС" звернулось до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Скаржник вважає, що господарським судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки не відповідають обставинам справи, тому рішення підлягає скасуванню. В обгрунтування доводів заявник зазначає, що відповідач по закінченню строку дії договору оренди фактично приміщення не звільнив, залишивши там певні товарно-матеріальні цінності, що перешкоджало позивачу володіти та розпоряджатися своїм майном. Відповідно до п. 9.4 договору оренди до орендаря (відповідача) застосовуються штраф в розмірі подвійної орендної плати поточного місяця за весь період прострочки. Так як відповідачем були порушені п.8.1, 9.4 договору оренди, ст. 4 Закону України "Про власність" (697-12) , ст.785 ЦК України (435-15) , до нього мають бути застосовані штрафні санкції в повному обсязі за 90 днів прострочення. Позивач зазначає, що він не скористався своїм правом, згідно з п.8.2 договору - самостійно звільнити приміщення від речей орендаря, тому що вказана умова договору закріплює право, а не обов'язок орендодавця, до того ж, це б спричинило додаткові фінансові затрати для підприємства і могло потягнути за собою виникнення нових спорів в суді щодо збереження майна орендаря або завдання йому збитків. Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2007 по справі №26/73/07-10/178/07 (rs622277) та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 11 084, 52 грн. штрафу та судові витрати по держмиту та IТЗ. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує, вважає доводи заявника необгрунтованими. У відзиві та в судовому засіданні він посилається на те, що відповідачем норми, закріплені в ст. 785 ЦК України (435-15) , ст. 4 Закону України "Про власність" (697-12) не порушені, перешкод в користуванні позивачем спірним приміщенням не чинив. Фактично після закінчення дії договору відповідач був позбавлений права користуватись приміщенням, хоча розраховував на переукладення договору оренди. Відповідач дійсно звільнив приміщення від свого обладнання та залишків товару лише 01.04.2007, про що 03.04.2007 було підписано відповідний акт, однак застосування штрафу у вигляді неустойки не пов'язано з моментом підписання акту приймання-передачі, а застосовується у разі неповернення речі, що не є тотожними діями. До того ж, існують певні умови та порядок, передбачені ч.2 ст. 216, ч. 3 ст. 232 ГК України (436-15) , для застосування неустойки, а саме: здійснення господарського правопорушення. Відповідач проти цього факту заперечує, а навпаки, вважає, що саме відповідач зазнав істотних збитків в наслідок дій позивача. Вважає, що господарський суд, з урахуванням встановлених обставин, правомірно дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, що узгоджується з приписами ст. 233 ГК України (436-15) . Просить залишити рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2007 по справі №26/73/07-10/178/07 (rs622277) без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2005 року між ТОВ "ВС" (орендодавець) та ППОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди частини нежитлового приміщення НОМЕР_1. Згідно з Додатковою угодою до Договору оренди, строк його дії сторонами визначено включно до 24.00 години 31.12.2006 року .

Виходячи зі змісту п.11.1 Договору оренди, він може бути укладений на новий термін, для чого Орендар повинен за 30 днів до спливу строку дії договору у письмовому вигляді звернутися до Орендодавця з відповідною заявою.

Як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, між сторонами за договором відбувалось листування щодо переукладення договору оренди, однак сторони не дійшли згоди з цього питання та листом НОМЕР_2 орендодавець (позивач) повідомив орендаря (відповідача) про небажання переукладати договір на новий термін.

Отже, 31.12.2006 закінчився строк дії договору оренди частини нежитлового приміщення НОМЕР_1 від 05.12.2005, укладеного між ТОВ "ВС" (орендодавець) та ППОСОБА_1 (орендар). На новий строк він не був переукладений, що підтверджуються доказами, наданими сторонами.

Відповідно до п.8.1 договору оренди після закінчення строку дії договору, орендар зобов'язаний на протязі 3-х днів повернути орендарю приміщення по акту приймання-передачі. Всі зміни, здійснені орендарем підчас дії договору, повинні бути усунуті до підписання акту приймання-передачі приміщення, а само приміщення повинно бути передано у первісному становищі.

За недотримання строків, встановлених пунктом 8.1 договору, передбачено штраф у розмірі подвійної орендної плати поточного місяця за весь період прострочення (п.9.4).

За Актом приймання-передачі приміщення було передано відповідачем позивачу лише 03.04.2007.

Приводом для звернення ТОВ "ВС" до господарського суду з вимогами про стягнення штрафу за несвоєчасне повернення майна стало те, що відповідач порушив умови договору та приписи закону, не звільнив приміщення після закінчення дії договору оренди.

Колегія судів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню в силу наступного.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України (435-15) , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить ст.193 ГК України (436-15) .

Невиконання умов договору або приписів закону є порушенням умов договору, приписів закону, що тягне за собою встановлено законом, договором відповідальність.

Обов'язок повернути об'єкт оренди по закінченню строку дії договору передбачено пунктом 8.1 договору оренди, ст. 785 ЦК України (435-15) . Крім того, відповідно до пункту 4 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Сторони в Договорі оренди не зазначили про незастосування до орендних правовідносин приписів названого Закону України.

