5/212 Про витребування майна з чужого незаконного володіння - 28.11.2006 Прийняття

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.10.06 у справі № 5/212 задоволено позов ПП "Шарк-Плюс"та зобов'язано відповідача - Приватне підприємство "Шарк"повернути позивачу майно, а саме щити 6х3 та щити "CITI LIGHT"розміром 1,25м х 1,75м.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Приватне підприємство "Шарк", подав апеляційну скаргу та пояснення до апеляційної скарги, в яких вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, судом визнано встановленими недоведені обставини справи, висновки суду не відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, обставинам та матеріалам справи, на підставі чого просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, виходячи з наступного:

- рекламні носії, що є предметом спору, були передані ПП "Шарк"у колективну власність ТзОВ "Шрек", як внесок у статутний фонд товариства. Факт передачі підтверджується актом прийому-передачі від 11.03.03 та протоколом № 5 зборів засновників ТзОВ "Шрек" від 11.03.03, яким затверджено даний акт;

- з моменту переходу права власності на спірні рекламні носії від ПП "Шарк"до ТзОВ "Шрек"і по день слухання справи в суді апеляційної інстанції, суду не подано доказів заявлення претензій ТзОВ "Шрек"до скаржника, щодо невнесення ним своєї частки у статутний фонд Товариства, як передбачено ст. 52 Закону України "Про господарські товариства";

- судом першої інстанції не досліджено факт перебування спірних рекламних носіїв предметом кількох правочинів: між ТзОВ "Шрек"та МСМП "Енергомонтаж" (договір купівлі-продажу від 12.04.05), між МСМП "Енергомонтаж"та ПП "Шарк-плюс"(договір купівлі-продажу від 05.05.05, акт прийому-передачі від 07.05.05);

- судом першої інстанції, на думку скаржника, не враховано презумпції правомірності правочинів купівлі-продажу (ст. 204 ЦК України) та невиникнення правовідносин між контрагентами (МСМП "Енергомонтаж", ПП "Шарк-плюс") та скаржником, сплив строку позовної давності (ст. 257 ЦК України);

- зазначає, що скаржником передано в статутний фонд ТзОВ "Шрек"речі з визначеними родовими ознаками, які відповідно до ст. 184 ЦК України є замінними, і з моменту переходу права власності по даний час не перебувають в користуванні, володінні та розпорядженні ПП "Шарк". Рекламні конструкції, які є власністю ПП "Шарк", що підтверджується аудиторським звітом від 10.11.06, є комплексом інших речей, що не стосуються предмету спору між сторонами. Позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, що саме витребовувані рекламоносії використовуються скаржником, а відтак скаржник твердить про пред'явлення позову до неналежного відповідача;

- зазначає, що скаржником передано до статутного фонду ТзОВ "Шрек"рекламні носії в кількості 71 шт. на загальну суму 15 720, 00 грн., в той же час у власності скаржника, станом на 30.09.06, знаходилося 82 спеціальні рекламні конструкції загальною балансовою вартістю 258 284, 74 грн. (аудиторський звіт від 10.11.06, аудитор Дідич М.А.), а відтак в рішенні судом першої інстанції вирішено питання не лише стосовно права власності на рекламні носії, а й щодо об'єктів зовнішньої реклами, на які скаржнику надано дозволи на розміщення та укладено договори на розміщення таких об'єктів;

- наголошує, що не надавались дозволи на розміщення об`єктів зовнішньої реклами та не укладалось договорів на розміщення таких об'єктів з ТзОВ "Шрек", МСМП "Енергомонтаж", ПП "Шарк-плюс"за період з 01.01.03 по 01.08.05 у м.Ужгород, що підтверджується листами від 04.08.05 №10 ГО "Ужгородрекламаблагоустрій", від 04.08.05 № 512/01-9 Управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради, від 04.08.05 № 921 Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради;

