5/37 Про передачу (відступлення) права вимоги щодо повернення одержаного за визнаним недійсним договором міни або відшкодування його вартості - 17.10.2006 Прийняття

При повторному розгляді справи рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.06.06 у справі № 5/37 (суддя М.Чорногуз) відмовлено в позовних вимогах ТзОВ "Інтеркомплект-Плюс" про стягнення з Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича вартості одержаного за договором міни від 20.12.94, укладеним між університетом та СТ "Полонина ЛТД", правонаступником якого є позивач по справі.

ТзОВ "Інтеркомплект-Плюс" не погоджується з даним рішенням, просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати, прийняти нове рішення про задоволення його вимог, посилаючись при цьому на наступні обставини і підстави:

- посилання суду на відзив СТ "Полонина ЛТД" на позовну заяву ЧНУ ім. Ю.Федьковича про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом його звільнення як доказ відсутності заборгованості при проведенні взаєморозрахунків є безпідставним, оскільки відсутні будь-які докази про проведення СТ "Полонина ЛТД" та відповідачем взаємозаліків по орендній платі;

- висновок суду про те, що вартість ремонтних робіт не підлягає відшкодуванню, оскільки відповідач не погоджував їх проведення, є помилковим, винесений з неправильним застосуванням ст. 264 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами) та без врахування вказівок Постанови Вищого господарського суду України від 26.01.06;

- висновок суду про те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює в разі недійсності проведення між сторонами реституції, тому що використання майна –"річ" безповоротна, тому вимоги щодо повернення орендної плати є безпідставні, не відповідає обставинам справи, оскільки дію договору міни не було припинено на майбутнє;

- визначення остаточної суми розрахунків відповідача з позивачем в розмірі 12 000, 00 грн. в угоді про добровільне врегулювання цього спору в межах провадження у справі № 6-1582-224 не може братися до уваги при вирішенні справи № 5/37, оскільки предметом розгляду по справі № 6-1582-224 не був спір про відшкодування відповідачем вартості одержаного від СТ "Полонина ЛТД" за договором міни, а спір про усунення перешкод в користуванні приміщеннями по вул. Худякова, 1/Університетська, 2 шляхом його звільнення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.06 подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд скарги призначено на 18.07.06.

Розгляд справи відкладався на 17.10.06 з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.06.

Відповідач у справі - Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича з доводами апеляційної скарги не погоджується з мотивів, наведених у своїх запереченнях. Відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду таким, що ґрунтується на чинному законодавстві, відповідає фактичним обставинам справи, тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши апеляційну скаргу, заперечення на неї, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду Чернівецької області від 05.06.06 у справі № 5/37 слід скасувати.

При цьому колегія виходила з наступного.

Своє право вимоги позивач обґрунтував угодою № 2/04 від 27.03.04 про відступлення йому права вимоги, згідно якого Спільне підприємство українсько-чеське товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект" (правонаступник СТ "Полонина ЛТД") передало (відступило) право вимоги до Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича повернення одержаного за визнаним недійсним договором міни від 20.12.94 або відшкодування його вартості у грошах у разі неможливості такого повернення в натурі.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.06.05, залишеного в силі Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.05 було відмовлено в позові ТзОВ "Інтеркомплект-Плюс" до Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича в стягнені з останнього на користь позивача 476 163,30 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.06 попередні рішення по даній справі були скасовані, а справа направлена на новий розгляд у місцевий господарський суд.

В ході повторного розгляду справи в суді першої інстанції позивачем були збільшенні позовні вимоги, згідно яких просив стягнути з Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича на його користь 977 658, 83 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.06.06 відмовлено в позові ТОВ "Інтеркомплект-Плюс" до ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд виходив з того, що:

По-перше, вартість проектно-кошторисних робіт та зроблена оплата експертної оцінки по ФОК, проведені каналізаційні та інші ремонтні роботи, позивачем зараховано у заборгованість по орендній платі, що підтверджується відзивом позивача по справі № 6-1582-224, тому вимоги про їх стягнення є безпідставними;

По-друге, вартість проведення ремонтних робіт не підлягає відшкодуванню оскільки відповідач не погоджував їх проведення;

По-третє, фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює в разі недійсності проведення між сторонами реституції, так як використання майна –"річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, тому вимоги щодо повернення орендної плати є безпідставні;

По-четверте, всі правовідносини та розрахунки з СТ "Полонина ЛТД" припинилися з укладенням сторонами угоди про добровільне врегулювання спору від 03.08.99, а з часу визначення в ній обома сторонами дати остаточного розрахунку минуло більше трьох років;

По-п'яте, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки його перебіг почався з червня 1999 року.

Матеріали справи та апеляційної скарги, пояснення представників позивача та відповідача свідчать.

