Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Духа Я.В.

Кордюк Г.Т.

розглянувши апеляційне подання Першого заступника прокурора Івано-Франківської області вих. № 05/1-447 від 07.07.2006 р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р.

у справі № 16/211-17/135

за позовом ВАТ "Оріана", м.Калуш Івано-Франківської обл.

до ЗАТ "Лукор", м.Калуш Івано-Франківської обл.

про стягнення 4 929 709, 7 грн. збитків, завданих у зв"язку з втратою предмету зберігання, відповідно до договору відповідального зберігання

За участю представників:

від прокуратури Львівської області –Ярчак І. С. (службове посвідчення № 121);

від позивача –Кузів В.С. (юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 8 від 01.01.2005 р. в матеріалах справи),

Лесів Л.В. (юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 9 від

10.02.2006 р. в матеріалах справи);

від відповідача –Дітковська С.А. (юрисконсульт другої категорії юридичного відділу, довіреність № 26-юр-122 від 04.08.2003 р. в матеріалах справи, а.с.110)

Прокурору та представникам сторін роз"яснено їх права й обов"язки, передбачені ст.ст. 22, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

Оскільки прокурор і жодна з сторін не заявляли клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови суду від 20.10.2006 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах справи).

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2006 р.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. у справі № 16/211-17/135 (суддя Неверовська Л.М.) у задоволенні позову про стягнення 4929709, 7 грн. збитків, завданих ЗАТ "Лукор" у зв"язку втратою предмету зберігання (етилену в кількості 795, 781 т), відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що позивачем не доведено всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, в матеріалах справи не містяться достатні та беззаперечні докази відсутності етилену та втрати його відповідачем.

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області з даним рішенням не погодився, вніс апеляційне подання, в якому просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального права. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що відповідач своїм листом від 02.12.2004 р. № 01/555 інформував позивача про втрату етилену, який зберігався у відділенні ізотермічного сховища, що є прямим доказом вини відповідача, а також апелянт звертає увагу на інші листи від 04.02.2005 р. № 26юр-48; від 31.12.2004 р. № 690; від 18.01.2005 р. № 7/15, які представити до господарського суду не мав можливості, відповідачем не подано жодних доказів, які б підтвердили наявність у нього спірного етилену; відповідач приховує факт втрати етилену; висновок суду першої інстанції щодо можливості витребувати етилен у відповідача є необгрунтованим і ін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.10.2002 р. між ВАТ "Оріана" (депонент за договором, позивач у справі) і ЗАТ "Лукор" (охоронець за договором, відповідач у справі) був укладений договір відповідального зберігання, за яким депонент передає, а охоронець приймає на відповідальне зберігання продукцію (акт приймання-передачі № 1) терміном дії до 31.12.2002 р.; додатковими угодами термін дії договору продовжений до 31.12.2004 р.

Як вбачається з акту приймання-передачі № 1, складеного на виконання умов вищевказаного договору, на збереження було прийнято 795, 781 т етилену (а.с.7-11).

Розглянувши апеляційне подання, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. у справі № 16/211-17/135 слід залишити без змін, а апеляційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області - без задоволення.

При цьому колегія виходила з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України та ч.1 ст. 225 ГК України під збитками слід розуміти, зокрема, і втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Підставою для покладення обов"язку відшкодувати збитки є порушення права (правопорушення), зокрема, передбачене ст. 610 ЦК України невиконання чи неналежне виконання зобов"язання.

До реальних збитків п.1 ч.1 ст. 22 ЦК України та ч.1 ст. 225 ГК України відносять всі фактичні втрати, пов"язані зі знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, пов"язані з відновленням свого порушеного права. До втрат необхідно відносити, наприклад, вартість майна, що передане в даному випадку за договором відповідального зберігання, і з вини охоронця втрачене (викрадене), знищене, стало непридатним у зв"язку з необережним поводженням (підмокло, підтоплене, зіпсоване тощо). У разі знищення речі необхідно відшкодувати її вартість, а при пошкодженні –частину вартості.

Такі збитки та їх належне документальне обгрунтування повинна довести потерпіла сторона, про що зазначено і в ч.2 ст. 623 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують реальність стягуваної суми збитків. Крім того, позивач як суду першої, так і суду апеляційної інстанції не подав доказів, які б підтверджували, що останній вживав необхідні заходи для того, щоб не допустити настання реальних збитків.

Як встановлено в судовому засіданні та прослідковується з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 4 929 709, 7 грн. збитків, завданих у зв"язку втратою останнім 795, 781 т етилену, вважаючи, що втрата предмету зберігання підтверджена листами відповідача № 01/155 від 02.12.2004 р. та № 26юр-48 від 04.02.2005 р. (а.с.12-13).

Пунктом 4.1 даного договору сторони узгодили, що в разі знищення, пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частки, охоронець зобов"язаний за свій рахунок повернути депоненту рівну кількість аналогічного майна в належному стані (а.с.7).

В обгрунтування позовних вимог щодо відсутності майна та вимоги щодо повернення етилену позивач покликається на свій лист від 10.11.2005 р. № 773, в якому просить відповідача повідомити про дату та місце отримання товару (а.с.123), а як на доказ відсутності товару –на листи відповідача від 02.12.2004 р. і від 04.02.2005 р.

Проте в підтвердження наявності етилену, безпідставності позовних вимог і вимог апеляційного подання ВАТ "Оріана" представлено процесуальні документи, які підтверджують наявність товару, а саме: рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2006 р. у справі № 2/26, яким стягнено з позивача на користь відповідача 1 577 771, 03 грн. боргу за зберігання етилену згідно з договором від 01.10.2002 р. Цим рішенням господарського суду встановлено недоведеність позивача щодо втрати вказаної кількості етилену. Вказане рішення господарського суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р., яке в касаційному порядку не оскаржувалось.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У судовому засіданні апеляційного господарського суду як прокурор, так і позивач не подали доказів звернення до позивача з вимогою видачі зазначеної кількості етилену після 10.11.2005 р., як суду першої, так і суду апеляційної інстанції позивачем не представлено доказів втрати відповідачем спірного товару –етилену. Посилання прокурора та позивача на відсутність доказів у відповідача в спростування позовних вимог не приймаються до уваги, оскільки кредитором (в даному випадку – ВАТ "Оріана") у господарському суді не доведено розмір збитків з урахуванням вимог ч.2 ст. 623 ЦК України.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. у справі № 16/211-17/135 залишити без змін, а апеляційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області - без задоволення.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути в місцевий господарський суд.