- судом першої інстанції при винесенні рішення від 16.10.06 у справі № 5/212, допущено порушення норм процесуального права, яке відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення місцевого суду: 31.08.06 ухвалою місцевого господарського суду зупинено провадження по справі до вирішення Ужгородським міськрайонним судом позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу рекламоносіїв від 12.04.05 та 05.05.05 та визнання права власності на рекламні носії "Біл-борди"(51 шт.) розміром 6х3 м, "Сіті-лайти" (20 шт.) розміром 1,25 х 1,75 м. за ТзОВ "Шрек", як майновий внесок Скаржника до статутного фонду ТзОВ "Шрек". 15.09.06 місцевим господарським судом, на порушення вимог ст. 79 ГПК України, винесено ухвалу про поновлення провадження у справі без усунення обставин, що зумовили його зупинення;

- судом першої інстанції при винесенні рішення від 16.10.06 у справі № 5/212, допущено порушення норм процесуального права, яке відповідно до ч. 3 ст. 104 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду: місцевим господарським судом 21.09.06 не винесено ухвали про призначення судового засідання на 16.10.06. Відповідно, місцевим господарським судом 16.10.06 винесено рішення по справі № 5/212 за відсутності скаржника, котрий не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.06 подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 28.11.06.

Позивач - Приватне підприємство "Шарк-плюс"–проти вимог скаржника заперечує з підстав, викладених у відзиві від 14.11.06 № 7 на апеляційну скаргу, та просить рішення господарського суду Закарпатської області від 16.10.06 у справі № 5/212 залишити без змін, а в задоволенні скарги ПП "Шарк"- відмовити.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу ПП "Шарк" та пояснення до неї, відзив ПП "Шарк-плюс" на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення господарського суду Закарпатської області від 16.10.06 у справі № 5/212 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПП "Шарк-плюс".

При цьому колегія виходила з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженням суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про господарські суди" (1142-12) .

Засади правового регулювання відносин власності та захисту права власності встановлено Конституцією України (254к/96-ВР) .

Основним Законом України визначено суб`єкти та об`єкти права власності (ст.ст. 13, 41, 142, 143 Конституції України), закріплено рівність суб`єктів права власності перед законом (ст. 13), гарантії права власності й обов`язки власників (ст.ст. 13, 41 Конституції України), положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Правовий режим власності, згідно з п. 7 ч. 1 першої ст. 92 Конституції України, визначається виключно законами України, якими і встановлюються його особливості.

На законодавчому рівні спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Законами України "Про власність" (697-12) , "Про господарські товариства" (1576-12) , "Про рекламу" (270/96-ВР) тощо.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 07.02.91 "Про власність", право власності –це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Усі форми власності рівноправні. Україна створює рівні умови для розвитку усіх форм власності та їх захисту. Це право охороняється законом. Захист права власності здійснюється судом.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників відповідно до ст. 11 ЦК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, зміна правовідношення та іншими позовами, які пов`язані з охороною права власності підприємств і організацій.

Відповідно до ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом. Аналогічне положення міститься у ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", а саме визначення, згідно якого товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" передбачається обов`язок учасників товариства виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами. Ст. 52 цього Закону передбачає обов`язок учасника повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Ст. 334 ЦК України визначає момент набуття права власності за договором. Ст. 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а ст. 257 ЦК України встановлено трирічний строк позовної давності. У ст. 662 ЦК України передбачено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Таким чином, не застосувавши вищезазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо фактичного перебування спірного майна у скаржника, та безпідставно задоволив позов.

Відповідно до вимог ст. 4- 7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об`єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи, реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував доводи скаржника, що останній не володіє спірним майном. Рекламні носії, що є предметом спору, передано ПП "Шарк" в статутний фонд ТзОВ "Шрек", що підтверджується актом прийому-передачі від 11.03.03, який затверджений Протоколом № 5 зборів засновників ТОВ "Шрек" від 11.03.03, відповідно до ст. 11 Закону України "Про господарські товариства". ТзОВ "Шрек2 отримало у колективну власність дане майно, відповідно до ст. 12 ЗУ "Про господарські товариства".

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ "Шрек" не заявляло претензій до скаржника, щодо невнесення ним майна у статутний фонд товариства, що передбачено ст. 52 Закону України "Про господарські товариства".

Водночас, рекламні носії, котрі перебували у власності ТзОВ "Шрек"було відчуджено, згідно договору купівлі-продажу від 12.04.05 між ТзОВ "Шрек"та МСМП "Енергомонтаж". Набувачем за даним правочином не заявлялись претензії до ТзОВ "Шрек", і, відповідно до ст. 204 ЦК України, такий правочин є правомірним.