20.12.94 між відповідачем та Спільним українсько-чеським товариством "Полонина ЛТД" було укладено договір міни, відповідно до умов якого сторони проводили обмін одного майна на інше:

СТ "Полонина ЛТД" зобов'язувалася передати відповідачеві у власність 27 квартир в новозбудованих будинках (п.1 договору) та фінансувати будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу загальною площею 2 016 м. кв., замовником якого виступав відповідач, придбання конструкцій, матеріалів і обладнання по існуючим на момент будівництва цінам у відповідності з наданою документацією (п.п.2-4 договору).

Відповідач після передачі СТ "Полонина ЛТД" всіх квартир і повного завершення будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу зобов'язувався передати у власність СТ "Полонина ЛТД" будинок по вул. Худякова, 1 загальною площею 3 380 м. кв.(п.7 договору).

Згідно п.6 договору міни відповідач поетапно, без проведення капітального або поточного ремонту зобов'язувався передати у користування СТ "Полонина ЛТД" площі в будинку по вул. Худякова, 1 не пізніше двох місяців після отримання відповідних площ від СТ "Полонина ЛТД".

Відповідно до п.2 додаткової угоди до договору міни від 20.12.94 в редакції від 01.02.96 відповідач виступає замовником по капітальному будівництву фізкультурно-оздоровчого комплексу загальною площею 2016 м. кв. для занять фізичною культурою і спортом, здійснюючи його будівництво на території Чернівецького державного університету згідно рішення Чернівецької міської ради.

Згідно п.2.1 цієї ж додаткової угоди СТ "Полонина ЛТД" фінансує виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво комплексу і передає відповідачу до 01.03.96 Відповідач подає СТ "Полонина ЛТД" довідку про вартість будівництва комплексу згідно договірної ціни.

Пунктом 3 додаткової угоди встановлено, що відповідач проводить капітальне будівництво комплексу за замовленою СТ "Полонина ЛТД" проектно-кошторисною документацією, заключає договори і угоди з генеральним підрядником та заводами, які поставляють обладнання і матеріали та здійснює технічний нагляд за капітальним будівництвом.

Пунктом 4 додаткової угоди визначено, що СТ "Полонина ЛТД" фінансує будівництво, придбання конструкцій, матеріалів і обладнання за існуючими на момент будівництва цінами згідно представленої документації, а у випадку несвоєчасної оплати відшкодовує штрафні санкції і збитки.

Відповідно до параграфу 5 в редакції додаткової угоди від 21.08.97 сторонами погоджено, що СТ "Полонина ЛТД" переводить на рахунок відповідача суму, що відповідає п.4 угоди міни від 20.12.94 будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу, зменшену на величину, що вже реалізована на його будівництві. Перерахування коштів здійснюється приблизно рівними долями щомісяця (з врахуванням можливої інфляції) з моменту підписання цього додатку на протязі передбаченого нормативного терміну будівництва комплексу. У випадку невиконання в установлений термін Договору міни або розрив цієї угоди з ініціативи відповідача або СТ "Полонина ЛТД", СТ "Полонина ЛТД" позбавляється оренди приміщень по вул. Худякова,1/Університетська, 2, а вказана будівля загальною площею 3337,5 м. кв. повністю залишається у власності відповідача.

Зазначена в параграфі 5 редакції додаткової угоди від 21.08.97 загальна реалізована на будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу сума визначена листом відповідача від 25.09.97 № 11-21/1104, який підписаний ректором С.Костишиним та складає 53 735 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 28.02.-11.03.02, залишеного в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.02, договір міни від 20.12.94 було визнано недійсним. При цьому судами не було застосовано правила реституції передбачені ч.2 ст. 48 ЦК УРСР, щодо зобов'язання кожної сторони повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Оскільки розгляд справи відбувається в 2006 році, виходячи із Прикінцевих та перехідних положень слід застосовувати норми Цивільного кодексу України (435-15) . Наслідки визнання правочину недійсним аналогічні ст. 48 ЦК УРСР законодавцем прописані у ст. 216 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відмовляючи в стягненні з відповідача сплачених за будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу коштів в сумі 53 735 грн., суд першої інстанції виходив з того, що вартість проектно-кошторисних робіт та зроблена оплата експертної оцінки по ФОК, проведені каналізаційні та інші ремонтні роботи, позивачем зараховано у заборгованість по орендній платі, що підтверджується відзивом позивача по справі № 6-1582-224, тому вимоги про їх стягнення є безпідставними.

Однак, такий висновок місцевого господарського суду апеляційний суд вважає помилковим.