Отже, до спірних правовідносин можуть застосовуватися також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Відповідно до ст. 26 Закону, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Факт закінчення строку дії Договору оренди та його припинення вбачається з умов самого договору оренди та встановлено судом при розгляді справи.

Крім того, листом НОМЕР_2 позивач повідомляв відповідача про небажання продовжувати орендні відносини.

У ст. 27 Закону зазначено, що у разі закінчення строку дії договору та відмови від його продовження, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди.

В пункті 8.1 Договору оренди сторони узгодили, що по закінченню строку дії договору орендар зобов'язаний протягом 3 днів з дати закінчення д передати Орендодавцю приміщення за Актом прийому-передачі.

Аналогічне зобов'язання орендаря щодо негайного повернення речі після припинення договору найма закріплено також в ч.1 ст. 785 ЦК України (435-15) .

Акт приймання-передачі підписано сторонами лише 03.04.2007, підчас розгляду справи в суді, зі спливом трьох місяців після закінчення дії договору оренди.

Зазначене свідчить про те, що відповідач не виконав своє зобов'язання щодо повернення майна позивачу після закінчення строку дії договору оренди, чим порушив право позивача в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України (435-15) , якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Така відповідальність орендаря (відповідача) передбачена і пунктом 9.4 договору оренди.

Виходячи зі змісту спеціальної норми закону - ст. 785 ЦК України (435-15) , яка регулює питання з приводу нарахування орендарю неустойки за невиконання ним обов'язку щодо повернення майна, відповідно до умов договору оренди, неустойка нараховується за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Факт звільнення відповідачем займаного приміщення встановлено актом приймання-передачі, який сторони підписали лише зі спливом трьох місяців після закінчення дії договору.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення 11 108,52 грн. штрафу за прострочення повернення майна є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача щодо розміру неустойки, вважає його правильним та обгрунтованим.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду щодо застосування ст. 83 ГПК України (1798-12) та зменшення неустойки до 110,85 грн. з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 83 ГПК України (1798-12) , господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Господарський суд в рішенні не навів жодного доказу в підтвердження існування виняткових обставин, які б обгрунтовували можливість зменшення судом в 100 разів розміру належної до сплати неустойки (яка є подвійним розміром орендної плати за час прострочення терміну повернення орендованого майна).

Посилання господарського суду на п.8.2 договору, яким передбачено право позивача самостійно звільнити приміщення від речей орендаря, без застосування до нього відповідальності за їх збереження, як на довід стосовно можливості позивача користуватись приміщенням вже через 3 дні після закінчення дії договору, є необгрунтованим та не відповідає обставинам справи. По-перше, це є припущення суду, а не встановлений факт, підтверджений відповідними доказами. Натомість, факт порушення відповідачем умов щодо повернення майна після закінчення строку дії договору встановлено, так як зайняте приміщення він звільнив тільки через 3 місяці після закінчення строку дії договору, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 03.04.2007.

По-друге, пункт 8.2 договору надає позивачу саме право, а не встановлює його обов'язок щодо самостійного звільнення приміщення від речей відповідача.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за порушення винна сторона, як суб'єкт господарських правовідносин, має нести передбачену законом та договором відповідальність. Застосування господарських санкцій гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта господарювання від правопорушень з боку інших осіб та спрямоване на забезпечення правопорядку у сфері господарювання.

Доводи відповідача також не приймаються апеляційним судом та спростовуються вищезазначеним.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивачем були заявлені 2 вимоги - про стягнення неустойки та спонукання відповідача звільнити спірне приміщення. В процесі розгляду справи в суді відповідач звільнив приміщення, про що зазначив позивач в письмових поясненнях та заяві.

Разом з тим, господарський суд не прийняв рішення щодо другої вимоги.

Виходячи з матеріалів справи, на час прийняття господарським судом рішення предмет спору щодо звільнення приміщення відсутній, тому провадження у справі за даною вимогою підлягає припиненню на підставі ст. 80 п.1 ПК України. Державне мито у розмірі 85,00 грн. за вимогою про повернення майна покладається також на відповідача у справі, так як з його вини спір доведено до суду.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для зміни рішення резолютивної частини рішення за першою вимогою, доповнення її пунктом 2 щодо припинення провадження у справі за другою вимогою та відповідним розподілом судових витрат.

Судові витрати по сплаті держмита за подачу позову та за апеляційною скаргою, а також на IТЗ покладаються на відповідача у справі відповідно до приписів ст. 49 ГПК України (1798-12) .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 80 п. 1-1, 99, 101, п. 4 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Запорізький апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС", м. Запоріжжя, задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.04.2007р. по справі №26/73/07-10/178/07 (rs622277) змінити, викласти його в наступній редакції.

"Позов задовольнити.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Запоріжжя, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС", м. Запоріжжя, 11 108,52 грн. штрафу, 196,08 (111,08 + 85,00) грн. державного мита та 118 грн. на IТЗ. Видати наказ.

Провадження у справі за вимогою про повернення майна припинити."

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Запоріжжя, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС", м. Запоріжжя, 55,54 грн. за апеляційною скаргою. Видати наказ.

Видачу наказів доручити господарському суду Запорізької області.