Згодом МСМП "Енергомонтаж" було укладено договір купівлі-продажу від 05.05.05 з ПП "Шарк-плюс", за яким право власності на рекламні носії перейшло до ПП "Шарк-плюс". Зазначений договір було реалізовано згідно Акту прийому-передачі від 07.05.05. Тобто, набувач за даним договором підписав Акт прийому-передачі, чим засвідчив відсутність взаємних претензій між МСМП "Енергомонтаж" та ПП "Шарк-плюс".

Ст. 662 ЦК України містить обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. На зазначені договори, згідно ст. 204 ЦК України, поширюється презумпція правомірності правочину. Окрім того, договір купівлі-продажу від 05.05.05 між МСМП "Енергомонтаж" та ПП "Шарк-плюс", згідно ст. 662 ЦК України є виконаним, що підтверджується Актом прийому-передачі від 07.05.05.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" та Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 (2067-2003-п) , випливає, що основні засоби (спеціальні рекламні конструкції), що належать рекламорозповсюджувачу, можуть використовуватись лише при умові оформлення дозволів на їх розміщення в органах місцевого самоврядування та при укладенні договорів на оплату за тимчасове користування місцем розташування реклами.

Згідно з Рішенням виконкому Ужгородської міської Ради від 25.08.05 № 241 здійснено переоформлення раніше наданих дозволів ПП "Шарк"на розміщення зовнішньої реклами терміном на три роки. Водночас, як вбачається із матеріалів справи, з господарськими товариствами ТзОВ "Шрек", МСМП "Енергомонтаж", ПП "Шарк-плюс" не укладалося договорів на тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, а також не видавалося дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами за період з 01.01.03 по 01.08.05 в м. Ужгороді.

Скаржником передано у статутний фонд ТзОВ "Шрек"рекламних носіїв у кількості 71 шт. на суму 15 720, 00 грн., в той же час згідно аудиторського звіту від 10.11.06 (аудитора Дідич М.А.) станом на 30.09.06 у приватного підприємства "Шарк"значиться, як основні засоби –82 спеціальні рекламні конструкції, загальною балансовою вартістю 258 284, 74 грн., котрі є власністю скаржника.

Отже, скаржником передано у статутний фонд ТзОВ "Шрек" речі, визначені родовими ознаками, які відповідно до ст. 184 ЦК України є замінними. Рекламні конструкції, що є власністю ПП "Шарк", що підтверджується аудиторським звітом від 10.11.06, є комплексом інших речей, що не стосуються предмету спору між сторонами. Вказані речі були у власності ПП "Шарк", ніколи ним не передавалися та не відчужувалися. Документи про передачу та відчуження цих речей відсутні.

Отже, місцевий господарський суд, не дослідивши даних правочинів, дійшов помилкового висновку щодо факту володіння чи користування ПП "Шарк" чужим майном, таким чином прийняв рішення щодо неналежного Відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом ухвалою від 31.08.06 зупинено провадження по справі № 5/212 до вирішення Ужгородським міськрайонним судом позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу рекламних носіїв від 12.04.05 та від 05.05.05 та визнання права власності ПП "Шарк" на рекламні носії, що є предметом оскаржених угод купівлі-продажу.

15.09.06 місцевим господарським судом винесено ухвалу, якою поновлено провадження по справі № 5/212, що мотивовано зупиненням на підставі ухвали від 17.10.2005 р. Ужгородським міськрайонним судом даної справи, з чого слідує висновок, що судом не вирішується спір з приводу чинності угод та визнання права власності на рекламоносії. Таким чином, судом першої інстанції, на порушення вимог ст. 79 ГПК України, поновлено провадження у справі без усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Судом першої інстанції при слуханні справи на засіданні 21.09.06 було оголошено перерву. На порушення вимог ст. 77 ГПК України місцевим господарським судом не було винесено ухвалу та скеровано сторонам, в якій повідомлялося б про час розгляду справи.

У зв`язку з недотримання даної процесуальної норми, місцевим господарським судом 16.10.06 прийнято рішення по справі за відсутності скаржника, котрий не був повідомлений належним чином про час і місце засідання суду.

З огляду на викладене апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Закарпатської області від 16.10.06 у справі № 5/212 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.