Посилання суду на відзив СТ "Полонина ЛТД" по справі № 6-1582-224 за позовом університету до СТ "Полонина ЛТД" про усунення перешкод в користуванні приміщеннями по вул. Худякова, 1/Університетська, 2, як на доказ відсутності заборгованості при проведенні взаєморозрахунків є безпідставним. Даним відзивом СТ "Полонина ЛТД" зазначала загальну суму внесених коштів 174 172, 00 грн., яка в декілька разів перевищує загальну суму орендної плати, яка нараховувалася відповідачем СТ "Полонина ЛТД" і станом на 01.01.99 становила 44 062,48 грн., що підтверджується претензією відповідача від 15.01.99 № 12-01/46 та його листом від 29.01.99 № 12-21/102, яким він погоджувався прийняти в рахунок заборгованості по орендній платі паливно-мастильні матеріали. Дана заборгованість по орендній платі була погашена шляхом передачі відповідачу паливно-мастильних матеріалів. В матеріалах справи відсутні докази проведення СТ "Полонина ЛТД" та відповідачем взаємозаліків по орендній платі.

Тому вимога позивача щодо відшкодування витрачених на будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу коштів в сумі 53 735 грн., підлягає до задоволення.

Висновок суду про те, що вартість ремонтних робіт не підлягає відшкодуванню оскільки відповідач не погоджував їх проведення винесений без належної юридичної оцінки всіх наявних в справі доказів, з неправильним застосуванням ст. 264 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами) та без врахування вказівок Постанови Вищого господарського суду України від 26.01.06.

Відповідно до ст. 264 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами) наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає наймачеві право або зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати; або розірвати договір (ст. 270 цього Кодексу) і стягнути збитки, завдані його невиконанням.

Як зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 26.01.06 "зі змісту цієї статті вбачається обов'язок саме орендодавця фінансувати проведення капітального ремонту. У випадку, якщо такий ремонт був проведений орендарем, він має право на відшкодування його вартості. Тому, для того щоб визначитися, чи має право позивач вимагати стягнення суми в 126 962, 00 грн. та 251 216, 00 грн. за проведені ремонтні роботи слід визначитися, чи був той ремонт капітальним, і відповідно, хто був зобов'язаний оплачувати згадані ремонтні роботи".

Однак, місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки, доказам, що містяться в матеріалах справи, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволені позову в цій частині.

Так, судом першої інстанції не було враховано, що листом від 27.09.97 № 11-21/1084 відповідач просив СТ "Полонина ЛТД" надати допомогу по ремонту даху будинку № 1 по вул. Худякова.

Актом передачі-прийому будівлі по вул. Худякова, 1/Університетська, 2 (колишня вул. Поштова) у власність ЧДУ ім. Ю.Федьковича, яка відбулася в 1996 році між Чернівецькою міськрадою та ЧДУ ім. Ю.Федьковича відповідно до рішення ХІІ сесії ХХІІ скликання від 30.01.96 № 141, визначався технічний стан будівлі, в якому зокрема зазначалося, що покрівля та фасад потребують капітального ремонту. Дефектним актом від 12.10.98 було зафіксовано загальний незадовільний стан даної будівлі, визначені конструктивні елементи будівлі, які потребують ремонту та орієнтовні об'єми ремонтних робіт.

Виконання ремонтних робіт даху та фасаду будинку № 1 по вул. Худякова в м. Чернівці підтверджується договором підряду від 11.03.99, укладеним між СТ "Полонина ЛТД" та Малим підприємством "Тілзім", та актом приймання виконаних підрядних робіт від 25.07.99. Вартість ремонтних робіт визначена в сумі 126 962, 00 грн. та підтверджена експертним висновком СП "Західно-Український Експертно-Консультативний Центр" № 24 від 30.01.01.

Відповідно до листа № 33 від 27.03.06 ДКПВНДО "УкрНДІагропроект" інституту "Чернівціагропроект" виконані по об'єкту Худякова, 1 роботи відносяться до капітального ремонту.

Дані докази відповідачем не спростовано.

Оскільки відповідачем обов'язок щодо проведення капітального ремонту не виконувався, незважаючи на його необхідність, та враховуючи лист відповідача від 27.09.97 № 11-21/1084, СТ "Полонина ЛТД" дані ремонтні роботи були проведені за власний кошт, у зв'язку з чим позивач відповідно до ст. 264 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами) має право на відшкодування їх вартості. Тому вимоги в частині стягнення з відповідача 126 962, 00 грн. витрат щодо проведення ремонтних робіт даху і фасаду вказаної будівлі підлягають до задоволення.

Стосовно вимог щодо відшкодування витрат по ремонту офісних приміщень на 3-му поверсі та приміщення кафе "Ганка" (приміщення бувшого агентства "Аерофлот") в цьому ж будинку в сумі 251 216, 00 грн., то місцевим господарським судом правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки відповідачем не надавалася згода на проведення цих робіт, а позивачем не була доведена належними доказами невідкладна необхідність їх проведення.

Висновок суду про те, про безпідставність вимог щодо повернення орендної плати у вигляді вартості переданих паливно-мастильних матеріалів на суму 44 250, 30 грн., оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі недійсності, проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна –"річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, на думку суду апеляційної інстанції, не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 59 ЦК УРСР угода визнається недійсною з моменту її вчинення.

Згідно п. 3.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням угод недійсними" за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша ст. 59 Цивільного кодексу УРСР). Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу УРСР).

Оскільки рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.02-11.03.02, залишеного в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.02 дія договору міни від 20.12.94 не було припинено на майбутнє у місцевого господарського суду не було правових підстав для відмови в позові в цій частині.

Заборгованість СТ "Полонина ЛТД" перед відповідачем станом на 01.01.99 в сумі 44 062, 48 грн. підтверджується претензією відповідача від 15.01.99 № 12-01/46 та його листом від 29.01.99 № 12-21/102, яким він погоджувався прийняти в рахунок заборгованості по орендній платі паливно-мастильні матеріали. Передача відповідачу в рахунок погашення заборгованості по орендній платі паливно-мастильних матеріалів на суму 44 250, 30 грн. підтверджується накладними.

Разом з тим, безпідставними є посилання місцевого господарського суду як на одну з підстав відмови в задоволенні позову на визначення остаточної суми розрахунків відповідача з позивачем в розмірі 12 000, 00 грн. в угоді про добровільне врегулювання спору в межах провадження у справі № 6-1582-224, оскільки предметом розгляду по даній справі був не спір про відшкодування відповідачем вартості одержаного від СТ "Полонина ЛТД" за договором міни від 20.12.94, а спір про усунення перешкод в користуванні приміщеннями по вул. Худякова, 1/Університетська, 2 шляхом його звільнення. Зі змісту даної угоди жодним чином не вбачається визначення цієї суми як підсумкової суми розрахунків сторін по договору міни від 20.12.94 та виходячи з чого вона визначена.

При цьому, помилковим є і висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності оскільки перебіг строку позовної давності починається з червня 1999 року.

Позовною заявою позивач просить стягнути з відповідача вартість одержаного за договором міни, який рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.02.-11.03.02 визнано недійсним. Дане рішення вступило в силу 13.05.02 дата винесення постанови Львівським апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР чинного на час прийняття судових рішень, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, оскільки саме 13.05.02 було встановлено факт недійсності договору міни саме починаючи з цієї дати у позивача виникло право на звернення з відповідним позовом.

Виходячи з положень ч.1 ст. 216 ЦК України обґрунтованими є вимоги позивача щодо відшкодування вартості одержаного за недійсним договором міни за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи лист Головного управління статистики у Чернівецькій області від 27.03.06 № 19-01/12-36 з жовтня 1997 р оку по лютий 2006 року індекс інфляції за даними Держкомстату України становив 270,5%, а отже, сума, реалізована на будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу яка станом на 25.09.97 становила 53 735, 00 грн., станом на дату заявлення додаткових позовних вимог становить 145 353, 18 грн. (53 735 грн. х 270, 5%), а з лютого 2001 року по лютий 2006 року індекс інфляції за даними Держкомстату України становив 143,5%, а вартість ремонтно-реставраційних робіт фасаду і покрівлі, яка станом на 30.01.01 становила 126 962, 00 грн., станом на лютий 2006 року становить 182 190, 47 грн. (126 962, 00 грн. х 143,5%).

Відповідно до листа Головного управління статистики у Чернівецькій області від 27.03.06 № 19-01/12-37 по Чернівецькій області у березні 2006р. середня ціна на бензин становила 3,43 грн., а на дизельне паливо 3,41 грн. Оскільки згідно накладних, які містяться в матеріалах справи, відповідачем було отримано бензину А-76, А-95, А-93 всього в кількості 38 070 л., а дизельного палива –8 460 л., то згідно цін, які існували на дату подання додаткових позовних вимог вартість поставленого бензину становить 116 071,20 грн. (38 070 л. х 3, 43грн.), а вартість дизельного палива –28 848,60 грн. (8 460 х 3,41 грн.), а всього 144 919, 80 грн.

Всього, вартість відшкодування, яке належить стягнути з відповідача становить 472 463,45 грн. (145 353,18 грн. + 182 190,47 грн. +144 919,8 грн.).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно та необ'єктивно оцінив всі обставини справи в їх сукупності, не врахував вказівки Вищого господарського суду україни, викладені в постанові від 26.01.06, висновки суду щодо безпідставності позовних вимог ТзОВ "Інтеркомплект-Плюс"не ґрунтуються на матеріалах справи, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, спростовуються посиланнями скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, що, згідно ст. 104 ГПК України, є підставою для його скасування.